Ухвала суду № 81313095, 18.04.2019, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/6000/19

Провадження № 1-кс/592/3233/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року м.Суми

Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми Литовченко О.В., за участю секретаря судового засідання Черей С.В., без застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження, розглянув клопотання старшого слідчого з ОВС першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Сумській області ОСОБА_1, погоджене з прокурором відділу нагляду за додержанням законів органів фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області ОСОБА_2 про накладення арешту на майно,

встановив:

Клопотання вмотивоване тим, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Сумській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 3201720000000027, розпочатому 16.06.2017 року за службовими особами ТОВ «Компанія «Еко-Енергія» кримінальних порушень, передбачених ч.2 ст.204, ч.1 ст.212 КК України.

Досудовим розслідуванням по даному кримінальному провадженню встановлено, що директор ТОВ «Компанія «Еко-Енергія» (код 36031709, що фактично знаходиться за адресою: Сумська обл., Лебединський р-н, с. Будилка, вул. Заводська, буд. 1-Г) ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, протягом вересня 2017 року під час реалізації підприємствам ТОВ «Бланк-Ойл», ТОВ «Компанія Світла», ТОВ «Ресурс Трейд 2017», ТОВ «Органік Дніпро», ПП «Райдодизель» готової продукції «етанол як складник бензину» (підакцизного товару), ухилилась від сплати акцизного податку на загальну суму 1 млн. 512 тис. 781 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах.

На підставі зібраних доказів директору ТОВ «Компанія «Еко-Енергія» ОСОБА_3 08.04.2019 повідомлено про підозру, за фактом ухилення від сплати податків в значних розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України.

Крім того, в рамках досудового розслідування перевіряються факти незаконного виготовлення підакцизних товарів (антидетонатори товарної підкатегорії 3811 19 00 00) з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів за адресою: Сумська область, Лебединський район, село Будилка, вулиця Заводська, 1-Е в період 2017-2018 років службовими особами ТОВ «Компанія «Еко-Енергія».

На підставі ухвали від 10.04.2019, слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми, 12.04.2019 проведено обшук за адресою: Сумська область, Лебединський район, с. Будилка, вул. Заводська, 1-Г.

Під час проведення обшуку виявлено та вилучено готову продукцію «Етанол як складник бензину» клас 3 згідно ДОПНВ03295, у загальній кількості 32940 кілограм, відповідно до «Оборотно-сальдової відомості по рахунку: 26» (місця зберігання; ТМЦ) партія за 12.04.2019» та документи по фінансово-господарським взаємовідносинам ТОВ «Компанія «Еко-Енергія»:

У судове засідання слідчий надав заяву про розгляд клопотання без його участі.

Проте, у відповідності з вимогами пунктів 1 та 3 ч.2 ст.171 КПК у клопотанні слідчого про арешт майна /окрім іншого/ повинно бути зазначено:

1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;

3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Тобто закон зобов'язує слідчого чітко зазначити у своєму клопотанні по кожному пункту вилученого майна конкретні факти або докази, які свідчать про належність майна певній особі, або потрібно надати відповідні документи на підтвердження права власності на це майно за певною особою.

Слідчий у своєму клопотанні не навів жодної підстави, якими він обґрунтовував як мету накладення арешту – зберігання речових доказів, оскільки ч.3 ст.170 КПК передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 /зберігання речових доказів/ частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Також у клопотанні не визначено яке майно підлягає арешту для збереження як речового доказу, а яке підлягає арешту з метою спеціальної конфіскації.

Частиною 4 ст.170 КПК передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 2 /спеціальна конфіскація/ частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Норми кримінального процесуального законодавства України, які регулюють розгляд даного клопотання не дають права та можливості слідчому судді заповнити перелічені «прогалини» у клопотанні слідчого та навести свої обґрунтування накладення арешту, які не були зазначені слідчим, оскільки слідчий суддя не може перебирати на себе повноваження сторони обвинувачення, а навпаки повинен зберігати нейтральність і приймати рішення виключно на підставі обґрунтувань і доказів наданих органами досудового розслідування.

Статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиної 1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Вирішуючи дане питання суд також враховує практику ЄСПЛ висловлену у своєму Рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) де Суд зазначив наступне:

п.166. Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_4 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

п.167. Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «ОСОБА_1 проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

п.168. Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

п.175. Суд зазначає про відсутність в матеріалах справи докладних відомостей та документів, в яких наводилися б підстави для зазначеного вилучення та його необхідність.

Таким чином слідчий суддя вважає, що захист за статтею 1 Першого протоколу поширюється на майно, вилучене під час обшуку.

У відповідності з вимогами ст.172 КПК про розгляд клопотання про арешт майна також повинен повідомлятись власник або влоділець цього майна, оскільки право власності або володіня цієї особи захищене як національним законодавством України, так і наведеними вище нормами міжнарожного права.

У даному випадку не зазначення слідчим у своєму клопотанні хто є власником вилучених речей та рідин і не наданням з цього приводу жодних доказів чи фактів, позбавляє можливості повідомити цю особу про розгляд даного клопотання і згідно вищенаведеної практики ЄСПЛ може бути розцінене як «свавілля» з боку державних органів.

Також слідчим у клопотанні не зазначено яким саме критеріям як речовим доказам, передбаченим ст.98 КПК відповідають вилучені речі та рідини.

Така невизначеність не дає можливості слідчому судді прийняти законне, вмотивоване і обґрунтоване рішення.

Слідчим, який звернувся з клопотанням про арешт майна всі вищеперераховані норми процесуального закону не дотримані.

У відповідності з вимогами ч.3 ст.172 КПК слідчий суддя, … встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, … та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора … менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Враховуючи, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам пунктів 1 і 3 ч.2 ст.171 КПК його слід повернути прокурору відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області для усунення вищезазначених недоліків, встановивши строк в сімдесят дві години з моменту оголошення даної ухвали для їх усунення.

Керуючись ч.3 ст.172 КПК України,

постановив:

Клопотання старшого слідчого з ОВС першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Сумській області ОСОБА_1 про накладення арешту на майно – повернути прокурору відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області для усунення вищезазначених недоліків, встановивши строк в сімдесят дві години з моменту отримання копії даної ухвали для їх усунення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя О.В. Литовченко