Ухвала суду № 81323644, 10.04.2019, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/1369/18

Номер провадження № 1-кп/699/43/19

УХВАЛА

щодо запобіжного заходу

10.04.2019 року м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Свитки С. Л.,

за участю секретаря Могильної І.В.,

прокурора Павленка В.В., ,

потерпілого ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника – адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо обвинувачення

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 Росія, зареєстрованого та жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, військовозобов’язаного, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого:

- 29.10.2012 року Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області за ч.1 ст.309 КК України до обмеження волі на строк 1 рік, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном на 1 рік. 26.11.2013 року звільнений Корсунь-Шевченківським районним судом по закінченню випробувального строку;

- 20.06.2018 року Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області за ч.3 ст.185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном на строк 2 роки 6 місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.297 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він 30 жовтня 2018 року, в невстановленим досудовим слідством час, знаходячись на території цвинтаря, розташованого за адресою вул. Чіковані в с. Яблунівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, маючи прямий умисел, направлений на вчинення наруги над могилою та заволодіння металевими частинами конструкції пам'ятника, переслідуючи при цьому корисливий мотив та нехтуючи етичними засадами суспільства, в частині пошани до померлих, а також місць їх поховання, підійшов до місця поховання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та здійснив наругу над могилою ОСОБА_5, а саме руйнування надмогильної споруди (пам'ятника), порушивши при цьому його цілісність шляхом демонтажу з могили двох нижніх частин пам'ятника, виготовлених з металу світлого кольору схожого на нержавіючий метал та викопавши металеві конструкції, заволодів ними та з місця події зник, використавши викрадене майно на свій розсуд, а саме продав ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за що отримав грошову винагороду.

Правова кваліфікація діяння ч. 3 ст.297 КК України, тобто наруга над могилою та незаконне заволодіння предметами, що знаходяться на могилі, вчинене з корисливих мотивів.

Ухвалою слідчого судді Корсунь-Шевченківського районного суду від 27.11.2018 року застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк на тридцять днів, тобто по 26.12.2018 року включно.

На теперішній час кримінальне провадження перебуває в провадженні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області, у зв*язку з чим ухвалою суду від 26.12.2018 року продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 23.02.2019 року включно.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 21.02.2019 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на шістдесят днів, тобто по 21.04.2019 року включно.

Станом на 10.04.2019 року судовий розгляд даного кримінального провадження не закінчений, а тому виникла необхідність вирішення питання щодо обраного раніше запобіжного заходу відносно обвинуваченого, у зв’язку з чим прокурором у суді заявлено клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів.

Прокурор у суді вважає, що відсутні підстави для скасування обраного раніше відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу, оскільки ризики, що були підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу, продовжують існувати і на теперішній час.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_3 у суді просили змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м’який – домашній арешт, обґрунтовуючи позицію тим, що ризики тримання його під вартою зменшилися, не має на меті переховуватися від суду.

Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, та згідно п.9 ч.2 ст.131 КПК України, заходами забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.

Тримання під вартою, відповідно до п.5 ч.1 ст.176 КПК України, є запобіжним заходом, що застосовується під час судового провадження судом за клопотанням прокурора ч.4 ст.176 КПК України.

Згідно частини 2 статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За нормами ст.178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв’язку з його доступом до зброї.

За нормами ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першої цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш суровим запобіжних заходом є тримання під вартою - ч.3 ст.176 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності.

Тобто, суд повинен розглядати питання, чи тримання особи під вартою є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи, бути достатніми для досягнення цієї цілі.

ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.

Санкцією ч.3 ст.297 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк від чотирьох до п’яти років або позбавлення волі від чотирьох до семи років.

Під час судового розгляду даного кримінального провадження 21.02.2019 ухвалою суду призначено судову почеркознавчу експертизу з підстав невизнання обвинуваченим проставляння особистого підпису в процесуальних документах.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 26.03.2018 № 1/286 підписи в графі «ОСОБА_8 ОСОБА_2» в протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 29.11.2018 та підписи особи, які зазначені в ухвалі суду як зразки в протоколі допиту підозрюваного від 15.11.2018 (зразок № 1), в пам'ятці про процесуальні права та обов'язки від 15.11.2018 (зразок № 2), в протоколі роз'яснення права на захист від 15.11.2018 (зразок № 3), в протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину на підстави ухвали слідчого судді від 27.11.2018 (зразок № 4), виконані ймовірно різними особами.

Питання «Чи виконаний підпис в графі «ОСОБА_8 ОСОБА_2» однією і тією самою особою, що і в зразках №№ 1, 2, 3, 4 однією і тією ж особою з навмисним спотворенням свого підпису ?» - не вирішувалось з причин вказаних в дослідницькій частині.

Підписи в графі «ОСОБА_8 ОСОБА_2» в протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 29.11.2018, виконані з наслідуванням підпису особи, підписи якої зазначені в ухвалі суду як зразки в протоколі допиту підозрюваного від 15.11.2018 (зразок № 1), в пам'ятці про процесуальні права та обов'язки від 15.11.2018 (зразок № 2), в протоколі роз'яснення права на захист від 15.11.2018 (зразок № 3), в протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину на підстави ухвали слідчого судді від 27.11.2018 (зразок № 4) (а.с. 180-185 том 1).

Частиною 1 статті 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).

Враховуючи викладені обставини сукупно, особу обвинуваченого, характер висунутого обвинувачення, поведінку обвинуваченого під час судового розгляду, відсутність достатньо вагомих аргументів на необхідність у продовженні застосування запобіжного заходу - тримання під вартою, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Беручи до уваги те, що однією з підстав застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а проведена почеркознавча експертиза ставить під сумнів питання належності та допустимості доказів, на яких грунтується обвинувальний акт прокурора, а тому відносно ОСОБА_9 необхідно обрати запобіжний захід у виді особистого зобов’язання, зобов’язавши останнього прибувати за кожною вимогою до суду та не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду та звільнення ОСОБА_9 з-під варти в залі суду негайно після проголошення даної ухвали.

Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 184, 194, 331 КПК України,

Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора Корсунь-Шевченківського відділу Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_10 щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 відмовити.

Обрати відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у виді особистого зобов’язання, зобов’язавши останнього прибувати за кожною вимогою до суду та не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду.

Звільнити ОСОБА_9 з-під варти в залі суду негайно після проголошення даної ухвали.

Про прийняте рішення повідомити Черкаський слідчий ізолятор.

Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_9 для виконання в частині покладених обов’язків.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Свитка С.Л.