Рішення № 81323915, 08.04.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1367/19

Провадження № 2/645/1107/19

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2019 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді - Шарка О.П

секретаря судових засідань - Ятлової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Донецької спеціалізованої загальноосвітньої школи - інтернату №29 Донецької обласної ради про визнання припиненими трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Донецької спеціалізованої загальноосвітньої школи - інтернату №29 Донецької обласної ради, в якому просить суд визнати припиненими з 13 липня 2018 року її трудові відносини з відповідачем у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 03.09.2007 вона була прийнята на роботу на посаду вихователя до Донецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей (допоміжної), яка була розташована у м. Донецьку, Донецької області. 02.07.2002 Донецька загальноосвітня школа-інтернат № 4 для розумово відсталих дітей (допоміжна) перейменована в Донецьку спеціальну загальносвітню школу-інтернат № 29 Донецької обласної ради. З 20.02.2014 відбувається акт агресії з боку Російської Федерації, що проявляється, зокрема, в проведенні бойових дій на території Донецької та Луганської областей. 14.04.2014 року в Україні була розпочата та запроваджена антитерористична операція без введення воєнного стану. Зоною проведення антитерористичної операції було охоплено Донецьку і Луганську області, в тому числі місто Донецьк. У зв'язку із цим вона виїхала з м. Донецька до м. Харкова, покинула тимчасово окуповану територію з метою збереження свого життя та здоров'я. 26.06.2018 вона намагалася відправити поштовим відправленням директору Донецької СЗШІ №29 облради заяву про звільнення з посади вихователя за власним бажанням. Але згідно відповіді (повідомлення) Харківської дирекції ПАТ «Укрпошта» від цього ж числа (26.06.2018) у прийнятті поштового відправлення їй було відмолено з причин його неможливості через місцезнаходження отримувача на тимчасово непідконтрольній території. 02.07.2018р. позивач була взята на облік внутрішньо переміщеної особи в Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Немишлянського району м. Харкова. 23.07.2018 вона намагалася вдруге відправити поштовим відправленням директору Донецької СЗШІ № 29 облради заяву про звільнення з посади вихователя за власним бажанням, її підпис на заяві був посвідчений нотаріусом. Але у прийнятті поштового відправлення їй було знову відмовлено з причин його неможливості через місцезнаходження отримувача на тимчасово непідконтрольній території. з 27.11.2014 державне підприємство «Укрпошта» на виконання Указу Президента «Про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях» від 14.11.2014 № 875/2014, а також Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» від 07.11.2014 № 1085-р припинило приймання й доставку поштових відправлень на території Донецької та Луганської областей, які не контролюються українською владою. Таким чином, позивач фактично не має можливості надіслати роботодавцю заяву про звільнення і належним чином оформити припинення трудових відносин. Відтак вбачається, що між позивачем та Донецькою СЗШІ № 29 облради існує спір щодо припинення трудових відносин, тобто трудовий спір. У зв'язку із цим змушена звертатися до суду із цією позовною заявою.У зв'язку із тим, що трудові відносини з відповідачем фактично припинені, але факт їх припинення не підтверджений, тому позивач не отримує належне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, а також для позивача є складнощі офіційно працевлаштуватись. Нормативними строками пересилання поштових відправлень (затв. Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950)передбачений строк 2 дні для листів з оголошеною цінністю у межах області та між обласними центрами України (у тому числі міста Києва), тобто у випадку, якби поштове відправлення від 26.06.2018 року було прийняте, то могло бути доставлене відповідачу 29.06.2018 року, а в такому випадку датою звільнення повинна бути дата 13.07.2018 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомив.

про що свідчить конверт, який повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення - за закінченням терміну зберігання, причини неявки суду не повідомляв, відзив на позовну заяву не надходив, а тому суд за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенні виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що 03.09.2007 ОСОБА_2 була прийнята на роботу на посаду вихователя до Донецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей (допоміжної), яка була розташована у м. Донецьку, Донецької області (копія трудової книжки НОМЕР_3)

02.07.2002 Донецька загальноосвітня школа-інтернат № 4 для розумово відсталих дітей (допоміжна) перейменована в Донецьку спеціальну загальносвітню школу-інтернат № 29 Донецької обласної ради.

Як вбачається з довідка від 02.07.2018 № 0000569037 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_2 02.07.2018р. була взята на облік внутрішньо переміщеної особи в Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Немишлянського району м. Харкова.

26.06.2018 року ОСОБА_2 намагалася відправити поштовим відправленням директору Донецької СЗШІ №29 облради заяву про звільнення з посади вихователя за власним бажанням, однак, згідно відповіді (повідомлення) Харківської дирекції ПАТ «Укрпошта» від цього ж числа (26.06.2018) у прийнятті поштового відправлення позивачу було відмолено з причин його (відправлення) неможливості через місцезнаходження отримувача на тимчасово непідконтрольній території.

23.07.2018 ОСОБА_2 намагалася вдруге відправити поштовим відправленням директору Донецької СЗШІ № 29 облради заяву про звільнення з посади вихователя за власним бажанням, посвідчену приватним нотаріусом ХМНО Гаврилюк Н.В. Але у прийнятті поштового відправлення їй було знову відмолено з причин його (відправлення) неможливості через місцезнаходження отримувача на тимчасово непідконтрольній території. Згідно листа-відповіді Харківської дирекції ПАТ «Укрпошта» від 30.07.2018 № 21-2789-135 м. Донецьк входить до переліку населених пунктів Донецької області, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження і тому ПАТ «Укрпошта» не здійснює пересилання пошти до м. Донецька. Встановити будь-який інший зв'язок з керівництвом Донецької СЗШІ № 29 облради не є можливим.

Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до статті 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. №14-рп/2004 від 16.10.2007 р. №8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. №2-рп/2008 зазначив, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природу потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору якими, крім іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Так, згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Трудовий договір припиняється тільки за наявності підстав для його припинення. Підставою припинення договору є юридичний факт або сукупність юридичних фактів, закріплених у законі та необхідних для припинення трудового договору. Вони поділяються на два види: 1) дії (життєві ситуації, що відбуваються за волею людей; вольові акти їх поведінки) сторін трудового договору або осіб, які не є його сторонами; 2) події (життєві обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людей: закінчення строку трудового договору; смерть працівника або роботодавця - фізичної особи тощо).

У законодавстві про працю України встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у ст.36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи:

- припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку);

- розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України);

- розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40,41 КЗпП України);

- розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3,7 ст. 36, ст. 45 КЗпП України та ін.).

Отже, розірвання трудового договору стосується лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Правовий статус внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 р. № 1706. Відповідно до ст. 1 цього закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими й такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй із прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста й Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Відповідно до абз. 2 ч.4 ст. 7 Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-УІІ від 20.10.2014 року внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Нормативними строками пересилання поштових відправлень (затв. Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950)передбачений строк 2 дні для листів з оголошеною цінністю у межах області та між обласними центрами України (у тому числі міста Києва), тобто у випадку, якби поштове відправлення від 26.06.2018 року було прийняте, то могло бути доставлене відповідачу 29.06.2018 року, а в такому випадку датою звільнення повинна бути дата 13.07.2018 року.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що трудові відносини між ОСОБА_2 та Донецькою спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом № 29 Донецької обласної ради фактично припинено з 13 липня 2018 року, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 263, 264-265, 280-282, 284, 287, 288, 289 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Донецької спеціалізованої загальноосвітньої школи - інтернату №29 Донецької обласної ради про визнання припиненими трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) і Донецькою спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом № 29 Донецької обласної ради (ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ): 25702750)) з 13 липня 2018 року у зв'язку із звільненням ОСОБА_2 за власним бажанням на підставі частини першої ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 12.04.2019 року.

Головуючий суддя: