Рішення № 81331234, 22.04.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2019 р. справа № 300/598/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чуприни О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, визнання протиправною бездіяльність щодо не поновлення пенсії, а також зобов’язання здійснити поновлення і виплату пенсії за віком з 28.06.2017 в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1Г.), в інтересах якого діє ОСОБА_2 (надалі по тексту також – представник позивача), 19.03.2019 звернувся в суд із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (надалі по тексту також – відповідач, Управління ПФУ в м. Івано-Франківську, територіальний орган Пенсійного фонду) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, визнання протиправною бездіяльність щодо не поновлення пенсії, а також зобов’язання здійснити поновлення і виплату пенсії за віком з 28.06.2017 в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 26.06.2004 була призначена та виплачувалась пенсія за віком. Позивач 28.12.2016 виїхав до країни Ізраїль на постійне місце проживання, де був взятий на консульський облік в консульському відділі посольства України у Державі Ізраїль. У зв’язку із вказаними обставинами, Управління ПФУ в м. Івано-Франківську, де позивач перебував на обліку, з 01.01.2017 припинило виплату ОСОБА_1 пенсії за віком. Вважаючи неправомірним припинення територіальним органом Пенсійного фонду виплати пенсії, представник позивача, на підставі нотаріально засвідченої довіреності від ОСОБА_1, звернувся до Управління ПФУ в м. Івано-Франківську із заявою від 14.09.2018 про поновлення виплати пенсії позивачу. Натомість Управління ПФУ в м. Івано-Франківську, листом від 16.10.2018 за №2810/03 відмовило позивачу у поновленні виплати такої пенсії, посилаючись на відсутність документів, які б підтверджували місце реєстрації ОСОБА_1 в України, а також відсутність договору (угоди) з Державою Ізраїль з питань пенсійного забезпечення. Позивач вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнані неконституційними норми пункту 2 частина 1 статті 49 та друге речення статті 51 Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Таким чином, на переконання позивача, виплата його пенсії повинна бути поновлена територіальним органом Пенсійного фонду з 28.06.2017 та виплачуватись в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, як це передбачено Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

На підставі статей 260, 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України) ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.03.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.04.2019 (а.с.198-201). Також, відповідач на виконання вимог ухвали суду від 22.03.2019, надав суду 08.04.2019 відповідні письмові докази (а.с.182-197). В даному відзиві відповідач не погоджується з доводами ОСОБА_1, викладеними у позовній заяві та вказує на наступні обставини. Зокрема, зазначив про те, що 18.09.2018 поштовим зв’язком до відповідача надійшов цінний лист з пакетом документів, серед яких містилося звернення представника позивача ОСОБА_3 та заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії з 28.06.2017. На переконання Управління ПФУ в м. Івано-Франківську звернення із заявою у такій формі не передбачено ні Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", а ні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку пенсії) №22-1 від 25.11.2005. Такі нормативно-правові акти вказують на необхідність особистого подання пенсіонером або його представником до територіального органу Пенсійного фонду заяви про поновлення виплати пенсії. У спірному випадку заява позивача надійшла листом, тобто ні ОСОБА_1, ні його представник до Управління ПФУ в м. Івано-Франківську особисто не з'являлися. Окрім іншого, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 проведено в грудні 2016 року виплату пенсії за 6 місяців наперед, відповідно до поданої позивачем заяви. Розпорядженням №164620 від 06.12.2016 припинено виплату пенсії позивачу з 01.01.2017. Як відзначено відповідачем, питання поновлення пенсій громадянам України, які постійно проживають у Державі Ізраїль, буде вирішуватися у разі прийняття Верховною Радою України відповідного Закону за встановленим Угодою порядком. На даний час законодавством не визначено процедуру виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами в країнах, з якими не укладено міждержавних угод стосовно призначення та виплати пенсії. Відповідна міжурядова угода із Державою Ізраїль відсутня. Лише після прийняття нормативно-правових акті, які встановлюватимуть умови та порядок виплати пенсії особам, які постійно проживають за кордоном, орган пенсійного фонду буде мати правові підстави для здійснення пенсійних виплат такій особі. У зв’язку із вказаним відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії СС 452135, який виданий 24.02.1998 Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області (а.с.38-39).

Засвідченими копіями відповідних сторінок паспорта позивача підтверджується те, що з 24.08.1984 по 29.11.2016 ОСОБА_1 перебував на реєстраційному обліку Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.43).

Позивач, з 26.06.2004 перебував на обліку в Управлінні ПФУ в м. Івано-Франківську та отримував пенсію за віком, що засвідчується заявою про призначення пенсії від 08.09.2004, розпорядженням №184620 від 11.10.2004 та пенсійним посвідченням серії АЗ №492466 від 01.02.2006, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.49, 184, 185).

Як свідчить відповідна відмітка у паспорті позивача, Державною міграційною службою України 18.11.2016 оформлено виїзд ОСОБА_1 на постійне місце проживання до Держави Ізраїль (а.с.44).

Позивач, 06.12. 2016 року до відповідача із заявою, в якій просив виплатити пенсію за шість місяців наперед, у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль (а.с.187).

На підставі поданої позивачем заяви від 06.12.2016 та згідно протоколу від 06.12.2016 ОСОБА_1 нараховано та виплачено за шість місяців наперед пенсію у розмірі 27 249,78 гривень (а.с.189).

Дана обставина не заперечується позивачем.

Згідно розпорядження Управління ПФУ в м. Івано-Франківську за №164620 від 06.12.2016, ОСОБА_1 припинено виплату пенсії за віком з 01.01.2017 у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль (а.с.188).

18.09.2019 до Управління ПФУ в м. Івано-Франківську поштовим зв’язком від ОСОБА_1, в інтересах якого діяв представник за довіреністю ОСОБА_3, надійшло звернення від 14.09.2018 за №3215 із відповідним переліком документів, серед яких містилася заява позивача за особистим його підписом про поновлення виплати пенсії (а.с.191-194, 195).

В свою чергу, Управління ПФУ в м. Івано-Франківську, листом від 16.10.2018 за №2810/03, відмовило позивачу у поновленні виплати пенсії за віком із посиланням на обставину відсутності документів, які б підтверджували місце реєстрації ОСОБА_1 в України, а також відсутність ратифікованої Угоди між Україною та Державою Ізраїль з питань пенсійного забезпечення (а.с.117-118).

Позивач, не погоджуючись із відмовою Управління ПФУ в м. Івано-Франківську у поновленні виплати пенсії, вважаючи її протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, слід відзначити, що при вирішенні даної справи суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також призначення, перерахунку, виплати пенсії тощо, врегульовано Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також – Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно вимог статті 51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Як свідчать матеріали справи, територіальний орган Пенсійного фонду, надаючи позивачу відповідь про відмову у поновленні виплати пенсії, керувався вищевказаними положеннями пункту 2 частини 1 статті 49 та статтею 51 Закону №1058-ІV, як нормами права, які безпосередньо визначають повноваження відповідача і врегульовують питання припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном.

При цьому, Управління ПФУ в м. Івано-Франківську, відмовляючи ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, згідно мотивів, викладених у листі №2810/03 від 16.10.2018, виходило із двох основних аспектів – не надання позивачем документів про реєстрацію місця проживання в Україні та відсутність ратифікованої Угоди між Україною та Державою Ізраїль з питань пенсійного забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України рішенням від 07.10.2009 за №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зауважив Конституційний Суд, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Згідно приписів частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Законом України від 11.07.1997 за №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7 та 11 до Конвенції (надалі по тексту – Конвенція).

За змістом статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також – Європейський Суд) у рішенні по справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06), яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії, відповідно до пункту 51 цього рішення.

У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд зазначив, що наведених вище міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Додатково слід вказати на висновки Європейського Суду, викладені у рішенні "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (заяви №68385/10 та №71378/10), за змістом яких зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Стосовно тверджень відповідача про ненадання позивачем документів, які підтверджують місце його проживання (реєстрації) в Україні, суд вказує на їх необґрунтованість, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.

Згідно статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

У вищевказаних рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини.

Отож, з урахуванням встановлених обставин, висновків Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 07.10.2009 за №25-рп/2009, та судової практики Європейського Суду з прав людини, суд дійшов до переконання не тільки про безпідставність та неправомірність відмови Управління ПФУ в м. Івано-Франківську у поновленні виплати позивачу пенсії за віком із підстав, зазначених у листі №2810/03 від 16.10.2018, але й вважає протиправним сам факт припинення з 01.01.2017 виплати пенсії за віком взагалі.

В той же час, судом з’ясовано, що відповідач в обґрунтування правомірності відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1, у відзиві на позовну заяву вказав на інші підстави ніж визначені у листі від 16.10.2018, які полягали в наступному.

Так, у даному відзиві територіальний орган Пенсійного фонду наголошує на необхідності особистого звернення пенсіонера або його законного представника із заявою про поновлення виплати пенсії до органу, що призначає пенсію за місцем перебування на обліку як одержувач пенсії.

Тобто, такі твердження відповідача виключають можливість звернення пенсіонера або його законного представника до органу, пенсійного фонду, шляхом направлення поштовим зв’язком заяви про поновлення виплати та відповідних документів, необхідних для такого поновлення.

Однак, суд вважає що Управління ПФУ в м. Івано-Франківську дійшло помилкового висновку, а тому не може погодитися з такими доводами, вважає їх безпідставними, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що звернення від 14.09.2018 за №3215 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1, направлена представником позивача ОСОБА_3 поштовим зв’язком на адресу Управління ПФУ в м. Івано-Франківську.

До вказаної заяви, представником позивача долучено оригінал апостильованої заяви про призначення пенсії від 13.12.2017, яка підписана особисто ОСОБА_1, підпис якої завірено нотаріально, також нотаріально засвідчена копії: довіреності ОСОБА_1, паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1, трудової книжки і пенсійного посвідчення ОСОБА_1 (а.с.113, 114-116).

Така обставина засвідчується описом вкладення у цінний лист вищезазначених документів, які також визначені у зверненні від 14.09.2018 за №3215 як додатки, та яке адресоване Управлінню ПФУ в м. Івано-Франківську (а.с.109-112).

Звернення про поновлення виплати пенсії позивачу від 14.09.2018 за №3215 із відповідними документами, надійшла на адресу Управління ПФУ в м. Івано-Франківську 18.09.2018, що підтверджується підписом уповноваженої особи на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №6900503284904, а також засвідчується проставленою на заяві відміткою із зазначенням вхідного номеру 4283/08 (а.с.113, 191-194).

Слід відмітити, що відповідач не ставить питання щодо недостатності поданих представником позивача документів для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1, в тому числі справжності підпису останнього на заяві від 13.12.2017, повноти і змісту проставлення апостиля щодо поданих документів, проте орган пенсійного фонду вказує на відсутність права пенсіонера чи його представника на звернення із такою заявою саме поштовим зв’язком, так як така повинна бути подана особисто за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Зокрема, у відзиві на позов відповідач вказує, що в спірному випадку заява позивача надійшла листом, тобто ні ОСОБА_1, ні його представник до Управління ПФУ в м. Івано-Франківську особисто не з’являлися.

Частиною 2 стаття 49 Закону №1058-ІV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Порядок подання заяви про поновлення виплати пенсії визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України №22-1 від 25.11.2005 (надалі по тексту також – Порядок №22-1).

Так, відповідно до пункту 1.5 вказаного Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім’ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

За змістом пункту 1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

В контексті вказаного суд відзначає наступне.

По перше, коментовані положення Порядку №22-1, вміщаючи в собі словосполучення "…подається пенсіонером особисто…" до "… до органу…", не містять вказівки про необхідність безпосередньої фізичної присутності чи фізичного прибуття особи пенсіонера до відповідного територіального органу Пенсійного фонду.

По друге, вжите відповідачем у відзиві на позов словосполучення "…особисто не з’являлися…" в контексті обов’язкової явки особи пенсіонера до відповідного територіального органу Пенсійного фонду, не міститься в такому значенні в Порядку №22-1.

По третє, пунктами 1.5, 1.7 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі коментованої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, останні не позбавлені можливості пересилання заяви та належні документи поштою.

По четверте, застереження, які містяться пункті 1.7 Порядку №22-1 щодо випадків пересилання поштою заяв "… (крім випадків призначення (поновлення) пенсій)…", стосуються обставин визначення дати "…днем звернення за пенсією…".

Суд звертає увагу, що до Управління ПФУ в м. Івано-Франківську звертався представник позивача ОСОБА_1 на підставі нотаріально завіреної довіреності із особисто підписаною заявою ОСОБА_1 від 13.12.2017 про поновлення виплати йому пенсії, а також були надані нотаріально засвідчені копії документів, необхідних для поновлення позивачу пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 у справі №441/1239/17 (провадження №К/9901/16361/18) у постанові від 18.09.2018 у справі №522/535/17 (провадження №К/9901/964/18, К/9901/969/18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість позиції Управління ПФУ в м. Івано-Франківську щодо недотримання порядку звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, зазначеній у відзиві на позовну заяву.

Стосовно посилання позивача на статтю 46 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", на підставі якої заявлено позовну вимогу про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 із компенсацією втрати частини доходів, суд відмічає слідуюче.

Статтею 46 Закону №1058-ІV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Суд зазначає, що буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини органу Пенсійного фонду.

В даному ж випадку, суми пенсії позивачу не були нараховані Управлінням ПФУ в м. Івано-Франківську, а тому, приписи статті 46 Закону №1058-ІV не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Необґрунтованою є також вимога позивача про поновлення виплати пенсії позивачу з урахуванням індексації відповідно до статті 42 Закону №1058-ІV, оскільки питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про поновлення виплати пенсії позивачу у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки, по-перше, такі правовідносини ще не виникли, а по-друге, законодавством передбачено право звернення до пенсійного органу з питань перерахунку пенсії.

Разом з тим, суд відмічає, що на момент розгляду справи між позивачем та відповідачем відсутній спір з приводу розміру пенсії позивача, виплату якої останній просить поновити.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання належних позивачу виплат при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними і задоволенню не підлягають.

За змістом частини 1 статті 49 Закону №1058-ІV, виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01.01.2017 на підставі розпорядження Управління ПФУ в м. Івано-Франківську №164620 від 06.12.2016 (а.с.188).

Згідно вимог частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відтак, для ефективного захисту права ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії, на переконання суду, підлягає скасуванню розпорядження Управління ПФУ в м. Івано-Франківську №164620 від 06.12.2016, яким припинено позивачу виплату пенсії за віком.

Поміж іншого, суд відзначає, що ОСОБА_1 просить скасувати рішення про відмову у поновленні виплати пенсії позивачу, викладену у листі відповідача від 16.10.2018 за №2810/03 (а.с.117-118).

Тобто, на переконання позивача, письмова відповідь Управління ПФУ в м. Івано-Франківську від 16.10.2018 за №2810/03, надана на звернення від 14.09.2018 за №3215 ОСОБА_1 із заявою щодо поновлення виплати пенсії від 13.12.2017, є рішенням про відмову у поновленні виплати пенсії за віком.

Суд відмічає, що за змістом пункту 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (абзац 2 пункту 4.7 Порядку №22-1).

В даному випадку відповідь Управління ПФУ в м. Івано-Франківську, оформлена листом від 16.10.2018 за №2810/03, не є рішенням про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1, а являється відповіддю (повідомленням), яке надано територіальним органом Пенсійного фонду у порядку Закону України "Про звернення громадян" та абзацу 2 пункту 4.7 Порядку №22-1.

Позивач і відповідач не подали суду будь яких доказів про прийняття Управлінням ПФУ в м. Івано-Франківську відповідного рішення щодо відмови у поновленні виплати пенсії за зверненням ОСОБА_1 від 14.09.2018 за №3215.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області. При цьому, слід скасувати розпорядження Управління ПФУ в м. Івано-Франківську №164620 від 06.12.2016 про припинення виплати пенсії позивачу; визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов’язати Управління ПФУ в м. Івано-Франківську поновити позивачу виплату пенсії за віком.

Водночас, виплату пенсії за віком позивачу слід поновити з 28.06.2017, з урахуванням обставини виплати відповідачем пенсії ОСОБА_1 шість місяців наперед по травень 2017 року включно, про що свідчить протокол від 06.12.2016, та самостійно визначеної позивачем такої позовної вимоги, яка не суперечить фактичним обставинам справи і змісту відновлюваного права.

Суд зазначає, що позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 768,40 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція №0.0.1294370884.1 від 14.03.2019 (а.с.5).

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 576,30 гривень, що пропорційно становить 75 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області №164620 від 6 грудня 2016 року про припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 за зверненням від 14 вересня 2017 року за №3215.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 28.06.2017.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 20550895) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 576,30 гривень (п’ятсот сімдесят шість гривень тридцять копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), АДРЕСА_2, Держава Ізраїль, 9546105.

Представник позивача – ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), ''ОСОБА_2. Юридичний офіс (Ізраїль-Україна)", проспект Соборний, 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005.

Відповідач – Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 20550895), вул. Незалежності, 44, м. Івано-Франківськ, 76000.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4