Рішення № 81330728, 18.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 р. Справа№200/3923/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області (надалі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у невиплаті допомоги при народженні двох дітей, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- зобов'язання скасувати рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 16.09.2016 року (протокол №7) про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- зобов'язання здійснити нарахування та виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 01.11.2014 року;

- зобов'язання здійснити нарахування та виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 01.11.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач разом з двома дітьми, синами ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є внутрішньо переміщеними особами, у зв'язку з чим звернулась до відповідача із заявою про призначення та поновлення допомоги при народженні дитини, на що відповідач повідомленням від 19.09.2016 року відмовив у призначенні державної допомоги сім'ям з дітьми, оскільки звернення за її призначенням надійшло пізніше 12 календарних місяців після народження дитини. Позивач вважає дії відповідача протиправними, такими, що порушують права та інтереси не тільки позивача, а й права та інтереси дитини, тому вимушена звернутись за їх захистом до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі та поновлено строк звернення до суду з даним позовом. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

09 квітня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог, зазначивши, що позивач 26.07.2016 року звернулась до Управління з заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, проте 19.06.2016 року позивачу було відмовлено у призначенні допомоги на підставі п. 12 постанови КМУ від 27.12.2001 №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», оскільки звернення за її призначенням надійшло пізніше 12 календарних місяців після народження дитини, про що позивачу направлено повідомлення рекомендованим листом, яке було отримано нею особисто 29.11.2016 року. Щодо продовження виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач зазначив, що з відповідною заявою позивач до Управління не зверталась, тому питання продовження виплати зазначеної допомоги спеціалістами Управління не розглядалось, а у разі звернення із заявою на продовження виплати допомоги, то вона буде розглянута у відповідності до п. 54 Порядку, затвердженого постановою КМУ №1751 та Порядку, затвердженого постановою КМУ №365. У зв'язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_2, на підставі чого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку складено актовий запис № 283 та видано свідоцтво про народження, а 25.06.2014 року народила сина ОСОБА_3, на підставі чого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку складено актовий запис № 461 та видано свідоцтво про народження (а.с. 15-16, 18).

У 2016 році позивач разом з дітьми переїхали до м. Авдіївка та стали на облік як внутрішньо переміщені особи, у зв'язку з чим були отримані довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видані на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 19-21).

26.07.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату допомоги при народженні дитини, на яку повідомленням від 19.09.2016 року про відмову в призначенні соціальної допомоги позивачу повідомлено, що допомога при народженні дитини не може бути призначена на підставі п. 12 постанови КМУ №1751, а саме допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (а.с. 26).

Згідно листу Управління від 11.02.2019 року №І-005-5.1-6.2, 26.07.2016 року позивач звернулась до Управління із заявою про призначення допомоги при народженні на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проте на засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16.09.2016 (протокол №7) на підставі п. 12 постанови КМУ №1751 прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги з причин того, що за її призначенням позивач звернулась пізніше, ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, про що позивачу було надіслано повідомлення, яке вона отримала 29.11.2016 року. Що стосується продовження виплати допомоги при народженні на дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивача повідомлено, що востаннє за місцем реєстрації позивача всі види державних соціальних допомог виплачувались у жовтні 2014 року, оскільки позивач звернулась до Управління 26.07.2016 року, тобто після спливу 12 місяців після припинення виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 за місцем реєстрації, відсутні підстави для поновлення вищевказаної допомоги. Також, у листі зазначено, що в період з 26.07.2016 року по теперішній час нарахування допомоги на дітей позивача не проводилось (а.с. 25).

Рішенням Управління про відмову в призначенні соціальної допомоги від 19.09.2016 року, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини на підставі п. 12 постанови КМУ від 27.12.2001 №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми».

Судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у подовженні виплати допомоги при народженні першої дитини, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та призначення допомоги при народженні другої дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку з пропуском дванадцятимісячного строку, встановленого законодавством для звернення за відповідною державною допомогою.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача, щодо відмови в подовженні державної допомоги при народженні дитини та призначенні допомоги при народженні дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітніх дітей, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі не могла звернутись у передбачений Законом строк із заявою про поновлення виплати на першу дитину у зв'язку з довгим розшуком особової справи, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що відповідач, без урахування усіх обставин, протиправно відмовив позивачу у поновленні/призначенні виплати допомоги при народженні дитини.

Суд не приймає посилань відповідача на те, що позивач із заявою про продовження виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Управління не зверталась, оскільки згідно листу Управління від 11.02.2019 року №І-005-5.1-6.2, позивача повідомлено, що востаннє за місцем реєстрації позивача всі види державних соціальних допомог виплачувались у жовтні 2014 року, оскільки позивач звернулась до Управління 26.07.2016 року, тобто після спливу 12 місяців після припинення виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 за місцем реєстрації, відсутні підстави для поновлення вищевказаної допомоги.

Таким чином, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача поновити виплати допомоги та призначити виплату допомогу позивачу при народженні дитини.

Між тим, щодо позовних вимог про зобов'язання здійснити нарахування та виплату допомоги при народженні дитини та здійснити нарахування та виплату недоотриманої допомоги при народженні дитини, суд зазначає, що відповідач не призначив і не подовжив нарахування і виплату зазначеної допомоги.

Згідно положень ч.2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача призначити та здійснити нарахування і виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та зобов'язання поновити нарахування і виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з тим, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії або бездіяльність відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - рішення Управління про відмову в призначенні соціальної допомоги від 19.09.2016 року.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради від 19.09.2016 року про відмову в призначенні соціальної допомоги ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області призначити та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНН НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 01.11.2014 року.

4. Зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНН НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, недоотриманої допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 01.11.2014 року.

5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області (місцезнаходження: бул. Шевченка, 13, м. Авдіївка, Донецька область, 86060, ідентифікаційний код юридичної особи 40865754) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 1 382 (одна тисяча триста вісімдесят дві) гривні 80 копійок.

7. Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНН НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 153 (сто п'ятдесят три) гривні 70 копійок.

Повне судове рішення складено 18 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чучко В.М.