Ухвала суду № 81309471, 19.04.2019, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 637/1024/18

№ 2/183/1119/19

У Х В А Л А

19 квітня 2019 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

розглянувши у підготовчому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області. Державної казначейської служби України, третя особа – ОСОБА_3 Правосуддя, про визнання позивачів жертвою порушення Європейської Конвенції по правам людини та компенсації порушених конвенційних прав,

в с т а н о в и в :

28 серпня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду Харківської області з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області. Державної казначейської служби України, третя особа – ОСОБА_3 Правосуддя, про визнання позивачів жертвою порушення Європейської Конвенції по правам людини та компенсації порушених конвенційних прав.

Ухвалою Верховного Суду України від 03 жовтня 2018 року була визначена підсудність справи – Новомосковському міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 231 жовтня 2018 року позовна заява була залишена без руху, позивачам наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

07 грудня 2018 року позивачі звернулися до суду з уточненим позовом.

Ухвалою суду від 10 грудня 2018 року було відкрите провадження у справі.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 в підготовче засідання не з’явилися, в своїх заявах просили суд розглядати справу без їх участі.

Шевченківський районний суду Харківської області, як відповідач, в заяві просив суд закрити провадження у справі, в зв’язку з тим, що за зазначеними вимогами судом винесене рішення.

Апеляційний суд Харківської області, як відповідач, просив суд розглядати справу без участі його представника, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явився.

Представник третьої особи – ОСОБА_3 Правосуддя в своїй заяві просив суд розглядати справу без її участі, посилалася на те, що питання, які порушують позивачі не входить до компетенції ОСОБА_3 Правосуддя та жодним чином не впливають на права, обов’язки та інтереси ОСОБА_3.

З ініціативи суду поставлене питання про закриття провадження, в зв’язку з чим, суд приходить до наступного.

Як вбачається з позовної заяви, позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилаються на те, що 17 березня 2004 року до Шевченківського суду Харківської області було подано цивільний позов до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в зв'язну з залиттям квартири.

Ухвалою вищевказаного суду від 07.05.2004 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачам.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07.10.2004 року ухвала суду першої інстанції було скасовано, як незаконну, в зв’язку з не надісланням судового рішення позивачам та матеріали повернуто до суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви, тобто, дане питання було розглянуто упередженим та небезстороннім судом, що є порушенням ст.. 6 Конвенції про захист основних свобод та прав людини.

При цьому в даному рішенні чітко вказується, що дії судді визнані незаконними, винними, а тому, у відповідності до ст.56 Конституції України. ст.23, 1173, 1176 ЦК України є достатні підстави на присудження моральної шкоди, оскільки протиправна, незаконна дія, рішення, бездіяльність спричиняє моральні страждання.

На зазначену ухвалу ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, але ухвалою Апеляційного суду Луганської області ухвала апеляційного суду Харківської області від 07.10.2004 року залишити без змін, а матеріали справи направити до суду, першої інстанції для розгляду справи по суті.

Таким чином, питання про відкриття провадження по вині відповідачів не було розглянуто в розумний строк, на протязі 43 місяців, а на сьогоднішній день 163 місяці, що є достатньою підставою для присудження моральної шкоди.

Після розгляду вищевказаної справи касаційною інстанцією, 30.10.2007 року справа була повернута до відповідача на розгляд, однак не була розглянута останнім, не була поставлена на облік, так як не було заведено обліково-статистичну картку в 2007 році, а в порушення всіх норм права та моралі повністю знищена суддею та службовими особами суду, про що їм стало відомо з відповіді ОСОБА_3 Юстиції України від 23.08.2012 року, тобто позивачів позбавили права доступу де суду, дані дії завдали шкоди самій суті доступу до суду, що є порушенням ст.6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини та п.1 Протоколу № 1 до Конвенції та є достатньою підставою для присудження моральної шкоди.

Більш того до сьогоднішнього дня ОСОБА_4 матеріальна та моральна шкода їм не відшкодована, примирення не відбулося, мирова угода не укладалася.

Судовим рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12.07.2017 року встановлено, що справа провадженням не відкривалася, що вказує на порушення ст.6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини стосовно доступу до правосуддя і є достатньою підставою для присудження справедливої сатисфакції.

Незаконне знищення цивільної справи №2-265/04 є блокуванням прав позивачів, гарантованих Конвенцією - ст.6 та п.l Протоколу №1 надає ім. статус жертви порушених Конвенційних прав, (тобто визнання судом порушення факту вищевказаних норм Конвенції).

В зв'язку із зверненням позивачів в 2012 році до ОСОБА_3 Юстиції із скаргою на неправомірні дії Шевченківського райсуду про надання судових рішень для ознайомлення, останнім було сфальсифіковано судові рішення, обліково-статистичну картку та акт про знищення за 2011 рік.

Враховуючи вищевикладені неправомірні дії стосовно фальсифікацій надання неправдивих свідчень ВРЮ стосовно закриття справи в 2004 році вказує на відсутність чіткого ведення судової реєстрації документів у відповідачів, яка є однією із основних гарантій справедливого судового розгляду,що також є порушенням ст.6 Конвенції та є підставою для присудження справедливої сатисфакції.

Відповідно до ст.9 Конституції України вказується, що міжнародні договори, ратифіковані Верховною ОСОБА_3 України є частиною національного права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказується, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до ст.6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини вказується, що кожен при вирішені питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановлені обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним, безстороннім судом

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права і свободи викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

В зв’язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд:

-визнати факт порушення вищевказаними судами України права, передбаченого ст.6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини та п.1 Протоколу №1 до даної Конвенції відносно позивачів;

-зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2в сумі по 4 000 000,00 грн. (чотири мільйони грн.) кожному, завдану незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю вищевказаних судових органів, виходячи із прецедентної практики ЄСПЛ в трьохмісячний термін з моменту набрання законної сили рішення суду.

В той же час, встановлено, що вимоги позивачів про стягнення відшкодування моральної шкоди та встановлення факту порушення на справедливий суд неодноразово були предметом судового розгляду і позивачам про це достеменно відомо.

Так, у справі № 636/5302/13 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди позивачі посилалися на ті самі обставини спричинення моральної шкоди, що в зазначеній справі (незаконне, начебто знищення цивільної справи № 2-265/04).

У рішенні апеляційного суду Харківської області від 28.10.2015 року зазначено, що не можна вважати встановленою наявність причинного зв'язку між діями Шевченківського районного суду Харківської області та моральними стражданнями позивачів, на які вони посилаються, тому підстав для задоволення позову судова колегія не знайшла.

Крім того, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2016 року у справі № 637/1195/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди з аналогічних підстав (незаконне начебто знищення цивільної справи № 2-265/04) було відмовлено, рішення набрало законної чинності, а ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017 року касаційну скаргу позивачів у даній справі відхилено..

Ухвалою Купянського міськрайонного суду Харківської області від 19.09.2017 року у справі № 637/869/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду Харківської області, апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_3 рада правосуддя про встановлення факту порушення на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди, провадження у справі закрито (щодо начебто незаконно знищеної справи № 2-265/04). Ухвала набрала законної чинності за ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06.12.2017 року. Постановою Верховного Суду від 30.05.2018 року вказані судові рішення залишено без змін.

В постанові Верховного суду від 30.05.2018 року встановлено, що з судових рішень вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_6 обґрунтовували свої вимоги тими ж самими обставинами із посиланням на ті ж норми закону, таким чином суб'єктний склад сторін і предмет та підстави позовів є тотожними, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття справи.

Крім того, в своїй постанові від 30.05.2018 року Верховний суд України зазначив, що Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен мас право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За приписами ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної ОСОБА_3 України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи віл порушень і протиправних посягань.

Кожен має право на відшкодування та рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень ч. 1 ст. 2, пп. 1, 7, 9, ч. 1 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень ст. ст. 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку, як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, і що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов’язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченими процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадженим справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Також у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільнені від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм з добросовісним здійсненням ними своїх функцій

Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійснені оцінки свідчень, повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити у такий спосіб (у тому числі, наприклад, як надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної стороні проти держави.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Застосування положення ч. 6 ст. 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії або бездіяльність, зокрема суду, які не пов’язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади.

Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст.. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування школи за рахунок держави

Державу в таких випадках представляє орган, який здійснює функції Держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведеною.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків позивачів, вимагають від них додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачами не наведено обставин в обґрунтування позову та не надано доказів у підтвердження моральної шкоди, завданої їм судовими органами та їх працівниками.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Верховний суд також зазначив, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спору встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення, своєчасність виконання остаточних рішень є невід'ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.

Постановою Верховного суду від 30.05.2018 року встановлено, що провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири судом не відкривалось та остаточне рішення у справі не ухвалювалось.

Позивачі не позбавлені права звернутись до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, порушивши зрушивши питання про поновлення процесуального строку.

Таким чином, позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 в позовній заяві, яка перебуває в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області не змінюють суб'єктний склад сторін, але змінюють ціну позову, формулювання, однак предмет і підстави позову у справі є тотожними.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами;.

Враховуючи те, що набрали законної сили рішення суду та ухвала суду апеляційної інстанції у справі, які ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, провадження у справі належить закрити.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області. Державної казначейської служби України, третя особа – ОСОБА_3 Правосуддя, про визнання позивачів жертвою порушення Європейської Конвенції по правам людини та компенсації порушених конвенційних прав

Апеляційна скарга на ухвалу може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна ухвала складена 19 квітня 2019 року.

Суддя Д.І. Городецький