Рішення № 81330404, 22.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року Справа № 0440/6988/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 (інокпп НОМЕР_1; 53213, Дніпропетровська область, Нікополь, вулиця Електрометалургів, б.58) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856; 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ СІМФЕРОПОЛЬСЬКА, будинок 17-А) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0460795/1305-0407 від 23.03.2018 року.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до рішень Нікопольської міської ради від 30.01.2015р. №5-57/VI "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" для квартир незалежно від їх кількості зменшується на 120 кв.м. за базою оподаткування (п.2.1.) і крім того, рішенням Нікопольської міської ради №1-4/VIІ від 29.01.2016р. "Про внесення змін до п.п.1.2 рішення міської ради від 30.01.2015р. №5-57 Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" встановлено 0 ставку на господарські (присадибні) приміщення, у т.ч. гаражі, культурно-спортивні оздоровчі приміщення, вбиральні. Зазначено, що до спірних відносин не підлягає застосуванню абз.1 ч.1 п/п 4.3 ст.266 ПК України, оскільки зазначена площа 289,9 кв.м. не перевищує 5-ти кратний розмір, визначений п/п 4.1 - 60 кв.м. для квартир (60кв.м.*5=300 кв.м.), тим більше, що згідно технічного висновку від 08.05.2018р. позивачу на праві власності належить не квартира №2, а П частка житлового будинку по вул.Електрометалургів, 58, тобто в цьому випадку, 5 ти кратний розмір, перевищення якого позбавляє пільг, передбачених п.4.1, складає 600 кв.м. Позивач вважає оскаржувана податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 09.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

31.10.2018 року від відповідача надійшов відзив на позов в якому зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0460795/1305-0470 від 23.03.2018 року прийнято на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а отже відсутні підстави для його скасування.

Ухвалою суду від 27.11.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання сторони по справі не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.

Відповідно до п.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин та керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.05.2017 року, ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_1) на праві приватної власності належать об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме: квартира, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 289,9 кв.м., житлова площа 62,8 кв.м.

23.03.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було винесене податкове повідомлення-рішення у відповідності до положень п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54. п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України №0460795/1305-0407 про визначення ОСОБА_2 грошового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 рік» у розмірі 7356,8 грн.

12.06.2018 року позивачем було направлено скаргу до ДФС України на отримане податкове повідомлення-рішення.

Рішенням від 25.06.2018 року №9084/Б/99-99-11-02-01-14 ДФС України продовжено строк розгляду скарги.

Рішенням про результати розгляду скаргу від 09.08.2018 року №11827/Б/99-99-11-02-01-14, ДФС України залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 23.03.2018 року № 0460795/1305-0407, а скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий податок - на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Проте, даний вид податку відноситься до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст.12 Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до ст.8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп.10.1.1 п.10.1 та п.10.2 ст.10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у складі податку на майно.

Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України (пп.4.2, 4.4, 10.4 Податкового кодексу України).

У відповідності до п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, зміни щодо податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення певного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

З матеріалів справи видно, що 27.01.2017 року Нікопольська міська рада прийняла рішення №70-16/VІІ "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", яким було вирішено встановити ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Згідно пункту 2 рішення Нікопольської міської ради №70-16/VІІ, вважати такими, що втратили чинність пункт 1 рішення міської ради від 30.01.2015р. №5-57/VІ "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" та рішення міської ради від 29.01.2016р. №1-4/VІІ "Про внесення змін до підпункту 1.2 рішення міської ради від 30.01.2015р. №5-57/VІ "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Згідно ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, 2017 - це плановий період, а 2018 рік - вже бюджетний період.

Підпунктом 4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, визначено принцип стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Оскільки рішення Нікопольської міської ради прийняте 27.01.2017, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2018 року.

Тобто, правила визначення податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, встановлені ст. 266 Податкового кодексу України (з урахуванням приписів пп.4.1.9 п. 4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України), не можуть застосовуватися раніше 2018 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за спірним податковим повідомленням-рішенням не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, що є підставою для його скасування.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0460795/1305-0470 від 23.03.2018 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, підлягають стягненню з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704.80 грн. відповідно до квитанції від 11.09.2018 року №0.0.1129943946.1.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 73-74, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення №0460795/1305-0470 від 23.03.2018 року винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856; 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ СІМФЕРОПОЛЬСЬКА, будинок 17-А) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко