Рішення № 81314870, 12.04.2019, Білозерський районний суд Херсонської області

Справа № 648/2464/17

Провадження № 2/648/12/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року смт. Білозерка

Білозерський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого - судді: Кусік І.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Козлової Т.С.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представників відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_5 про стягнення компенсації, в якому зазначила, що вона з 24 листопада 2007 року перебувала з відповідачем у шлюбі. За час шлюбу, а саме: 08.02.2012 року, сторонами за спільні кошти було придбано автомобіль КІА RIO (2011 року випуску), сірого кольору, об'єм двигуна 1396 куб. см., номер кузова НОМЕР_7, державний номер НОМЕР_1, який за їхньою згодою було зареєстровано на ОСОБА_5 Позивач вважає, що в розумінні ст.ст. 60, 61 СК України, вказаний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності і є неподільною річчю. Середня ринкова вартість спірного автомобіля складає 260000 грн., що підтверджується відомостями Інтернет ресурсів з продажу автомобілів. ОСОБА_4 вказала, що визначення судом ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у їх з відповідачем спільній частковій власності не призведе до реального відновлення її прав на майно, оскільки ОСОБА_5 не бажає передавати позивачу для користування їх авто, а використовує виключно особисто.

Зважаючи на те, що автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності, ним користується лише відповідач, тож ОСОБА_4, розуміючи, що виділити їй в натурі частку із вказаного спільного неподільного майна не є можливим, просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію 1/2 частини ринкової вартості автомобіля КІА RIO (2011 року випуску), сірого кольору, об'єм двигуна 1396 куб. см., номер кузова НОМЕР_7, державний номер НОМЕР_1, у розмірі 130 000 грн. та покласти на відповідача витрати, пов'язані із судовим розглядом цього позову.

Позивач підтримала заявлені вимоги, просила суд їх задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали заявлені вимоги, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_8 надала суду заперечення проти позову, в яких зазначила, що із позовними вимогами не згодна та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Свої заперечення мотивувала тим, що відповідач перебував з позивачем у шлюбі з 24.11.2007 року, який 21.09.2017 року було розірвано. Проте, шлюбні стосунки між ними були припинені ще з вересня 2016 року, з того часу ОСОБА_5 виїхала у добровільному порядку за адресою своїх батьків, забрала особисті речі, а в червні 2017 року забрала і спільно нажите майно, про що складений акт передачі речей. ОСОБА_8 зазначила, що відповідач за фахом є моряк зі стажем роботи, має постійні рейси за контрактами тривалістю від 6 до 8 місяців із високою оплатою (на контрактній основі). Проміжок часу між рейсами від 2,5 до 3-х місяців. Фактичне його перебування за межами країни (за кордоном у рейсах) у три рази перевищує час його перебування вдома. Позивачка зловживала довірою відповідача, нехтувала сімейними стосунками, під час його відсутності не знаходилася вдома, а переїжджала до своїх батьків. Чим ОСОБА_4 займалася за час відсутності чоловіка останній не знав. ОСОБА_5, відкрив для неї рахунок на який перераховував грошові кошти. Позивач мала до коштів вільний доступ. Таким чином, все майно, всі речі, які були придбані під час шлюбу сторін - є особистими коштами відповідача. Посилання ОСОБА_4 на її право на 1/2 частину придбаного майна, а саме на спірний автомобіль, спростовується наступним.

По-перше, на час реєстрації шлюбу із позивачкою, відповідач, крім зароблених коштів, мав кошти і від розподілу квартири із першою дружиною, повернуті грошові кошти за договором позики та грошові кошти, зароблені ним під час дії контрактів. Раніше, відповідач перебував в іншому шлюбі, який було розірвано у 2004 році. При розірванні шлюбу між ними було розподілено спільне майно подружжя - квартиру, яку вони продали, а виручені кошти розподілили між собою. Після реєстрації шлюбу в 2008 році, відповідач за свої особисті кошти придбав автомобіль марки Daewoo Lanos, вартістю 8 000 доларів США, що еквівалентно 40040 грн.

По-друге, в січні 2012 року сторони вже припиняли шлюбні стосунки у зв'язку з викриттям позивачки в зраді. ОСОБА_4 більше часу проживала у своїх батьків і відповідач наполягав на розірванні шлюбу. В цей час відповідач і вирішив придбати собі нове авто. Однак, позивач вмовила її пробачити і ОСОБА_5 вирішив надати їй ще один шанс, вони зійшлися і відповідач знову відбув у рейс на 6 місяців, а позивач, як завжди, переїхала до батьків.

По-третє, 03.02.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено у простій письмовій формі договір позики грошових коштів у розмірі 19000 доларів США, що еквівалентно 95950 грн. за курсом НБУ на час укладання договору. Так як ОСОБА_9 не мала можливості повернути відповідачу вчасно позику, дію договору було пролонговано до 03.02.2012 року та збільшено розмір суми до повернення із врахуванням курсу НБУ до 152000 грн. 06.02.2012 року відповідачу було повернуто вказані кошти у повному обсязі і 07.02.2012 року ОСОБА_5 за свої особисті кошти, які мав ще до вступу в шлюб із позивачкою, придбав за договором купівлі-продажу № НОМЕР_2 спірний автомобіль КІА RIO, вартістю 122400 грн.

Представник відповідача ОСОБА_8 звернула увагу суду на те, що позивач тимчасово працювала у службі зайнятості Білозерського району Херсонської області, де була звільнена у зв'язку із скороченням штату і отримувала мінімальну заробітну плату. Потім вона працювала в Білозерській РДА, де також не затрималася, і отримувала мінімальну заробітну плату. А з 2015 року вона взагалі відмовилася працювати, посилаючись на відсутність такої необхідності.

Посилаючись на положення п.3. ч.1 ст. 57, ст. 60 ч.1 СК України, правову позицію ВСУ, зокрема у постанові від 07.09.2016 року по справі №6-801цс16, представник відповідача наголосила, що спірний автомобіль був придбаний відповідачем хоча й у період зареєстрованого шлюбу з позивачем, проте за його власні кошти, тому не може мати статусу спільного майна подружжя. Зважаючи на вищевикладене, представник відповідача ОСОБА_8 просила суд відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримала позицію ОСОБА_2 та заперечила проти позову.

01 вересня 2017 року ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області було задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову: накладено арешт на автомобіль марки KIA RIO, 2011 року випуску, сірого кольору, об'єм двигуна 1396 куб. см., номер кузова НОМЕР_8, державний номер НОМЕР_3, який зареєстровано на ОСОБА_5 02.08.2012 року та заборонено ОСОБА_5 здійснювати дії на погіршення стану автомобіля марки KIA RIO, 2011 року випуску, сірого кольору, об'єм двигуна 1396 куб. см., номер кузова НОМЕР_8, державний номер НОМЕР_3.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 01 вересня 2017 року у вказаній справі було відкрито провадження та призначено її до розгляду.

14 грудня 2017 року ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області було зобов'язано Білозерське відділення Херсонської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області надати суду інформацію про отримані ОСОБА_5 доходи в період з листопада 2007 року по лютий 2012 року.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 28 березня 2018 року по справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2018 року по справі було призначено судову технічну експертизу давності документа. На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

20 червня 2018 року провадження у справі було відновлено та продовжено зі стадії, на якій його було зупинено.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 19 жовтня 2018 року по справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу.

Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2018 року по справі було призначено судову автотоварознавчу експертизу.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_9, виданого 24.11.2007 року ВРАЦС Білозерського РУЮ Херсонської області, рішення Білозерського районного суду Херсонської області № 648/2101/17 від 21 вересня 2017 року, яке набрало законної сили 03.10.2017 року, сторони перебували у зареєстрованому шлюбів період з 24 листопада 2007 року по 03 жовтня 2017 року.

З листа Територіального сервісного центру регіонального сервісного центру в Херсонській області МВС України № 6541 від 27.07.2017 року № 312141-34 а/з вбачається, що термін зберігання матеріалів на підставі яких проводилася реєстрація особистого транспортного засобу становить 3 роки з моменту постановки АМТ на державний облік. У зв'язку з вищезазначеним, надати копії документів-підстав реєстрації за 08.02.2012 року не є можливим.

Згідно акту вибору автомобіля від 06.02.2012 року, договору купівлі-продажу № НОМЕР_2 від 07.02.2012 року, рахунку на оплату за автомобіль № НОМЕР_4 від 07 лютого 2012 року, квитанції № РN 1183 від 07.02.2012 року, акту прийму-передачі автомобіля від 07.02.2012 року, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 від 08.02.2012 року, ОСОБА_5 з 07.02.2012 року є власником легкового автомобіля КІА RIO сєдан, 2011 року випуску, сірого кольору, об'єм двигуна 1396 куб. см., номер шасі НОМЕР_7, державний номер НОМЕР_1, який був придбаний у ТОВ «Автопланета Плюс» за грошові кошти в сумі 122 400 грн.

З висновку експерта № 9-ТЗ від 01.02.2019 року вбачається, що ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля КІА RIO, 2011 року випуску, сірого кольору, об'єм двигуна 1396 куб. см., номер кузова НОМЕР_7, державний номер НОМЕР_1, на момент проведення експертизи (28.01.2019 року) складає 181150,33 грн.

Відповідно до вимог ст. 183 ЦК України, автомобіль є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Норми ст.ст. 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Постановою Верховного Суду України від 07.09.2016 р. по справі 6-801цс16 визначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Постановою Верховного Суду України від 21 листопада 2018 року по справі № 372/504/17 визначено, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Таким чином, судом встановлено, що спірний автомобіль КІА RIO 2011 року випуску, власником якого вказано відповідача, був придбаний під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі і є неподільною річчю.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_4 вказала, що визначення судом ідеальних часток подружжя в спірному майні без його реального поділу та залишення майна у спільній частковій власності не призведе до реального відновлення її прав на майно, тому просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію 1/2 частини ринкової вартості спірного майна.

Розглядаючи та аналізуючи заявлену вимогу, суд керується наступним:

За змістом частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою (позиція ВСУ від 18.01.2017 року у справі № 6-2565цс16), крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Подаючи даний позов ОСОБА_4 фактично висловила свою згоду з присудженням їй грошової компенсації замість частки в майні.

Оскільки судом встановлено, що майно (автомобіль KIA RIO 2011 року випуску) придбаний під час шлюбу, зважаючи на позицію відповідача, який порушує питання про спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було набуто ним під час перебування в шлюбі, суд дійшов висновку про те, що на ОСОБА_5 покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції.

Досліджуючи джерело набуття спірного автомобіля судом встановлено наступне:

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_11, виданої на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач в період шлюбу з відповідачем (з 24 листопада 2007 року по 03 жовтня 2017 року) була працевлаштована в різних установах та працює по теперішній час.

З наданих відповідачем контрактів вбачається та не заперечується сторонами, що відповідач приблизно з початку 2006 року працював і мав систематичний дохід.

З вищевказаних доказів, показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вбачається та не заперечується сторонами, що під час шлюбу сторони працювали та мали дохід і спільний сімейний бюджет.

З розписки ОСОБА_9 від 03.02.2007 року вбачається, що остання взяла в борг у ОСОБА_5 19000 доларів США, що еквівалентно 95950 грн. за курсом НБУ на момент отримання коштів, строком на 3 роки, до 03.02.2010 року. 01.02.2010 року сторонами було погоджено повернення боргових коштів до 01.02.2012 року в сумі 19000 доларів США, що еквівалентно 152000 грн. за курсом НБУ. 06.02.2012 року грошові кошти в сумі 19000 доларів США, що еквівалентно 152000 грн. було повернуто ОСОБА_5

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що в лютому 2012 року вона позичила у відповідача 19000 доларів США. Брала на 3 роки, повернула в 2012 році, через п'ять років в сумі 152000 грн. Кошти позичала в першій половині дня, в присутності матері відповідача. Мати була присутня і під час повернення коштів. Всі 19 купюр були по 100 доларів, жодної по 50 не було.

Представник позивача ОСОБА_6 вказав, що вважає розписку ОСОБА_9 від 03.02.2007 року такою, що не відповідає давності її складання, а її створення відбулося вже після пред'явлення позивачем вказаного позову. Для підтвердження вказаного просив суд призначити по справі судову технічну експертизу давності документу, оплату гарантував.

19.06.2018 року на адресу суду надійшло клопотання судового експерта щодо надання необхідних матеріалів, погодження умов для проведення вказаної експертизи та рахунок на її оплату. В судовому засіданні представник позивача не підтримав клопотання про проведення даної експертизи.

Оцінюючи розписку ОСОБА_9 від 03.02.2007 року та покази ОСОБА_9 у відповідності до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України, яка була допитана в судовому засіданні в якості свідка, була приведена до присяги та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від надання показань, суд оцінює дані докази як належні та допустимі оскільки вони узгоджуються між собою та не протирічать один одному та іншим доказам у справі.

Так дані викладені в розписці та в показах свідка повністю відповідають змісту заперечень на позов, підтверджуються показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_13 та не спростовані в судовому засіданні показами позивача та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_11 А той факт, що позивач не знайома з ОСОБА_9 і її необізнаність про надання відповідачем позики ОСОБА_9 в 2007 році (до реєстрації шлюбу) не спростовує факту можливості відповідача надати ОСОБА_9 грошової позики у вказаний період і придбання відповідачем автомобіля за кошти, повернуті напередодні укладання угоди.

Отак, суд дійшов висновку про те, що спірний автомобіль був придбаний відповідачем за кошти, які він отримав в якості повернення позики, наданої ним ОСОБА_9 03.02.2007 року, до реєстрації шлюбу з позивачкою, тобто, за особисті кошти.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що відповідач писав йому, що купує автомобіль КІА за власні кошти, біля 16000 доларів. Казав, що в нього були гроші, які він отримав від поділу майна при попереднього шлюбу, ОСОБА_5 ще 1,5 роки працював у Чехії, до шлюбу з ОСОБА_4 у нього був автомобіль Фіат. Відповідач мав більше 10000 доларів від продажу 3-х кімнатної квартири та автомобіля.

Крім того, свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що син (відповідач) зберігав кошти у неї. Десь у лютому 2007 року він позичив 19000 доларів США якійсь жінці під розписку. Та гроші віддала в її присутності біля 11 години. Розписку свідок зберегла. 06.02.2012 року вона з відповідачем поїхали, дали завдаток 2000 доларів і наступного дня оформили купівлю автомобіля. Додатково пояснила, що в 2016-2017 роках позивач взагалі не працювала. Про те, що батько ОСОБА_16 давав гроші їй не відомо. Ті гроші, які зберігалися у неї, це кошти, зароблені сином у Чехії (біля 2 років) та коштів, які він отримав після розірвання шлюбу та продажу квартири і машини. З 2006 року ОСОБА_5 почав ходити в рейси.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_4 суду пояснила, що відповідач після розлучення з колишньою дружиною отримав компенсацію в розмірі 2000 доларів США. В 2008 році вони купили автомобіль Део Ланос за 5600 доларів США. Дві тисячі доларів у них були свої, яким чином їх збирали, позивач не пам'ятає, а три тисячі доларів їм дав батько. Додатково пояснила, що щомісяця чоловік присилав їй кошти, які вона знімала в ПриватБанку.

Свідок ОСОБА_10 (батько позивача) суду пояснив, що він особисто дав на придбання автомобіля 3000 доларів безпосередньо перед самою купівлею.

Суд не приймає покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_4 в цій частині, оскільки даний факт іншими доказами не підтверджено, крім того суперечить позовній заяві, оскільки в ній взагалі цей факт не вказано. Крім того, покази свідка ОСОБА_10 є плутаними та неконкретними і не співпадають з показами позивача та інших свідків у справі.

Таким чином, проаналізувавши загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо набутого у шлюбі майна, зважаючи на судову практику Верховного Суду в подібних справах, перевіривши факт набуття спірного майна у шлюбі та джерело його набуття, вивчивши та оцінивши всі зібрані по справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та свідків, суд дійшов висновку, що автомобіль КІА RIO 2011 року випуску, хоча й був придбаний відповідачем в період зареєстрованого з позивачем шлюбу, проте за його особисті кошти і справжньою метою укладення договору купівлі-продажу автомобіля були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси відповідача, не пов'язані із сімейними, тому спірний автомобіль не може мати статусу спільного майна подружжя.

Підсумовуючи вищевикладене, з урахуванням того, що в судовому засіданні відповідачем було доведено факт придбання ним спірного автомобіля хоча й за час шлюбу з позивачем, але за особисті кошти, що виключає наявність у спірного автомобіля статусу спільного майна подружжя, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 у повному обсязі.

Керуючись ст. 15, 59, 77-80, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 183, 364, 365, 370 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 71 СК України,Постановами ВСУ від 07.09.2016 р. по справі 6-801цс16, від 21 листопада 2018 року по справі № 372/504/17, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, позицією ВСУ від 18.01.2017 року у справі № 6-2565цс16 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року по справі № 404/1515/16-ц, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5, АДРЕСА_2) відмовити повністю у задоволенні її позову до ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_6, АДРЕСА_1) про стягнення грошової компенсації.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області № 648/2464/17 від 01 вересня 2017 року, діють протягом 90 днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за мотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Згідно п.п.15.5 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне рішення суду виготовлено 21 квітня 2019 року.

Головуючий суддя: Кусік І.В.