Рішення № 81330593, 22.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2019 р. Справа№200/4414/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до тексту якого позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з березня 2018 року; зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії та довічно ОСОБА_1. Крім цього, позивач просить суд зобов'язати відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення, а також допустити судове рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позовної заяви, позивачем зазначено, що він є пенсіонером та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. З березня 2018 року позивачу протиправно не здійснюється виплата пенсії з підстав не передбачених вимогами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує конституційні права звернувся до суду із даним позовом за захистом порушеного права на отримання соціальної виплати - пенсії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Виплата пенсії переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ № 595 від 07.11.2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей», постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року «Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ», постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою КМУ № 136 від 18.02.2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації» та деякими іншими. Враховуючи вищевказані постанови відповідач посилається на те, що виплата пенсії позивачу з 01.03.2015 року була призупинена.

Крім того, відповідач зазначає, що для подальшого поновлення пенсії позиву необхідно звернутися до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з наступними документами: заявою, паспортом, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, пенсійне посвідчення, заявою про перерахунок сум пенсії на поточний рахунок АТ «Ощадбанк». Також, відповідач вказує на те, що позивач у визначеному законом порядку не вживає заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не зміг отримати пенсію, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду доказів того, що він позбавлений права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України в порядку визначеному, зокрема Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», тобто не встановлено порушення його прав. На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконними та нормативними актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України, права позивача порушені не були, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд з'ясував наступне.

Позивач є отримувачем пенсії та перебуває на обліку Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав до суду копії документів за наступним переліком: паспорта громадянина України НОМЕР_2; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера НОМЕР_1; пенсійного посвідчення НОМЕР_3, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.05.2018 року №0000448767.

За результатами розгляду матеріалів наданих сторонами у справі, судом встановлено, що позивачу припинено виплату пенсії в порядку обміну інформацією з відповідними органами, тобто з підстав не передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Інших доказів в обґрунтування законності підстав для невиплати пенсійних виплат позивачеві за спірний період часу, окрім викладеного у відзиві, відповідачем до суду не надано.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

При вирішенні спору по суті судом прийнято до уваги приписи Конституції України (ст.ст.3, 19, 46), Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ст.ст.5, 49), Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (ст.ст.1, 4, 7, 12), постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 за №637 (п.1), "Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи", затвердженого 01.10.2014 постановою Кабінету Міністрів України №509 (п.1, п.7-1), та інших норм права у редакціях на час виникнення спірних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Підстави наведені у відзиві на позовну заяву, не можуть бути підставою для позбавлення конституційного права позивача на отримання соціального захисту, а саме - отримання пенсії.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне" страхування пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009} у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначений вичерпний перелік підстав для припинення виплат пенсії, отже розширеному тлумаченню він не підлягає.

Відповідачем не надано до суду доказів наявності обставин передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для припинення виплати позивачу пенсії та відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України або рішення суду.

Звідси, суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу у порушення вимог ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити виплату пенсії обґрунтовані. Проте наголошує, що відповідачем вчинено не бездіяльність, а дії, котрі й мають бути визнані протиправними. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Крім того, суд зазначає, що аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття виходу за межі позовних вимог, наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення.

Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Матеріалами справи підтверджено, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено по лютий 2018 року (включно), разом із тим, судом встановлено, що відповідачем припинено не тільки виплату пенсії, а також припинено і її нарахування.

Таким чином, враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд дійшов висновку, що існує необхідність вийти за межі позовних вимог, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача - визнати протиправними дії відповідача які полягали у припиненні нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.03.2018 року, а також зобов'язати останнього поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з виплатою заборгованості, яка утворилась з 01.03.2018 року.

Стосовно позовних вимог про поновлення пенсійних виплат довічно, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні, зважаючи на наступне.

Згідно з вимогами статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у владного суб'єкта наміру допускати порушення закону у процедурі поновлення нарахування та виплати пенсії у майбутньому. З цих міркувань суд не знаходить підстав для задоволення, адже вимоги 1) заявлені на майбутнє, 2) стосуються правовідносин, котрі ще не склались у часі, 3) стосуються правовідносин, відносно яких відсутні докази обрання владним суб'єктом наперед певного варіанту правової поведінки.

Підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 382 КАС України судом не виявлено.

Стосовно пропуску строку звернення позивача з даним позовом, суд зазначає, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені їй суми пенсії, починаючи з березня 2018 року, не отримані ним з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату призначеної пенсії за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Тому суд вважає, що у даному випадку, позивач строків звернення до суду із позовом не пропустив, оскільки, на підставі вказаного вище закону, він має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої йому пенсії, без обмеження будь-яким строком.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення. Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись: ст.ст. 9, 77, 132, 143, 243-246, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, ЄДРПОУ 42172734) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання поновити виплату пенсії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2018 року.

Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.03.2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1ч. 1 ст. 371 КАС України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, код ЄДРПОУ 42172734) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст. ст. 292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2019 року.

Суддя Буряк І. В.