Рішення № 81303551, 18.04.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2019 Справа №914/2209/18

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра - Арго»,

м. Червоноград Львівської області,

до відповідача: Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича»,

с. Велика Білина Самбірського району Львівської області,

про: стягнення заборгованості у розмірі 441 916,16 грн.

Суддя Синчук М.М.

за участю секретаря судового засідання Лащ Х.Л.

Представники учасників процесу:

позивача: Мельник Х.С. - представник.

відповідача: Галайський О. -представник.

Представникам сторін, які з'явились в судове засідання, роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/2209/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра - Арго» до Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» про стягнення заборгованості у розмірі 428 387,4 грн.

Ухвалою суду від 17.12.2018 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра - Арго» прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі №914/2209/18 за правилами спрощеного позовного провадження. Проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 14.01.2019 р. Ухвалою суду від 14.01.2019 р. розгляд справи по суті відкладено на 18.02.2019 р. Ухвалою від 18.02.2019 р. суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №914/2209/18 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.03.2019 р. Ухвалою суду від 11.03.2019 р. підготовче засідання відкладено на 08.04.2019 р. В судовому засіданні 08.04.2019 р. оголошено перерву до 15.04.2019 р.

В судовому засіданні 15.04.2019 р. закрито підготовче провадження у справі №914/2209/18. Розгляд справи №914/2209/18 по суті призначено на 18.04.2019 р.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення вимог договору купівлі-продажу №2-270/18 від 27.03.2018 р. своєчасно не здійснив оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 300 000,00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 52 454,52 грн, 60 000,00 грн штрафу, 21 300,00 грн інфляційних втрат, 8 161,64 грн - 3% річних. (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.03.2019 р.).

В судовому засіданні 18.04.2019 р. позивач зазначив, що відповідно до п. 4.1, ч.3 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи Позивач скористався таким своїм правом та подав попередній розрахунок судових витрат, які він очікує понести, а саме 15 000,00 грн на професійно правничу допомогу, згідно Договору від 21.09.2018 р. Цей розрахунок є лише приблизним та не остаточним, тому не обмежує позивача в доведенні іншого розміру судових витрат. В той же час, позивач зазначає, що на даний час сума, яка ним вказана в орієнтовному розрахунку, не була сплачена представнику, оскільки між позивачем та його представником досягнуто згоди про виплату усіх грошових коштів після підписання між сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Крім того, відповідно до ч.1, ч.3 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (у редакції з 15.12.2017) передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позиція відповідача.

Не заперечив щодо існування договірних відносин між сторонами у справі та поставки продукції, просить суд розглянути спір за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 18.04.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

27.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетра- Агро» (далі-Позивач) та Фермерським господарством «Кільгана Івана Степановича» (далі-Відповідач) укладено договір купівлі-продажу №2-270/18 (далі-Договір).

Відповідно до умов Договору Позивач взяв на себе зобов'язання продати Відповідачу мінеральне добриво Нітроамофоска-М (фасоване у біг беги по 1 т) в кількості 30 тонн. Відповідач, відповідно до вимог вказаного Договору взяв на себе зобов'язання оплатити придбаний товар. Сума Договору становить 300 000 грн. з ПДВ.

На виконання умов Договору купівлі-продажу Позивачем здійснено доставку товару на адресу Відповідача - с. Велика Білина, Самбірський район, Львівська область. Вказане підтверджується товарно-транспортною накладною №0003291 від 29.03.2018 року. Зокрема, відповідно до вказаної товарно-транспортної накладної на адресу Відповідача доставлено мінеральне добриво Нітроамофоска-М (фасоване у біг беги по 1 т), загальною масою 30 тонн на суму 300 000 грн з ПДВ.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №0003291 від 29.03.2018 року товар прийняла відповідальна особа Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича», про що свідчить наявність підпису та печатки такої особи на товарно-транспортній накладній.

Відповідно до зазначеної товарно-транспортної накладної супровідними документами на вантаж є видаткова накладна №РН-0003291 від 29.03.2018 року.

Відповідно до видаткової накладної №РН-0003291 від 29.03.2018 року Позивач передає у власність Відповідача мінеральне добриво Нітроамофоска-М (фасоване у біг беги по 1 т) в кількості 30 тонн. Вартість одиниці товару без ПДВ становить 8 333.33 грн. Таким чином, загальна вартість товару становить 300 000 грн з ПДВ (ПДВ за вказаною угодою становить 50 000 грн.). Жодних зауважень щодо якості та кількості товару у Відповідач на адресу Позивача не скеровував.

Видаткова накладна складена на підставі рахунку-фактури №СФ-0003271 від 27.03.2018 року.

Видаткова накладна отримана відповідальною особою Відповідача в день доставки товару про що свідчить наявність підпису та печатки Відповідача на примірнику такої накладної.

Згідно вимог п. 1 розділу «Розрахунки» Договору купівлі-продажу №2-270/18 розрахунок за товар проводиться на підставі рахунку-фактури та/або видаткових накладних виставлених Продавцем протягом 10 календарних днів з моменту отримання партії товару.

Згідно Рахунку-фактури №СФ-0003271 від 27.03.2018 року розрахунок за договором купівлі-продажу повинен бути здійсненим до 10.04.2018 року. Однак, всупереч вимогам укладеного Договору Відповідачем не здійснено оплату за товар, що, в свою чергу, є порушеним умов Договору купівлі продажу.

20.06.2018 року між позивачем та відповідачем складено акт звірки відповідно до якого, заборгованість Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» перед ТзОВ «Тетра-Агро» становить 300 000 грн. Вказаний акт звірки підписаний відповідальною особою та містить відбиток печатки Відповідача.

11.10.2018 року на адресу Відповідача скеровано претензію №10/110 від 11.10.2018 року із письмовим повідомленням про вручення з вимогою погасити заборгованість за Договором купівлі-продажу №2-270/18 від 27.03.2018 року. Однак, 13.11.2018 року така претензія повернута Позивачу за закінченням терміну зберігання.

В судових засіданнях відповідач не заперечив щодо наявності заборгованості перед позивачем за договором купівлі-продажу №2-270/18 від 27.03.2018 року.

Відповідно до п. 3 розділу Договору «Розрахунки» покупець за несвоєчасну оплату товару зобов'язаний сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф у розмірі 20% від суми заборгованості та пеню за кожен день прострочування в розмірі 2% від суми боргу.

Позивачем проведено нарахування відповідачу пені в розмірі 52 454,52 грн (згідно Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»), 3% річних в розмірі 8 161,64 грн та інфляційних втрат в розмірі 21 300,00 грн відповідно до ст 625 ЦК України та 20 % штрафу в розмірі 60 000,00 грн (п. 3 розділу Договору «Розрахунки»).

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами Договору, внаслідок яких виникли наступні взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов'язком відповідача - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Покупець, згідно приписів статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору купівлі-продажу Позивачем здійснено доставку товару на адресу Відповідача - с. Велика Білина, Самбірський район, Львівська область. Вказане підтверджується товарно-транспортною накладною №0003291 від 29.03.2018 року, видатковою накладною №РН-0003291 від 29.03.2018 року, рахунком-фактурою №СФ-0003271 від 27.03.2018 року та актом звірки від 20.06.2018 року між позивачем та відповідно до якого, заборгованість Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» перед ТзОВ «Тетра-Агро» становить 300 000,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 300 000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК Україништрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 розділу Договору «Розрахунки» покупець за несвоєчасну оплату товару зобов'язаний сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф у розмірі 20% від суми заборгованості та пеню за кожен день прострочування в розмірі 2% від суми боргу.

Позивачем проведено нарахування відповідачу пені в розмірі 52 454,52 грн (згідно Закону України «Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»), 3% річних в розмірі 8 161,64 грн та інфляційних втрат в розмірі 21 300,00 грн відповідно до ст 625 ЦК України та 20 % штрафу в розмірі 60 000,00 грн (п. 3 розділу Договору «Розрахунки»).

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені (розрахунок здійснено судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство»), суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 52 454,52 грн та 20 % штрафу в розмір 60,000,00 грн підлягає задоволенню (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.03.2019 р.).

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 8 161,64 грн, інфляційних втрат в розмірі 21 300,00 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав проведеними вірно, а вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 161,64 грн, інфляційних втрат в розмірі 21 300,00 грн, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Висновок суду:

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача основної заборгованість розмірі 300 000,00 грн, пені в розмірі 52 454,52 грн, 60 000,00 грн штрафу, 21 300,00 грн інфляційних втрат, 8 161,64 грн - 3% річних (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.03.2019 р.), обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Відповідно до 4.1, ч.3 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи Позивач скористався таким своїм правом та подав попередній розрахунок судових витрат, які він очікує понести, а саме 15 000,00 грн на професійно правничу допомогу, згідно Договору від 21.09.2018 р. Цей розрахунок є лише приблизним та не остаточним, тому не обмежує позивача в доведенні іншого розміру судових витрат. В той же час, позивач зазначає, що на даний час сума, яка ним вказана в орієнтовному розрахунку, не була сплачена представнику, оскільки між позивачем та його представником досягнуто згоди про виплату усіх грошових коштів після підписання між сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Крім того, відповідно до ч.1, ч.3 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (у редакції з 15.12.2017) передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В судовому засіданні 18.04.2019 р., до закінчення судових дебатів, представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра - Арго» зробила заяву у відповідності до вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2,13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231 - 236, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» (81467, Львівська область, Самбірський район, с. Велика Білина, ідентифікаційний код 22378934) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра - Арго» (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Будівельна, 5/35, ідентифікаційний код 33775353) 300 000,00 грн - основної заборгованості, 60 000,00 грн - штрафу, 52 454,52 грн - пені, 21 300,00 грн інфляційних втрат, 8 161,64 грн - 3% річних.

3. Стягнути з Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» (81467, Львівська область, Самбірський район, с. Велика Білина, ідентифікаційний код 22378934) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра - Арго» (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Будівельна, 5/35, ідентифікаційний код 33775353) 6 628,74 грн судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 22.04.2019.

Суддя Синчук М.М.