Рішення № 81322740, 18.04.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/171/2019 Справа № 641/4064/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді- Колодяжної І.М.

за участю секретаря – Ягодіній М.С.

справа №641/4064/19

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради , треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності за набувальною давністю на Ѕ частину домоволодіння за адресою: м. Харків, пров. Решетниківський , 26 ,яка зареєстрована за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обгрунтування позову зазначив, що домоволодіння за адресою м.Харків, пров.Решетниківський, буд.26 , зареєстроване 1/2 частина за ОСОБА_5, на підставі договору купівлі продажу від 24.11.1977 року, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_4 державної нотаріальної контори №7, р.№3-5996, та інша 1/2 частина зареєстрована з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. ’ОСОБА_7 є двоюрідним дідусем позивача за маминою родинною лінією, який помер 11.02.1968 року. Мати позивача - ОСОБА_8 (ОСОБА_7 дошлюбне прізвище) померла 26.05.2008 року. Відповідно до довідки Державного Архіву Харківської області від 26.03.2018 року, №01-30/46, відомостей про актовий запис про народження ОСОБА_9 (батько матері позивача ), ОСОБА_7 (двоюрідний дідусь), ОСОБА_10 - мати позивача , не збереглося. Після смерті дідуся ОСОБА_7 позивач один прийняв у спадщину належну йому 1/2 частину домоволодіння за адресою м.Харків, пров.Решетниківський, буд.26, оскільки поховав його та прийняв у спадщину його речі з будинку. Інших спадкоємців, що прийняли спадщину немає. Раніше позивачу належала інша 1/2 частина вказаного будинку, яку позивач продав ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу від 24.11.1977 року, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_4 державної нотаріальної контори №7, р.№3-5996, та залишився мешкати у 1/2 частині будинку, що належала двоюрідному дідусю позивача ОСОБА_7, яку позивач успадкував після його смерті.В зазначеному домоволодінні позивач постійно зареєстрований з 22.07.1977 року, а почав мешкати після смерті дідуся 1968 році і мешкає по теперішній час понад 40 років. На теперішній час оформити спадщину, в нотаріальній конторі ОСОБА_3 не має можливості, оскільки більшість документів родинних зв’язків, а також документів на домоволодіння не збереглося. На час смерті дідуся ОСОБА_7 заповіт на ім’я позивача померлий не залишив, хоча виявляв своє бажання залишити позивачу 1/2 частину домоволодіння. Спадщину після свого дідуся ОСОБА_7 позивач прийняв відповідно до ст.549 ЦК Української PCP 1963 року, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Володіння позивачем зазначеною 1/2 частиною домоволодіння за адресою: м.Харків, пров.Решетниківський, буд.26 є добросовісним, оскільки він заволодів цим майном, що належало його дідусю ОСОБА_7, як позивач вважав, як спадкоємець і весь час володіє та користується ним і вважає його своїм. Крім того, його володіння 1/2 частиною домоволодіння є відкритим та безперервним, оскільки весь час воно є постійним місцем мешкання позивача , так як він зареєстрований та мешкає у ньому безперервно понад 40 років, володіє та користується ним відкрито, веде господарство, дбає про будинок та утримує його, постійно робить в ньому поточний та капітальний ремонт, а також сплачує за нього необхідні комунальні платежі. Позивач вважає , що наведені обставини справи свідчать про правомірність його володіння 1/2 частиною домоволодіння за адресою: м.Харків, пров.Решетниківський, буд.26 понад десять років, що є підставою для визнання за ним права власності на нього за набувальною давністю.

21 червня 2018 року ухвалою судді позовну заяву прийнято , відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та справу призначено у підготовче засідання.

Ухвалою суду від 19 липня 2018 року у підготовчому судовому засіданні за заявою позивача витребувані докази по справі.

18 вересня 2018 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

17 жовтня 2018 року клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали ,просили задовольнити. В подальшому позивач в судове засідання не з,явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності , представник відповідача в судове засідання не з,явилася.

Представник відповідача ОСОБА_4 міської ради - ОСОБА_2 в судовому засіданні думку , щодо визнання або заперечення проти позову не висловив, просив надати йому час для узгодження позиції стосовно позовної заяви .В подальшому представник відповідача в судове засідання не з,явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила ухвалити рішення згідно чинного законодавства України ,яке не буде порушувати права третіх осіб.

Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з,явилися, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти позову не заперечували.

Суд , вислухавши вступне слово учасників справи , допитавши свідка , вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з довідки Міського БТІ станом на 1977 рік будинок №26 по пров. Решетниківському в м. Харкові належав Ѕ частина - ОСОБА_7, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27.12.1967 року та Ѕ частина позивачу ОСОБА_3. На підставі договору дарування від 30.09. 1970 року.

Відповідно до договору купівлі- продажу від 24.11.1977 року позивач ОСОБА_11 продав половину житлового будинку з надвірними будівлями про пров. Решетниківському. 26 в м. Харкові ОСОБА_5

Згідно листа КП «ХМ БТІ» від 02.08.2018 року , право власності на домоволодіння по пров. Решетниківському №26 в м. Харкові зареєстровано на ім,я: ОСОБА_7 - Ѕ частина , на підставі свідоцтва про право на спадщину , виданого 27.12.1967 року 7 ХДНК, р. №10243; ОСОБА_5 - ј частина , на підставі договору купівлі- продажу від 24.11.1977 року. Посвідченого 7 ХДНК р. №3-5996; ОСОБА_6 -1/4 частина на підставі договору дарування від 10.02.1978 року , посвідченого 7 ХДНК р. №3-1237.

Батьками позивача є ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача.

Відповідно до довідки Державного Архіву Харківської області від 26.03.2018 року, №01-30/46, відомості про актовий запис про народження ОСОБА_9 (батько матері позивача ), ОСОБА_7 (двоюрідний дідусь), ОСОБА_10 - мати позивача , відсутні.

08.11.1990 року батько позивача ОСОБА_11 помер.

26.05.2008 року померла мати позивача ОСОБА_8.

ОСОБА_7 помер 11.02.1968 року .

Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання у Слобідському районі міста Харкова Управління ведення Реєстру територіальної громади міста Харкова від 12.04.2019 року позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 20.07.2018 року інформація у спадковому реєстрі , щодо ОСОБА_7 відсутня.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона є дружиною позивача .Вона та позивач доглядали за ОСОБА_13 , займалися її похованням , після своєї смерті ОСОБА_13 на свою частину будинку заповіт не залишила. Свідок ОСОБА_12 та позивач – її чоловік ОСОБА_3 робили ремонт у домоволодінні . З 1975 по 1976 рік у спірному домоволодіння не мешкали за сімейними обставинами , весь останній час проживали у спірній частині будинку . Свідок з позивачем завжди вважали це майно своїм , так як будував його прадід. Свідок знала, що власником спірної частини домоволодіння №26 по пров. Решетниківському в м. Харкові є дідусь чоловіка - позивача по справі.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.

У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника,

При цьому, добросовісність володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).

Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Враховуючи зазначені вимоги закону та встановлені обставини про те, що ОСОБА_3 проживав у спірній частині домоволодіння , як член сім`ї власника , внаслідок чого отримав право постійного користування вказаним житлом, а не факт добросовісного володіння цією часткою домоволодіння.

Однією з ознак володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю є те, що володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

За таких обставин, суд вважає, що передбачені законом підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну частину домоволодіння за набувальною давністю відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,60,81,89,141,263-265 ,272 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради , треті особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач:

ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, код НОМЕР_1, м. Харків, пров. Решетниківський , 26.

Відповідач:

ОСОБА_4 міська рада , код 04059243. ОСОБА_14, м. Конституції, 7

Третя особи:

ОСОБА_5, м. Харків, пров. Решетниківський , 26.

ОСОБА_6, м. Харків, пров. Решетниківський , 26.

Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2019 року.

Суддя: ОСОБА_15