Рішення № 81302028, 19.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2019 року № 640/1479/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доКиївської міської митниці Державної фіскальної службипровизнання протиправним та скасування рішення та картку відмови, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі - Київська міська митниця ДФС, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення та картку відмови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки зазначення відповідачем одночасно усіх можливих причин відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, визначених частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, не можна вважати належним обґрунтуванням коригування митної вартості товарів та подальшої відмови у митному оформленні товарів. Також зазначив, що позивачем визначено митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту), а також надано Висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 08 січня 2019 року №836/19-54, складеного Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз, який відповідачем не було прийнято до уваги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

06 березня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що позивачем тричі подавались до митного оформлення митні декларації, у яких позивач самостійно декларував різний рівень митної вартості товару. Також зазначив, що в ході проведення консультації позивачу було запропоновано надати додаткові документи, яких надано не було. Вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів прийнято з дотриманням норм митного законодавства України.

Позивач, 25 березня 2019 року подав суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, оскільки у поданих деклараціях рівень митної вартості транспортного засобу був незмінно визначений на рівні 3 300, 00 Євро. Він також зазначив, що ним подані усі необхідні документи для визначення вартості імпортованого товару. Вважає вимоги відповідача про надання митному органу банківського чи іншого платіжного документу, а також транспортних (перевізник) документів безпідставними, оскільки розрахунок з продавцем здійснювався у безготівковій формі, а транспортний засіб прибув до митного поста власним ходом.

Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2019 року позивачем в порядку електронного декларування подано до Київської міської митниці ДФС митну декларацію типу ІМ 40 ДЕ №UA100210/2019/083042 (далі - МД) з метою митного оформлення автомобіля марки «RENAULT CLIO», кузов №VF15RBF0A53941646, 2015 року випуску, об'єм двигуна 1461 куб. см., тип двигуна - дизельний, колір - білий, у графі 42 якої митну вартість імпортованого товару було визначено на рівні 3 300, 00 Євро.

На підтвердження зазначеної у МД митної вартості товару, позивач надав митному органу наступні документи:

- рахунок-фактуру (інвойс) №288-1 від 11 грудня 2018 року,

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №2015FB77469 від 19 листопада 2015 року,

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №К04262725 від 17 грудня 2018 року,

- копію митної декларації країни відправлення №18DE210197167240E6 від 19 грудня 2018 року,

- сертифікат відповідності №UA.0 від 28 грудня 2018 року,

- паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин кордону України №FB933052,

- паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України серії ТТ №178040.

Додатково, позивачем також був наданий Висновок експертного автотоварознавчого дослідження №836/19-54 від 08 січня 2019 року, складений Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз, у якому вартість нерозмитненого бувшого у використанні легкового автомобіля марки «RENAULT CLIO», 2015 року випуску, кузов №VF15RBF0A53941646, що ввезений на митну територію України, відповідно складає 104 432, 82 грн., що згідно офіційного курсу НБУ станом на 08 січня 2019 року (1 Євро = 31,597029 грн.) становить 3 305, 15 Євро.

Під час проведення митного контролю за правильністю визначення митної вартості товару, заявленого до митного оформлення за МД №UA100210/2019/083042, митним органом встановлено, що документи, подані позивачем для підтвердження заявленої вартості транспортного засобу, містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме:

1) платіжний документ не відповідає вимогам, визначеним в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, яка передбачає проставляння на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку штампу банку. Крім того відсутня можливість ідентифікувати вказане платіжне доручення з оцінюваним транспортним засобом;

2) надана копія митної декларації країни відправлення №18 DE210197167240E6 типу ЕХ А, що не містить відміток митних органів країни відправлення;

3) не забезпечено, відповідно до статті 254 Митного Кодексу України, переклад документів, поданих до митного оформлення;

4) відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме витрати понесені на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.

У зв'язку з викладеним, митним органом була розпочата процедура консультації, в ході якої, шляхом надсилання електронного повідомлення, позивачу було запропоновано надати необхідний перелік документів (у разі їх наявності), а саме:

- договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

- рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

- рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

- виписки з бухгалтерської документації;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс - листи) виробника товару;

- страхові документи, а також документи, що містять інформацію про вартість страхування;

- банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (зокрема інформація щодо матеріалу з якого вироблено продукцію);

- за власним бажанням подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Позивач зазначені документи контролюючому органу не надав, у результаті чого, Київська міська митниця ДФС дійшла висновку про те, що документи не містять належних, об'єктивних та достовірних відомостей про числове значення заявленої митної вартості, тому підтвердити заявлену митну вартість неможливо відповідно до статті 64 Митного кодексу України.

Крім того, позивач не скористався можливістю випуску товару під гарантійні зобов'язання, з наданням протягом 80 днів додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, згідно з приписами пункту 7 статті 55 Митного кодексу України.

11 січня 2019 року ВМО №2 митного посту «Спеціалізований» Київської міської митниці ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000018/2, яким митну вартість визначено за резервним методом та встановлено митну вартість автомобіля на рівні 7 750, 00 Євро, а також картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення №UA100210/2019/00097.

Незгода із зазначеними рішеннями відповідача, обумовила позивача звернутись до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 34-1 частини 1 статті 4 Митного кодексу України, органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.

Відповідно до положень статті 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до положень частин 2, 4, 8, 9 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Відповідно до частин 1-4 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

- декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

- копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

- якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

- виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

- довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

- розрахунок ціни (калькуляцію).

Відповідно до частини 1, 2, 3, 5 статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

- упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

- у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

- у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

- проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

- звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

- застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

- надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч. 6 статті 54 Митного Кодексу України).

Відповідно до частини 12 статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

Згідно частини 1, 7, 8, 9 статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (частини 5-8 статті 58 МК України).

Відповідно до частини 10 статті 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей,напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

Правила заповнення декларації митної вартості, затверджені наказом Міністерства фінансів України 24 травня 2012 року № 599, визначають порядок заповнення декларації митної вартості (далі - ДМВ), яка використовується:

- декларантом або уповноваженою ним особою - при визначенні та заявленні митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту;

- митним органом - при здійсненні контролю за правильністю визначення декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту.

Відповідно до пункту 1.3 вказаних правил ДМВ подається в установленому порядку митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, разом з митною декларацією на оцінювані товари.

Пунктом 1.14 Правил передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Посадовою особою митного органу заповнюється графа ДМВ «Для відміток митного органу». На основному аркуші, крім реєстраційного номера ДМВ, повинно бути зазначене рішення, яке прийняте посадовою особою митного органу за результатами контролю правильності визначення митної вартості товарів (пункти 2.1, 2.2 вказаних Правил).

Відповідно до пункту 2.3 Правил при електронному декларуванні посадова особа за допомогою автоматизованої системи митного оформлення створює та надсилає декларанту або уповноваженій ним особі засвідчене електронним цифровим підписом електронне повідомлення про необхідність подання документів відповідно до частин третьої та/або четвертої статті 53 Кодексу для підтвердження митної вартості товарів із складанням їх переліку.

При електронному декларуванні повідомлення про необхідність подання документів вважається одержаним декларантом або уповноваженою ним особою з часу надходження до митного органу повідомлення в електронній формі від декларанта або уповноваженої ним особи про одержання цього повідомлення. При електронному декларуванні декларант або уповноважена ним особа надсилає повідомлення про відмову у подачі документів у складі електронного повідомлення, засвідченого електронним підписом (пункти 2.4, 2.5 Правил).

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що рішенням про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000018/2 від 11 січня 2019 року митну вартість товарів визначено із застосуванням резервного методу.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та містить розбіжності.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що платіжний документ наданий разом з МД не відповідає вимогам, визначеним в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, яка передбачає проставляння на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку штампу банку. Крім того відсутня можливість ідентифікувати вказане платіжне доручення з оцінюваним транспортним засобом.

Так, на підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару позивачем надано митному органу платіжний документ - рахунок-фактуру (інвойс) №288-1 від 11 грудня 2018 року, укладений між позивачем та ELONAT AUTO TRAIDING, згідно з яким сторонами визначена вартість транспортного засобу марки «RENAULT CLIO», кузов №VF15RBF0A53941646, 2015 року випуску у сумі 3 300, 00 Євро.

Зазначений документ, на думку суду, містить усі необхідні дані, які дають змогу ідентифікувати платіжне доручення з оцінюваним транспортним засобом, а саме:

- найменування сторін, між якими здійснено купівлю продаж товару та дату її здійснення;

- марку, модель, рік випуску та номер кузова транспортного засобу;

- вартість транспортного засобу.

Крім того, згідно з пунктом 1.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22, інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Таким чином, суд критично відноситься до посилань митного органу про невідповідність платіжного документа, а саме рахунку-фактури (інвойсу) №288-1 від 11 грудня 2018 року вимогам, зазначеним у вищенаведеній інструкції, оскільки оплата товару за рахунком-фактурою (інвойсом) №288-1 від 11 грудня 2018 року здійснювалась за межами України (у м. Берлін, Німеччина).

Також, з наданих митницею письмових заперечень на позовну заяву вбачається, що митна декларація країни відправлення №18 DE210197167240E6 типу ЕХ А, не містить відміток митних органів країни відправлення.

У той же час відповідачем не наведено жодних відомостей про те, яким саме чином наявність або відсутність таких відміток впливає на визначення митної вартості товару, як і необхідності та обов'язковості їх наявності у наданій копії.

Досліджуючи наявну у матеріалах справи митну декларацію країни відправлення, встановлено, що вона містить у собі інформацію щодо відправника, товару та його вартості, а також містить штрих - код, серію та номер.

Отже, доводи контролюючого органу з цього приводу не заслуговують на увагу, оскільки наведена інформація у митній декларації країни відправлення не викликає сумніву у її достовірності.

У рішенні про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000018/2 від 11 січня 2019 року, митним органом зазначено, що позивачем не забезпечено, відповідно до статті 254 Митного Кодексу України, переклад документів, поданих до митного оформлення.

Так, відповідно до статті 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Таким чином, митний орган має право вимагати перекладу документів на українську мову лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Іноземними мовами спілкування в усьому світі визнані: англійська, іспанська, французька та німецька.

З аналізу наданих позивачем митному органу документів на підтвердження митної вартості імпортованого товару, встановлено, що вони складені українською, німецькою та французькою мовами.

З огляду на зазначене, та за відсутності доказів зі сторони відповідача про необхідність перекладу документів у зв'язку з необхідністю перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації, суд вважає зазначені доводи контролюючого органу такими, що не можуть бути прийняті судом до уваги, як підстава невизнання митної вартості імпортованих товарів.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач посилається на те, що відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме витрати понесені на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.

Частиною 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Зазначені вимоги законодавства не містять у собі обов'язку надання таких документів, оскільки містять у собі умови, за наявності яких декларант повинен їх надати.

З відповіді на відзив, судом встановлено, що витрат на транспортування та страхування позивачем не здійснювалось.

У той же час такі доводи відповідачем спростовані не були.

Таким чином, підстави для витребування від позивача документів про транспортування та страхування були відсутні.

Одночасно суд враховує Висновок автотоварознавчого експертного дослідження №836/19-54 від 08 січня 2019 року, складений Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз, у відповідності до якого вартість нерозмитненого бувшого у використанні легкового автомобіля марки «RENAULT CLIO», 2015 року випуску, кузов №VF15RBF0A53941646, що ввезений на митну територію України, відповідно складає 104 432, 82 грн., що згідно офіційного курсу НБУ станом на 08 січня 2019 року (1 Євро = 31,597029 грн.) становить 3 305, 15 Євро.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем документи містили у собі усі необхідні складові для визначення митної вартості, у зв'язку з чим у митниці у спірних правовідносинах були відсутні підстави для витребування додаткових документів та в результаті їх ненадання визначення митної вартості в іншому розмірі, ніж була задекларована.

При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Зазначена правова позиція також висловлена у Постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі №21-91а12, Постанові Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року у справі №810/1843/15.

Водночас, як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000018/2 від 11 січня 2019 року, відповідач прийшов до протилежного висновку, а саме про те, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, що суперечить обставинам, які були встановлені під час розгляду даної адміністративної справи.

Окрім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що у відповідності до частин 1 та 2 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Як вбачається з декларації №UA100210/2019/083042 від 02 січня 2019 року, декларантом у графі 43 МД було визначено порядковий номер методу визначення митної вартості « 6».

У той же час, відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено на яких саме раніше визначених митних вартостях ним було його прийнято, як і не надано відповідних доказів на підтвердження цього.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000018/2 від 11 січня 2019 року не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Оскільки на час прийняття картки відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100210/2019/00097 були відсутні підстави, передбачені частиною 6 статті 54 МК України, зазначене рішення суб'єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частинами 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог повністю.

Що стосується розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з Київської міської митниці ДФС витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження у розмірі 1 544, 40 грн.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу, позивач посилається на витрати, здійснені ним з метою отримання Висновку експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження №836/19-54 від 08 січня 2019 року, складеного Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз.

Згідно з Актом здачі - приймання за заявою автотоварознавчого дослідження №836/19-54 від 08 січня 2019 року, вартість проведеного дослідження становить 1 544, 40 грн., оплата якого підтверджується квитанцією АТ «А-Банк» від 08 січня 2019 року.

Статтею 137 КАС України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У відповідності до приписів статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 7-9 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, вищевказане свідчить про те, що у випадку задоволення позову стягненню підлягають не усі витрати позивача, а лише ті, що були пов'язані з розглядом справи.

Оцінюючи доводи позивача щодо стягнення з відповідача витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження, суд вважає їх необґрунтованими та зазначає, що Висновок експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження №836/19-54 від 08 січня 2019 року, був складений на замовлення позивача з метою подання до Київської міської митниці ДФС для підтвердження митної вартості імпортованого товару, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для віднесення зазначених витрат позивача до таких, що пов'язані з розглядом справи.

Таким чином, такі витрати відшкодуванню не підлягають.

Одночасно, з урахуванням наведених вище правових норм, суд вважає за необхідне стягнути з Київської міської митниці ДФС судові витрати у формі судового збору у розмірі 2 179, 67 грн. що підтверджуються квитанцією №0.0.1265049967.1 від 12 лютого 2019 року.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 132, 134, 243 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000018/2 від 11 січня 2019 року, винесене Відділом ВМО №2, митного посту «Спеціалізований» Київської міської митниці ДФС.

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення №UA100210/2019/00097.

4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39422888, адреса: 03680, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 8-а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 179, 67 грн. (дві тисячі сто сімдесят дев'ять гривень шістдесят сім копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко