Ухвала суду № 81305566, 22.04.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8947/19

Провадження 2/127/1262/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Борисюк І. Е., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Автобусний парк» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Автобусний парк» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно.

Однак, під час вивчення матеріалів позовної заяви судом встановлено їх невідповідність вимогам цивільно-процесуального законодавства України.

Ухвалою суду від 01.04.2019 вищевказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу триденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків, шляхом: надання документів, що підтверджують сплату судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

На виконання вимог вищевказаного судового рішення, 16.04.2019 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано квитанції про слату судового збору на загальну суму 1 536, 80 гривень: 768, 40 гривень за вимоги немайнового характеру та 768, 40 гривень за вимогу майнового характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Судом встановлено, що позивач всупереч вимог, визначених ухвалою суду від 01.04.2019, яка є обов'язковою для виконання, судове рішення в частині не виконав, недоліки в повному обсязі не усунув.

В ухвалі суду від 01.04.2019, зокрема, було вказано позивачу на необхідність у відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зазначити ціну позову, яка визначається у відповідності до ч. 1 ст. 176 ЦПК України. При цьому судом було звернуто увагу на те, що ціна позову повинна відповідати дійсній вартості майна саме на момент пред'явлення позову.

Як вбачається із заяви позивача про усунення недоліків, ним визначено ціну позову – 12 224, 00 гривень. При цьому позивачем не було враховано вищевказані роз’яснення суду. Отже, суд прийшов до висновку, що дана ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна на момент пред’явлення позову.

Постановляючи ухвалу 01.04.2019, суд прийшов до висновку, що в разі неможливості на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну, суд на підставі ч. 2 ст. 176 ЦПК України попередньо визначає розмір судового збору за вимогу майнового характеру в сумі 9 605, 00 гривень.

Суд зобов’язав позивача, зокрема, надати суду документи, що підтверджують сплату судового збору або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

В порушення вимог ухвали суду від 01.04.2019 позивачем судовий збір в повному обсязі не сплачено. При цьому позивач вказав, що не має можливості сплатити визначений судовий збір, оскільки він отримує мінімальну заробітну плату, його дружина тимчасово не працює і на його утримання перебуває неповнолітній син.

Згідно із ч. 1 ст. 136 ЦПК України і ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі, за певних умов, які визначені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Також, у відповідності ч. 3 ст. 136 ЦПК України і ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», з підстав, зазначених у частині 1 цих статей, суд може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Однак, позивачем клопотання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру чи звільнення від його оплати, суду не заявлялося, що унеможливлює вирішення судом даного питання з власної ініціативи.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95 від 19.06.2001, зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 у справі «ОСОБА_2 проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов’язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах, так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (п. 59 рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»)). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред’явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).

У даному випадку, необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, яке визначено нормами ЦПК України і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиконання позивачем наведених вимог процесуального законодавства має правові наслідки.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру чи звільнення від його оплати, є врахування судом майнового стану сторони. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. На що також звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові Пленуму № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Однак, позивачем не надано будь-яких доказів в обґрунтування несплати судового збору в розмірі визначеному судом.

Крім того, судом звернуто увагу на те, що підставою звернення до суду із даним позовом визначено ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке передбачає оплату нотаріальних послуг, а також крім оплат, які повинен здійснити продавець, оплату саме покупцем 1 % від ціни нерухомості в Пенсійний фонд, державного мита, адміністративних зборів за переоформлення права власності в Державному реєстрі речових прав тощо. Оскільки позивач вказує, що саме відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення правочину, відповідно можна припустити, що позивач має кошти на вчинення нотаріальної дії, оскільки готовий до необхідного посвідчення.

Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору за клопотанням сторони є правом суду, а не його обов’язком, тому відбувається на розсуд суду у кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених у клопотанні підстав.

Враховуючи вищезазначене, наявні підстави вважати, що судовий збір у повному обсязі позивачем не сплачено безпідставно.

Невиконання процесуального закону, а також судового рішення є неприпустимим.

Постановивши 01.04.2019 ухвалу, суд здійснив необхідні процесуальні дії, спрямовані на ефективний доступ до правосуддя та забезпечення дотримання рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із п. 6 та п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Право на доступ до правосуддя не передбачає невиконання вимог закону та судових рішень, які набрали законної сили.

Судом звернуто увагу на те, що повернення позовної заяви, оформленої з порушенням діючого законодавства, не є порушенням права на судовий захист, враховуючи те, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 01.04.2019, позивачем так і не були усунуті в повному обсязі, тому відповідно до норм ч. 3 ст. 185 ЦПК України позовну заяву слід вважати неподаною та повернути позивачу з доданими до неї документами.

На підставі вищезазначеного, керуючись ч. 4 ст. 12, п. 6 та п. 7 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44, ст.ст. 175 - 177, ч. 3, ч. 5 – ч. 7 ст. 185, ст.ст. 258-260, 353, 354 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Автобусний парк» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно і додані до неї документи – повернути позивачу.

Копію позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Автобусний парк» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно – залишити в суді.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду Вінницької області або через суд першої інстанції. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: