Рішення № 81309105, 16.04.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/9654/18

Провадження № 2/0182/369/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

16.04.2019 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Рунчевої О.В.

секретаря Нагаєвої Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 18.12.2018 року звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

26.06.2018 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 02021. Підставою для звернення до відповідача було бажання придбати транспортний засіб Lada Largus ( 7 місць) з об'ємом двигуна 1,6 л, 16 клап, білого кольору, вартістю 104000 грн.

Пунктом 1.1 вказаного договору визначено, що предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб зазначений у даній статті та у Специфікації (Додаток № 1 Договору), а саме – Ravon Gentra , комплектація/модифікація: comfort, об’єм/тип двигуна : 1,5 Тип КПП : 5 МТ, привід : 4 WD.

За змістом п. 1.7. ст. 1, п. 4.1. ст. 4 договорів, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 9 договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 договору.

Згідно п. 9.2 ст. ( договору, авансовий платіж складає частину від вартості предмету лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного уданому договорі та у Додатку № 1 до даного Договору.

Згідно п.12.1 Договору, лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку, поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

На виконання умов договору, він у банківському відділенні АТ «ОСОБА_2 аваль» у м. Києві (№ 202 відділення «Прометей») здійснив авансовий платіж на наданий відповідачем рахунок у розмірі 30000,00 грн. як оплату за товар по Договору № 02021 від 26.06.2018 року.

В липні 2018 року він звертався до відповідача із заявою щодо розірвання Договору № 02021 від 26.06.2018 року в односторонньому порядку з причин ненадання транспортного засобу, а також повернення сплачених коштів у сумі 30000,00 грн., однак безрезультатно. На даний час відповідач автомобіль йому не передав, кошти не повернув, на звернення не відповідає.

Таким чином, позивач вважає, що укладений Договір № 02021 від 26.06.2018 року не був нотаріально посвідчений та в силу положень ст.. 220 ЦК України є нікчемним.

Також зазначає, що вказаний договір не містить умов, за яких він може захистити свої права, у випадку дострокового розірвання договору лізингу. Аналіз договору та додатків до нього свідчить про нечесну підприємницьку діяльність відповідача. Для споживача встановлені жорсткі обов'язки і водночас відсутні права. Окремі умови договору лізингу є несправедливими у відповідності до положень ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того, зазначає, що при укладанні договору сторонами остаточно не визначено предмет лізингу та його вартість, оскільки він просив надати автомобіль Lada Largus ( 7 місць) з об'ємом двигуна 1,6 л, 16 клап, білого кольору, вартістю 104000 грн., що підтверджується Додатком 1 до Договору лізингу, а згідно п. 1.1. самого договору лізингу предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений у даній статті та у Специфікації (Додаток № 1 Договору), а саме – Ravon Gentra , комплектація/модифікація: comfort, об’єм/тип двигуна : 1,5 Тип КПП : 5 МТ, привід: 4 WD. Зазначена обставина вказує на те, що між сторонами договору не було узгоджено вартість та предмет лізингу.

На підставі викладеного просить суд визнати недійсним Договір № 02021 фінансового лізингу від 26.06.2018 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» на його користь 30000 грн., сплачених за Договором фінансового лізингу № 02021 від 26.06.2018 року.

Ухвалою про відкриття провадження від 22.12.2018 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

До суду повернувся конверт з копією зазначеної ухвали, як не вручений у зв’язку з закінченням терміну зберігання (а.с. 26). Ухвала про відкриття провадження у відповідності до ч. 8 ст. 128, ч. 1 ст. 131 ЦПК України, вважається доставленою.

У судове засідання представник позивача, ОСОБА_3 не з’явилася, надала на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача та позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 33).

Відповідач у судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, до суду повернувся конверт с судовою повісткою з викликом на 16.04.2019 року на 15-00, як не вручений у зв’язку з закінченням терміну зберігання (а.с. 31).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вислухавши сторони та дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Судом встановлено, що 26.06.2018 року між позивачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» в простій письмовій формі був укладений договір фінансового лізингу за № 02021 (а.с. 6-13).

Згідно даного договору, зокрема п. 1.1., предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб зазначений у даній статті та у Специфікації (Додаток № 1 до договору), а саме - Ravon Gentra , комплектація/модифікація: comfort, об’єм/тип двигуна : 1,5 Тип КПП : 5 МТ, привід : 4 WD. (а.с. 6).

Згідно Додатку 1 до договору від 26.06.2018 року, ОСОБА_1 на підставі п. 3.4.1 ст. 3 Договору № 02021 від 26.06.2018 року просив надати йому транспортний засіб Lada Largus ( 7 місць) з об'ємом двигуна 1,6 л, 16 клап, білого кольору, вартістю 104000 грн. (а.с. 15).

При укладанні вищевказаного договору позивачем було сплачено на рахунок відповідача (а.с. 14) за товар по договору № 02021 від 26.06.2018 року суму у розмірі 30000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 187U32633 від 26.06.2018 року, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 14).

У зв’язку з тим, що автомобіль передано позивачу не було, останній направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» заяву щодо розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку з причини ненадання транспортного засобу та повернути сплачені кошти у сумі 30 000 грн. (а.с.16).

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно - правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об’єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту Договору фінансового лізингу № 02021 від 26.06.2018 року встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки позивач зазначав у додатку до Договору один транспортний засіб, а у самому договорі лізингу № 02021 від 26.06.2018 року інший транспортний засіб. Крім того, у спірному договорі відсутні необхідні технічні й індивідуальні характеристики предмета фінансового лізингу.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу, який укладений між юридичною особою – Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» та фізичною особою ОСОБА_1 містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч.2 ст.799 ЦК України він підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний правочин в порушення зазначених вимог закону укладений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.(пункт 13).

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-3020цс15від 11 травня 2016 року.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).

У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 25% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоудержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості вже сплачених авансових платежів. В такому випадку, остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені в Додатку №1 до даного договору, який сторони зобов'язані підписати та який є його невід'ємною частиною (п.9.4).

Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.

Згідно з пунктом 3.4.5 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем, за умови сплати не лише лізингових платежів, але й пені, штрафу, тощо.

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, предмет лізингу може бути замінений на інший предмет до моменту купівлі предмета лізингу.

Згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст. 16 ЗУ «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 26.06.2018 року, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу.

Таким чином, судом встановлено, що при укладенні вказаного договору були допущені порушення чинного законодавства.

Включення до договору положень, які при розірванні договору фактично призвели до неповернення споживачу послуг, внесених ним коштів в повному обсязі, свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та є достатніми підставами для визнання договору лізингу недійсним, через невідповідність вимогам закону.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, сплачені позивачем грошові кошти у розмірі 30000 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача .

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 1921 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77,78, 80, 81, 89, 141, 178, 259, 263-265, 268, 280-282ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 611, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України "Про фінансовий лізинг",-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання – Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Щорса, буд. 83) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (Код ЄДРПОУ 41597671, зареєстроване місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, офіс 404-3) про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів – задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02021 від 26.06.2018 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „МАКСУС ЛІЗИНГ".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договором фінансового лізингу № 02021 від 26.06.2018 року в розмірі 30 000 грн. ( тридцять тисяч грн. 00 коп.)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „МАКСУС ЛІЗИНГ" судовий збір в розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) на користь держави.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_5