Рішення № 81330092, 22.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2019 р. Справа№200/14621/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача 1: Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

до відповідача 2: Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 березня 2016 року, зобов’язання Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію за віком з 01 березня 2016 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 березня 2016 року, зобов’язання Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію за віком з 01 березня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що їй з березня 2016 року припинено виплату пенсії без прийняття будь – якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Позивач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідачем 1 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не перебуває на обліку в Маріупольському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймав.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідачем 2 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 звернулась до управління 15.10.2014 року з заявою про призначення виплати пенсії. Позивача взято на облік в Селидовському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Відповідач зазначає, що у зв’язку з проведенням верифікації пенсійні виплати громадянам, які тривалий час відсутні за місцем реєстрації, призупинені до з’ясування, в тому числі і виплату пенсії позивачу призупинено до з’ясування обставин, тобто особливого звернення до Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та надання позивачем відповідних документів здійснено не було. Згідно даних ІКІС ПФУ позивач отримував пенсію по березень 2016 року включно. З 01.04.2016 року виплату пенсії позивачу припинено. Крім того, відповідач вказує на те, що позивач до управління з заявою про поновлення виплати пенсії не звертався.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з’явився. про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 29 січня 2019 року.

29 січня 2019 року розгляд справи відкладено на 13 лютого 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 05 березня 2019 року.

05 березня 2019 року судом відкладено розгляд справи на 06 березня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року залучено в якості другого відповідача ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області та відкладено підготовче засідання на 10 квітня 2019 року.

10 квітня 2019 року відкладено розгляд справи на 16 квітня 2019 року, у зв’язку з перебуванням судді Олішевської В.В. на лікарняному.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Позивачем надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Розглянувши клопотання поповича про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що приписами частини 2 статті 122 КАС України дійсно встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Однак, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені їй суми пенсії, починаючи з березня 2016 року, не отримані ним, а ця вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй призначеної пенсії за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач та представники відповідачів у судове засідання не з’явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами (а.с. 11).

З матеріалів справи встановлено, що 15.10.2014 року ОСОБА_1 звернулась до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області з заявою про запит пенсійної справи та виплату пенсії (а.с. 64 – зворотній бік).

Розпорядженням 15386 від 07.11.2014 року ОСОБА_1 взято на облік до УПФУ в м. Селидове Донецької області (нині – Селидовського ОУПФУ Донецької області) та призначено пенсію.

Згідно витягу з Підсистеми Призначення та Виплати Пенсії вбачається, що позивачу по березень 2016 року здійснювалась виплата пенсії (а.с. 65).

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву посилається на те, що з 01.04.2016 року ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії, у зв’язку з проведенням верифікації пенсійних виплат громадянам, які тривалий час були відсутні за місцем реєстрації.

Суд зазначає, що спірним питанням даної справи є правомірність дій Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2016 року, у зв’язку з відсутністю тривалий час за місце реєстрації.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.

Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що створення для позивача на відміну від інших громадян України певних перешкод в отриманні пенсії, та потреба здійснення додаткових дій від пенсіонера не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була призупинена у зв’язку з тривалою відсутністю за місцем проживання.

Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2016 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Крім того, аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2016 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” було правомірним, суд вважає помилковими.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 квітня 2016 року позивачу не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

З огляду на те, що виплата пенсії позивачу була призупинена ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області з 01 квітня 2016 року, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2016 року, зобов’язання Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2016 року.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки позивач не звертався до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та на час розгляду справи не перебуває на обліку в управлінні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що рішення про призупинення виплати пенсії було прийнято ОСОБА_2 об’єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області, а також враховуючи те, що зазначені дії стали підставою звернення позивача до суду з- даним позовом, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 березня 2016 року, зобов’язання Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію за віком з 01 березня 2016 року – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2016 року.

Зобов’язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за віком з 01 квітня 2016 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, буд. 6) на користь на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 22 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.