Ухвала суду № 81303367, 08.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

08.04.2019Справа № 910/4319/19

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

«Нова Україна»

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській

області

про визнання недійсними і скасування рішень, зобов'язання вчинити дії

Суддя Сівакова В.В.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

04.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про

- визнання недійсним та скасування наказу № 104 від 01.03.2019;

- визнання недійсним та скасування пункту 2 наказу № 121 від 05.03.2019;

- визнання недійсним та скасування пункту 3 наказу № 121 від 05.03.2019;

- зобов'язання виконати наказ № 365 від 23.04.2018 «Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта малої приватизації», згідно якого здійснити приватизацію об'єкта державної власності - будівлі недіючої лазні, площею 98,5 кв.м., за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'є, вул. Широка, 17, яка під час приватизації не увійшла до статутного капіталу КСП «Нова Україна», код ЄДРПОУ 00448737, шляхом викупу.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області вчиняти будь-які дії, приймати будь-які рішення, що спрямовані на реалізацію та виконання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 104 від 01.03.2019 «Про визначення способів управління обкатами державної власності», наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 121 від 05.03.2019 «Про прийняття рішення про приватизацію об'єктів малої приватизації».

Заява обґрунтована тим, що вищезазначеними оскаржуваними рішеннями відповідача скасовано власний наказ № 365 від 23.04.2018, яким прийнято рішення про приватизацію об'єкта державної власності - будівлі недіючої лазні, площею 98,5 кв.м., за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим'є, вул. Широка, 17, яка під час приватизації не увійшла до статутного капіталу КСП «Нова Україна», правонаступником якого є позивач, шляхом викупу, та обрано інший спосіб приватизації - шляхом продажу на аукціоні.

Як вбачається зі змісту протоколу засідання комісії з вивчення питань ефективності управління державним майном від 01.03.2019 підставою для прийняття відповідачем вищезазначених наказів стали обставини щодо відсутності, на думку відповідача, у позивача статусу правонаступника КСП «Нова Україна» та відповідно права на викуп об'єкта державної власності, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 911/2997/16.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про відсутність у відповідача на час прийняття оспорюваних рішень правових підстав для зміни способу приватизації та надано докази на підтвердження проведення реорганізації КСП «Нова Україна» шляхом приєднання та підтвердження переходу всіх прав та обов'язків останнього до позивача, в тому числі документи з реєстраційних справ, статути, протоколи загальних зборів членів КСП, відомості з Єдиного державного реєстру та ін.

Позивач вважає, що використання відповідачем під час вирішення питання щодо зміни способу приватизації будівлі недіючої лазні судових рішень у справі № 911/2997/16, учасником якої він був, якими не вирішувалися його права та обов'язки, висновки у яких не є обов'язковими для відповідача як суб'єкта владних повноважень у розумінні ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», є незаконним та здійсненими поза межами повноважень, наданих законом відповідачу.

Також, протягом усього часу після реорганізації КСП «Нова Україна» відповідачем, як органом управління державним майном, під час реалізації повноважень щодо об'єктів соціальної сфери, що не увійшли під час приватизації до статутного капіталу КСП «Нова Україна», на позивача покладалися обов'язки підприємства-балансоутримувача та правонаступника колишнього КСП, ініціювалися перевірки позивача з питань підтвердження наявності державного майна, покладалися обов'язки щодо проведення інвентаризації.

Подальше скасування відповідачем власного наказу та прийняття іншого рішення, яким незаконно змінено спосіб приватизації, призводить до ситуації юридичної невизначеності та неузгодженості, непослідовності та недосконалості дій органу управління об'єктами державної власності, що свідчить про порушення відповідачем принципу «належного урядування», важливість якого неодноразова підкреслена Європейським судом з прав людини (рішення у справах «Беєлер проти Італії», Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.L проти Молдова», «Москаль проти Польщі»).

Таким чином, на переконання позивача, оскаржувані рішення прийняті відповідачем в порушення ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», принципу «належного урядування», що призвело до нівелювання права позивача на викуп об'єкта приватизації, що надане останньому Законом.

Водночас п. 4 наказу відповідача № 121 від 05.03.2019 передбачено забезпечити протягом п'яти робочих днів з дня видання цього наказу опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію вказаного вище об'єкта малої приватизації в додатку до Державного інформаційного бюлетеня про приватизацію - газеті «Відомості приватизації» та на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.

Згідно п. 5 наказу відповідача № 121 від 05.03.2019 відділ приватизації та реформування власності зобов'язано вжити організаційно-правових заходів щодо виконання п. 2 цього наказу.

Станом на час подачі цієї заяви опублікування інформації про прийняття відповідачем рішення про приватизацію вказаного вище об'єкта малої приватизації шляхом продажу на аукціоні в додатку до Державного інформаційного бюлетеня про приватизацію - газеті «Відомості приватизації» та на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України не здійснено.

На веб-сайті Фонду державного майна України, ProZorro.Продажі - державні аукціоні міститься посилання щодо приватизації будівлі недіючої лазні шляхом викупу згідно наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 365 від 23.04.2018 (http://www.spfu.gov.ua/ua/sale-obj/1464, https://prozorro.sale/ssp_ object/UA-AR-P-2018-07-26-000098-2).

Разом з цим, подальше виконання наказів відповідача № 104 від 01.03.2019 та № 121 від 05.03.2019, направлене на зміну способу приватизації та продажу будівлі недіючої лазні на аукціоні, може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

За таких обставин, позивач вважає за можливе застосувати у відповідності до ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України встановлені законом заходи - забезпечення позову, а саме, заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію та виконання оскаржуваних наказів направлені щодо проведення аукціону з продажу будівлі недіючої лазні.

Позивач вважає, що наразі вищезазначені заходи забезпечення позову не спричинять шкоди будь-яким особам, оскільки аукціон ще не відбувся, не оголошено переможця аукціону, не укладені відповідні договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації. Водночас, вжиття заходів забезпечення позову забезпечить збереження існуючого становища до вирішення спору по суті та реальне поновлення порушеного права позивача, передбачене ст. 16 Закону України «Про приватизації державного і комунального майна», у випадку встановлення господарським судом правомірності вимог позивача.

Розглянувши заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» про забезпечення позову суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Судом встановлено, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» належними доказами обґрунтувало причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Обраний заявником спосіб забезпечення позову щодо заборони відповідачу вчиняти дії та приймати рішення, що спрямовані на виконання спірних наказів співвідноситься з предметом позову. Суд вважає, що існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжиття судом заходу до забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, суд, з урахуванням пов'язаності заходів забезпечення позову з його предметом, вважає за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову.

При цьому, суд, з врахуванням приписів статті 141 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про відсутність обставин, з якими законодавець пов'язує необхідність застосування зустрічного забезпечення.

Відповідно частині 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає, зокрема, вид забезпечення позову і підстави його обрання.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» про забезпечення позову задовольнити.

2. Заборонити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області вчиняти будь-які дії, приймати будь-які рішення, що спрямовані на реалізацію та виконання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 104 від 01.03.2019 «Про визначення способів управління обкатами державної власності», наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 121 від 05.03.2019 «Про прийняття рішення про приватизацію об'єктів малої приватизації».

3. Стягувачем у виконавчому провадженні за даною ухвалою є: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» (07415, Київська область, Броварський район, с. Зазим'є, код ЄДРПОУ 32831851).

4. Боржником у виконавчому провадженні за даною ухвалою є: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (03039, м. Київ, просп. Голосіївський, 50, код ЄДРПОУ 19028107).

5. Зазначена ухвала з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» має статус виконавчого документа.

6. Дана ухвала набирає законної сили з 08.04.2019 та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

7. Строк пред'явлення даної ухвали до виконання до 08.04.2022.

8. Дана ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

СуддяВікторія Вікторівна Сівакова