Рішення № 81330103, 22.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року Справа № 160/2555/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Г-2143 від 23.02.2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 16.02.2018 року, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно наданої довідки, підвищенням пенсії за понаднормативний стаж відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, надбавкою як дитині війни.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до листопада 1992 року позивач проживав у місті Донецьку, а в подальшому виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 16.02.2018 року представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через Кам'янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Г-2143 від 23.02.2018 року, яке було отримано 15.03.2019 року, відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком. В обгрунтування такого рішення відповідачем зазначено, що за наданими документами не підтверджено місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 на території України, а діючим законодавством не вирішено питання порядку звернення громадян, які постійно проживають за межами України, довідку про заробіток неможливо врахувати, оскільки довідка не відповідає Порядку № 22-1.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем 22.03.2019 року отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.

09.04.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає у Ізраїлі, де перебуває на консульському обліку посольства України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № PU205141.

В період з 12.07.1957 року по 01.11.1992 року ОСОБА_1 працював на різних посадах та підприємствах та відповідно за вказаний період у нього наявний трудовий стаж, що підтверджується копією трудової книжки.

16.02.2018 року представником позивача, який діяв на підставі довіреності, було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії позивачу, яка підписана представником та до якої долучено : копію нотаріально посвідченої довіреності, копія паспорта, копія картки платника податків, оригінал та копія трудової книжки, оригінал та копія вкладишу до трудової книжки, довідка про заробіток для обчислення пенсії, довідка про стаж та реорганізацію підприємства, заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок, копія паспорта представника.

23.02.2018 року Відділом з питань призначення та перерахунок пенсії № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняте рішення № Г-2143 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1.

В обґрунтування відмови у призначенні пенсії у рішенні від 23.02.2018 року № Г-2143 відповідачем зазначено, що: наданими для призначення пенсії документами не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України, а також у м. Кам’янське; до заяви про призначення пенсії додано завірену копію паспорта громадянина україни для виїзду за кордон, картку платника податків про присвоєння реєстраційного номера на ОСОБА_1 (без зазначення по-батькові), інші документи подано на ОСОБА_1; довідка про заробітну плату, не відповідає вимогам постанови правління Пенсійного фонду України №22-1 додаток 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно; загальний страховий стаж складає 29 років 0 місяців 9 днів.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

У статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Частиною першою статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до частини 5 статті 45 Закону № 1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 1 цього Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Положеннями пункту 2.22 Порядку № 22-1 визначено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51).

У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а відповідно і наявністю в особи реєстрації.

За змістом оскарженого рішення позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю місця реєстрації на території України.

Позивач звертаючись через свого представника до відповідача із заявою про призначення пенсії подав серед іншого до пенсійного органу копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який є дійсним до 01.11.2027 року.

Отже, позивачем для умов призначення пенсії подано документ, який підтверджує його належність до громадянства України, а тому він має право на відповідне пенсійне забезпечення.

За змістом Порядку № 22-1, подання документу, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідне для визначення територіальної підвідомчості органу уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії, тобто відповідного органу ПФУ.

При цьому, позивач є громадянином України, який постійно проживає на території держави Ізраїль, відтак подання ним документу із зазначенням постійного місця проживання в Україні є неможливим, а тому не подання такого документу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

По суті Порядок № 22-1 взагалі не визначає алгоритму дій особи, яка проживає за межами України і не має в останній постійного місця проживання та реєстрації. Проте, як зазначалось судом вище, в т.ч. із посиланням на практику ЄСПЛ, це не може бути підставою для позбавлення особи взагалі права на пенсійне забезпечення.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання поза межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Державними органами не прийнято відповідного порядку, який би врегулював спірні відносини, зокрема і в частині визначення органу ПФУ, до якого особи, які постійно проживають за межами України і у зв'язку з цим не мають в ній місця реєстрації, повинні подавати заяву і документи для призначення пенсії, то такий орган ПФУ заявником може обиратися на власний розсуд, в т.ч. і за місцем проживання свого представника. Такий алгоритм дій чинним законодавством не заборонений.

Відповідно до статтей 40-44 Закону № 1058, органи пенсійного фонду зобов'язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено не лише про факт відсутності місця проживання та реєстрації в Україні у ОСОБА_1, а й про невідповідність довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 120/126-1761вимогам постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 додаток 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд вважає, що такі висновки відповідача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідачем не зазначено в чому саме полягає невідповідність такої довідки, крім того до суду не надано жодних належних доказів такої невідповідності. При цьому у відповідача є право отримувати документи від підприємств для підтвердження заробітної плати та страхового стажу.

Отже, відповідач в рамках повноважень, зобов'язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення пенсій позивачу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в оскарженому рішенні.

Щодо заявлених позовних вимог про призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 16.02.2018 року, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії згідно наданої довідки, підвищенням пенсії за понаднормативний стаж відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, надбавкою як дитині війни, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону 1058-IV, відповідно до частини першої якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно зі статтею 44 Закону 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року.

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Суд погоджується з доводами позивача, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

При цьому, як вже зазначалось вище призначення та отримання пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії. Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

Крім того, відповідачем фактично не приймалось рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, а у межах вимог Порядку № 22-1 здійснено розгляд питання прийняття поданих документів.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що спосіб захисту порушеного права має бути реальним та ефективним. При цьому, за певних обставин, незважаючи на те, що вирішення питання про призначення пенсії є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України, суд може ухвалити рішення, яким зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача.

В той же час, зобов’язання відповідача прийняти певне рішення на користь позивача може мати місце у випадку, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на свій розсуд.

Враховуючи зазначене суд може надати оцінку лише тим обставинам, які відповідач вказав у роз'ясненні посилаючись на відсутність законних підстав для призначення пенсії позивачу. Проте уповноважений орган не перевіряв дотримання інших умов для призначення пенсії, зокрема, не з'ясовував та не вирішував питання щодо наявності у позивача достатнього страхового стажу, що є обов'язковою умовою для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», щодо наявності понаднормового стажу, з урахуванням якого позивач просить встановити підвищення пенсії.

За таких обставин суд вважає передчасними вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком та дійшов висновку про необхідність покласти на відповідача обов'язок повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 11 Г-2143 від 23.02.2018 року про відмову у призначенні пенсії, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 16.02.2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №1536-7415-5996-8703 від 17.03.2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України , при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. ОСОБА_2, б. 105-А, кв. 8, м. Хадера, Ізраїль, 38100, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Г-2143 від 23.02.2018 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.02.2018 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.04.2019 року.

Суддя С.І. Озерянська