Рішення № 81331228, 11.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року м. Житомир справа №240/483/19

категорія 113050100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Бойко Т.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати направити на огляд, стягнути моральну шкоду у розмірі 54 948,80 грн,

встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить визнати бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області протиправною та зобов'язати направити ОСОБА_1 на огляд до медико-соціальної експертної комісії для встановлення ступеня втрати працездатності з дня проведення військово-лікарською комісією огляду (16 серпня 2018 року), але не пізніше дати його звільнення з військової служби (01 жовтня 2018 року).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що внаслідок протиправної бездіяльності Управління Служби безпеки України в Житомирській області було порушене право позивача, гарантоване статтею 46 Конституції України.

ПРОЦЕДУРА

2. Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання та викликом (повідомленням) учасників справи. Підготовче засідання у справі призначено на 26 лютого 2019 року об 11:00.

3. Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 було подано клопотання про витребування доказів (а.с. 23).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів в адміністративній справі №240/483/19 відмовлено.

4. 22 лютого 2019 року представником відповідача до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подано відзив на позовну заяву (а.с. 30-37).

5. В підготовчому засіданні, призначеному на 26 лютого 2019 року об 11:00 судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу від 26 лютого 2019 року про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 12 березня 2019 року о 11:20, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 26 лютого 2019 року.

6. 12 березня 2019 року представником відповідача до відділу документального забезпечення суду подано клопотання в порядку статті 79 КАС України з додатками (а.с. 43-44).

В засіданні, призначеному на 12 березня 2019 року о 11:20 судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу від 12 березня 2019 року про оголошення перерви у судовому засіданні до 26 березня 2019 року о 14:00 та надано час представнику відповідача надати додаткові докази, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 12 березня 2019 року.

7. В судовому засіданні, призначеному на 26 березня 2019 року о 14:00 представником Управління Служби безпеки України в Житомирській області заявлено клопотання про надання додаткового часу для надання витребуваних доказів.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року зобов'язано Управління Служби безпеки України в Житомирській області надати до 11 квітня 2019 року на адресу суду належним чином завірені копію наказу Центрального управління Служби безпеки України від 17 вересня 2015 року №601дск. Попереджено Управління Служби безпеки України в Житомирській області про те, що невиконання ухвали суду в частині витребування доказів може мати наслідком застосування заходів процесуального примусу, передбачених статтями 145, 149 Кодексу адміністративного судочинства України. Зупинено провадження у адміністративній справі до 11 квітня 2019 року о 12:20.

8. В судовому засіданні, призначеному на 11 квітня 2019 року о 12:20 судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу від 11 квітня 2019 року про поновлення провадження у справі.

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У відповідності до положень частини третьої статті 243 КАС України та зважаючи на складність справи, складення рішення у повному обсязі може бути відкладено на строк до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Як встановлено зі змісту позовної заяви та наданих у судовому засіданні позивачем пояснень, позивач зазначає, що не зважаючи на наявність свідоцтва про хворобу від 16 серпня 2018 року №142/3453, до моменту фактичного звільнення з військової служби, 01 жовтня 2018 року, посадовими особами поліклініки ВМС УСБ України в Житомирській області не було здійснено жодних заходів щодо направлення позивача до медико-соціальної експертної комісії, пояснюючи відсутністю свідоцтва про хворобу позивача.

Зазначає, що оригінал свідоцтва про хворобу від 16 серпня 2018 року №142/3453 було ним отримано від відповідача лише 30 листопада 2018 року. За твердженнями позивача, за результатами звернення із заявою щодо невідкладного направлення необхідних документів до МСЕК, однак за результатами розгляду такої заяви отримав відповідь про необхідність повторного проходження медичного огляду.

Наголошує, що бездіяльність відповідача щодо направлення свідоцтва про хворобу та як наслідок не проходження ним МСЕК, унеможливлює отримання ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Також вказує, що такою бездіяльністю Управління Служби безпеки України в Житомирській області завдано моральної шкоди у загальному розмірі 54 948,80 грн.

10. Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву від 22 лютого 2019 року та наданих у судовому засіданні представником відповідача пояснень, Управління Служби безпеки України в Житомирській області позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі за безпідставністю.

Вказує, що посилання позивача на положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є помилковими, оскільки відповідно до свідоцтва про хворобу 16 серпня 2018 року №142/3453 захворювання позивача пов'язане виключно з проходженням військової служби.

Зазначає, що доводи позивача в частині наявності протиправної бездіяльності не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки при направленні на МСЕК має бути дотримано встановлений законом порядок, що було роз'яснено позивачу листом вих. №57/19/Р-434/276 від 15 січня 2019 року.

Посилається на недоведеність наявності заподіяної моральної шкоди та помилковість її обрахування із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Наголошує, що Управління Служби безпеки України в Житомирській області у спірних правовідносинах діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

11. Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 у період з 10 липня 2001 року по 01 жовтня 2018 року проходив військову службу в органах СБ України, зокрема, у період з 18 червня 2013 року по 01 жовтня 2018 року в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області. Наказом Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 14 вересня року №1191-ОС підполковника юстиції було звільнено з військової служби за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "б" (за станом здоров'я - не придатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас Служби Безпеки України (а.с. 9-11).

12. Відповідно до свідоцтва про хворобу №142/3453 від 16 серпня 2018 року, військово-лікарська комісія центрального госпіталю ВМУ СБУ за направленням ВКЗ УСБУ в Житомирській області проведено медичний огляд ОСОБА_1, за результатами якого позивача визнано непридатним до військової служби у військовий час, обмежено придатним у воєнний час. Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби (а.с. 22 та зворот).

13. 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звертався із заявою на ім'я начальника Управління Служби безпеки України в Житомирській області ОСОБА_3 щодо надання оригіналу свідоцтва про хворобу №142/3453 від 16 серпня 2018 року, виданого військово-лікарської комісії центрального госпіталю ВМУ СБУ. Вказану заяву було зареєстровано відповідачем 01 листопада 2018 року за вхідним №Р-372 (а.с. 44).

Як встановлено із відповідної відмітки на заяві ОСОБА_1 від 29 жовтня 2018 року, оригінал свідоцтва про хворобу №142/3453 від 16 серпня 2018 року було отримано позивачем особисто 30 листопада 2018 року. Позивач письмової відповіді на звернення не потребує (зворот а.с. 44).

14. Позивач звертався із заявою від 17 грудня 2018 року на ім'я начальника Управління Служби безпеки України в Житомирській області ОСОБА_3 щодо повідомлення чи направляв підрозділ ВМС УСБ України в Житомирській області документи медико-соціальній експертній комісії для встановлення ступеня втрати працездатності позивачем під час виконання обов'язків військової служби. У разі не здійснення вказаного направлення просив повідомити про причини такого порушення прав позивача, а також повідомити про вжиті заходи до осіб, що допустили таке порушення. Також просив надати вказівки підрозділу військово-медичної служби Управління СБ України в Житомирській області про невідкладне направлення відповідних документів до МСЕК у встановленому законом порядку. Вказану заяву було зареєстровано відповідачем за вхідним №582 від 17 грудня 2018 року (а.с. 19).

15. Управління Служби безпеки України в Житомирській області листом вих. №57/19/Р-434/276 від 15 січня 2019 року, повідомило ОСОБА_1, що його звернення розглянуто. Зазначено, що Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 "Питання медико-соціальної експертизи", на яке позивач посилається у зверненні, визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (пункт 1, "Загальні положення").

Вказано, що підстав для подання документів до МСЕК на встановлення ОСОБА_1 інвалідності Військово-лікарською комісією Центрального госпіталю ВМУ СБ України 16 серпня 2018 року не виявлено. Відповідно до пункту 11 розділу "Обов'язки і права комісій" Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, МСЕК визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.

Порядок направлення на МСЕК регулюється нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я України. Направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюється згідно з рішенням лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування.

При скеруванні на МСЕК заповнюється форма первинної облікової документації №088/о згідно Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації "Направлення на медико-соціально-експертну комісію", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року №110 "Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №695/21008.

Заповнення форми первинної облікової документації №088/о вимагає внесення даних поглибленого медичного огляду (стан хворого на час направлення на МСЕК). Для визначення відсотків втрати працездатності під час проходження військової служби в Службі безпеки України ОСОБА_1 необхідно додатково надати на розгляд МСЕК свідоцтво про хворобу військово-лікарської комісії ВМУ СБУ та довідку з відділу кадрового забезпечення про терміни проходження військової служби.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання або до поліклініки ВМС УСБУ в Житомирській області для проходження медичного огляду та належного оформлення форми первинної облікової документації №088/о "Направлення на медико-соціально-експертну комісію" (а.с. 21).

Не погоджуючись із наданою відповіддю та вважаючи, що Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області було допущено протиправну бездіяльність, внаслідок чого порушено порушене право позивача, гарантоване статтею 46 Конституції України, ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

16. Статтею 17 Конституції України задекларовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Основного Закону громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

18. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду зокрема, за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.

19. Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України визначено Розділом V Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року №2229-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2229-XII).

Положеннями статті 27 Закону №2229-XII закріплено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону №2229-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця Служби безпеки України здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

20. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Положеннями частини другої статті 16 Закону №2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби; 9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.

Згідно з частиною першою статті 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.

Положеннями частини третьої статті 16-3 Закону №2011-XII закріплено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.

Згідно з частиною восьмою статті 16-3 Закону №2011-XII, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

21. Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначено Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, що затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262/2007 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №1262/2007).

Підпунктами "а", "б" пункту 61 розділу VII Положення №1262/2007 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у запас Служби безпеки України - осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час.

22. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення про МСЕК).

Пунктом 3 Положення про МСЕК передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до пункту 4 Положення про МСЕК медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Згідно з положеннями підпункту 1 пункту 11 Положення про МСЕК, міські, міжрайонні, районні комісії, зокрема, визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.

23. Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (далі - комісії) визначено Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності закріплено, що медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Відповідно до пункту 4 Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.

Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.

Приписами пункту 14 Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності передбачено, що ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов'язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках з метою виплати страхових сум за державним обов'язковим особистим страхуванням у день розгляду комісією таких документів:

1) копії свідоцтва про хворобу, виданого за затвердженою Міноборони формою військово-лікувальним закладом або районним військовим комісаріатом у разі визнання військово-лікарською комісією військовослужбовця або військовозобов'язаного в період проходження служби (зборів) не придатним за станом здоров'я для подальшого проходження служби (зборів) унаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання. Ступінь втрати працездатності застрахованого військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється з дня проведення військово-лікарською комісією його огляду, але не пізніше дати звільнення такого військовослужбовця або військовозобов'язаного з військової служби;

2) довідки про придатність військовослужбовця або військовозобов'язаного до військової служби, що видана військово-лікувальним закладом або районним закладом чи військовим комісаріатом за затвердженою Міноборони формою, якщо: застрахованого визнано обмежено придатним до військової служби (зборів) або професійної діяльності у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів), але не підлягає звільненню з військової служби (зборів); ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється на підставі поданих військово-лікарською комісією документів; застрахованого визнано військово-лікарською комісією придатним до військової служби (зборів) у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів). Ступінь втрати працездатності застрахованого встановлює комісія після закінчення його лікування.

ОЦІНКА СУДУ

24. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржувану бездіяльність на відповідність вимогам частини другої статті КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви та наданих у судовому засіданні позивачем пояснень, заявлені вимоги обґрунтовані тим, що незважаючи на наявність свідоцтва про хворобу від 16 серпня 2018 року №142/3453, до моменту фактичного звільнення з військової служби, посадовими особами поліклініки ВМС УСБ України в Житомирській області не було здійснено жодних заходів щодо направлення позивача до медико-соціальної експертної комісії, а отримана відповідь за результатами звернення від 17 грудня 2018 року щодо невідкладного направлення необхідних документів до МСЕК свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо направлення документів ОСОБА_1 до МСЕК.

Суд критично ставиться до доводів представника відповідача щодо відсутності правових підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та зазначає, що питання про наявність або відсутність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги не є предметом розгляду та дослідження в адміністративній справі №240/483/19, а встановлення даного факту не належить до дискреційних повноважень Управління Служби безпеки України в Житомирській області.

Надання представником владних повноважень суб'єктивної оцінки тим чи іншим юридичним фактам, що пов'язані зі спірними правовідносинами не має впливати на можливість реалізації позивачем права, гарантованого Законом України.

25. Надаючи оцінку доводам позивача в частині наявності протиправної бездіяльності, суд зазначає, що позивачем в прохальній частині позовної заяви не конкретизовано вид можливої бездіяльності, яка, на думку позивача, є протиправною.

Так, відповідно до змісту позовної заяви та наданих позивачем у судовому засіданні пояснень, позивач звертає увагу, що працівниками поліклініки ВМС УСБ України в Житомирській області надавалися усні пояснення в обґрунтування наявної бездіяльності.

Частиною другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Положеннями частини п'ятої статті 44 КАС України закріплено, що учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною першою статті 79 КАС України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Обов'язок надання позивачем до суду доказів також закріплено у статті 164 КАС України, відповідно до частини четвертої якої до позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Суд наголошує, що позивачем в порушення вимог статті 44, частини статті 77, частини четвертої статті 161 КАС України до позовної заяви не було надано жодних письмових доказів на підтвердження обставин щодо надання працівниками поліклініки ВМС УСБ України в Житомирській області пояснень в обґрунтування та на підтвердження наявної бездіяльності.

26. Суд відхиляє доводи позивача наявності протиправної бездіяльності в частині не направлення відповідних документів ОСОБА_1 до МСЕК у встановленому законом порядку та зазначає наступне.

Так, за результатами розгляду заяви позивача від 17 грудня 2018 року Управління Служби безпеки України в Житомирській області листом вих. №57/19/Р-434/276 від 15 січня 2019 року, повідомило ОСОБА_1, що при скеруванні на огляд до МСЕК заповнюється форма первинної облікової документації №088/о згідно Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації "Направлення на медико-соціально-експертну комісію", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року №110 "Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №695/21008.

Заповнення форми первинної облікової документації №088/о вимагає внесення даних поглибленого медичного огляду (стан хворого на час направлення на МСЕК). Для визначення відсотків втрати працездатності під час проходження військової служби в Службі безпеки України ОСОБА_1 необхідно додатково надати на розгляд МСЕК свідоцтво про хворобу військово-лікарської комісії ВМУ СБУ та довідку з відділу кадрового забезпечення про терміни проходження військової служби, та було рекомендовано звернутися до лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання або до поліклініки ВМС УСБУ в Житомирській області для проходження медичного огляду та належного оформлення форми первинної облікової документації №088/о "Направлення на медико-соціально-експертну комісію" (а.с. 21).

При цьому, суд враховує також приписи пункту 2 розділу XV оглянутого у судовому засіданні Положення про медичний огляд у Службі безпеки України, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 17 вересня 601/дск, що не передбачає обов'язку як ВЛК ВМС, так і відповідача щодо надсилання свідоцтва про хворобу або інших документів до МСЕК чи позивачу.

Суд звертає увагу, що доводи позивача про наявність протиправної бездіяльності Управління Служби безпеки України в Житомирській області в частині не направлення відповідних документів ОСОБА_1 до МСЕК у встановленому законом порядку, за умови не виконання позивачем усіх встановлених процедур та відсутності у такому випадку кореспондованого вказаного імперативного обов'язку у відповідача, не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується наявними у матеріалах справи доказами

Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

27. Заслухавши пояснення сторін та учасників справи, присутніх у попередніх засіданнях, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що Управління Служби безпеки України в Житомирській області у межах спірних правовідносин діяло у відповідності до частини другої статті 19 Конституції України та із дотриманням вимог частини другої статті 2 КАС України.

28. Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано, а позивачем не доведено наявність протиправної бездіяльності Управління Служби безпеки України в Житомирській області в частині не направлення відповідних документів ОСОБА_1 до МСЕК у встановленому законом порядку.

Беручи до уваги відсутність зазначеної протиправної бездіяльності та порушення прав позивача у спосіб, вказаний позивачем у позовній заяві, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність зазначеного позивачем порушення прав бездіяльністю Управління Служби безпеки України в Житомирській області та встановлені судом обставини справи, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 10003. РНОКПП: НОМЕР_1) до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вул. Фещенка-Чопівського, 7, м. Житомир, 10008. ЄДРПОУ: 20001510) про визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати направити на огляд, стягнути моральну шкоду у розмірі 54 948,80 грн - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 22 квітня 2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Попова