Постанова № 81295309, 16.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/317/19Головуючий по 1 інстанції Категорія: 307010000 Коваль А.Б. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.І.

суддів: Бородійчука В.Г., Нерушак Л.В.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 липня 2016 року (ухвалене в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Коваля А.Б. 04 липня 2016 року) у справі за позовом ОСОБА_4 до Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,:

в с т а н о в и в :

31 травня 2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, якою 22 лютого 2013 року було складено заповіт зареєстрований у реєстрі за № 352, відповідно до якого спадкоємцем всього майна, де б воно не було, з чого б воно не складалося і взагалі всього того, що належить спадкодавцеві на день смерті, є він ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати заповідача ОСОБА_6.

ОСОБА_5 за життя фактично прийняла спадщину після смерті матері, але не оформила своїх спадкових прав на майно, а саме на земельну ділянку та будинок. На ім'я ОСОБА_6 виданий державний акт на право приватної власності на землю на підставі рішення виконавчого комітету Паланської сільської ради народних депутатів № 48 від 07 серпня 1997 року про те, що їй належить земельна ділянка площею 0,47 га, яка розташована на території Палатської сільської ради Уманського району для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 119.

Також від матері ОСОБА_5 залишився будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У зв'язку із оформленням спадщини 24 травня 2016 року він звернувся до нотаріуса Христинівського нотаріального округу Черкаської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Однак, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вищевказане майно, нотаріусом йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину, при цьому роз'яснено, що він має право з цього приводу звернутися до суду.

Зазначав, що право власності на зазначений житловий будинок та земельну ділянку за померлою ОСОБА_5 виникло на підставі спадкування за законом. Проте, померла за час свого життя фактично прийняла спадщину, але не встигла оформити свої спадкові права на вищевказане майно.

Враховуючи, що право на земельну ділянку не було зареєстровано за померлою - ОСОБА_5, він не має можливості зареєструвати даний житловий будинок та земельну ділянку на своє ім'я.

Просив суд визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 0,47 га, яка розташована на території Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області для ведення особистого підсобного господарства, що залишилася після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що залишився після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 0,47 га, яка розташована на території Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області для ведення особистого підсобного господарства, що залишилася після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що залишився після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки нотаріусом було винесено постанову про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами, через відсутність правовстановлюючих документів, які на цей час отримати неможливо, оскільки спадкодавець померла, позивач спадщину фактично прийняв, тому його позов є обґрунтованим і є достатньо підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на вищевказане нерухоме майно.

В апеляційній скарзі, поданій 29 грудня 2018 року, ОСОБА_3 посилаючись на те, що судом не повністю встановлені обставини, які мають значення для справи, просила скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 липня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона ОСОБА_3 є особою, яка не була залучена до участі в справі, однак вважає, що її права та інтереси грубо порушені.

До оскаржуваного рішення суду будинок і земельна ділянка належали її матері ОСОБА_6 За життя ОСОБА_6 склала заповіт, яким все своє майно заповіла їй, ОСОБА_3 Позивач ОСОБА_4 на той час був її чоловіком і про вказаний заповіт йому було відомо.

Вважає, що позивач навмисно ввів суд в оману, стверджуючи, що після смерті ОСОБА_6 її старша дочка, ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину, оскільки ОСОБА_5 вигнала свою матір з будинку і остання до дня смерті проживала та похоронена в м. Переславлі.

Висновки суду, на думку скаржника, про фактичне прийняття спадщини ОСОБА_5 після ОСОБА_6 не підтверджені доказами. Судом не повністю встановлені обставини, які мають значення для справи, оскільки в судове засідання ні позивач, ні його представник не з'явились та не надали доказів фактичного прийняття спадщини та не повідомили суд про заповіт ОСОБА_6

Сторони та скаржник належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання, проте в судове засідання не з'явились, клопотань про розгляд справи за їх відсутності чи про відкладення судового засідання, з зазначенням поважності причин, суду не надали.

Переглянувши справу за наявними в ній та додатково витребуваними апеляційним судом доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтями 213, 214 ЦПК України в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає приведеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України в редакції чинній на час розгляду апеляційної скарги кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 приведеного ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні вимоги містили ст. ст. 3, 10 ЦПК України в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції.

Згідно до вимог ст. 13 даного ЦПК України суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Так, предметом даного спору є визнання за позивачем, у порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, права власності на земельну ділянку площею 0,47 га, розташовану на території с. Паланка Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області та житловий будинок АДРЕСА_1

Апеляційним судом встановлено, що у відповідності до Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, на підставі рішення виконавчого комітету Паланської сільської ради № 48 від 07 серпня 1997 року, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,47 га, розташованої на території с. Паланка Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області, переданої для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 119 (а.с. 12).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого відділом РАГС адміністрації м. Переяслав-Залеський Ярославської області Російської Федерації, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 про що 21.10.2005 складений актовий запис № 530 (а.с. 6).

26 травня 2016 року на підставі замовлення ОСОБА_4 ПП «Уманський центр технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на спірний садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 (рік побудови 1940) (а.с. 13-15).

Відповідно до витягу зі звіту про незалежну оцінку нерухомого майна (житловий будинок, господарські споруди на земельній ділянці площею 0,47 га) за адресою: АДРЕСА_1, власником земельної ділянки на якій збудоване домоволодіння є ОСОБА_6 (а.с. 16).

Таким чином, спірне нерухоме майно, а саме земельна ділянка площею 0,47 га, розташована на території с. Паланка Уманського району Черкаської області та збудоване на ній домоволодіння по АДРЕСА_1, право власності на яке за життя не було оформлене, входило до складу спадщини ОСОБА_6 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №43660490 від 20.04.2016, спадкова справа № 38070033 спадкодавця ОСОБА_6 заведена 05.12.2005 нотаріусом Уманської державної нотаріальної контори Осикою Л.М. (а.с. 9).

Також встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого виконавчим комітетом Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що 16.03.2013 складено відповідний актовий запис № 5 (а.с. 7).

За життя ОСОБА_5 склала 22 лютого 2013 року заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 352, посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М., яким все своє майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося і взагалі все те, що вона буде мати на день смерті, заповіла ОСОБА_4 (а.с. 8).

25 травня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Постановою приватного нотаріуса Христинівського районного нотаріального округу Осики Л.М. від 25 травня 2016 року, ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що залишились після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, щодо належності вказаного житлового будинку та земельної ділянки спадкодавцю (а.с. 10).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_4 зазначав, що ОСОБА_5 за життя фактично успадкувала майно матері, однак не оформила своїх спадкових прав на майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку. У свою чергу ОСОБА_5 склала заповіт, яким все своє майно заповіла йому, ОСОБА_4, яке він теж фактично успадкував, однак не зміг оформити спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживає постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Частиною 3 ст. 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Апеляційним судом враховується те, що при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Отже, для встановлення кола спадкоємців необхідно перевірити матеріали спадкової справи та встановити, хто звертався із заявою про прийняття спадщини тощо.

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.

Проте при вирішенні даного спору, за визначеного позивачем кола осіб, суд першої інстанції не дослідив матеріали спадкових справ, отже не встановили всіх обставин, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини четвертої ст. 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої інстанції) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Проте суд першої інстанції під час вирішення спору не встановив обставин, що мають значення для справи на підставі належних та допустимих доказів, не надав належної правової оцінки усім доказам у сукупності, з яких виходив при вирішенні спору та залишив поза увагою, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У виконання приведених вимог закону апеляційним судом встановлено наступне.

Так, у ОСОБА_6 на час відкриття спадщини було дві дочки - ОСОБА_5 та ОСОБА_3, тобто дві особи першої черги спадкування у разі реалізації права спадкування за законом (а.с. 45).

До апеляційної скарги скаржником ОСОБА_3 було додано копію заповіту складеного ОСОБА_6 01.08.2001, яким остання на випадок своєї смерті зробила наступне заповітне розпорядження: належний їй на праві особистої власності житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, приватизовану присадибну земельну ділянку біля неї, все своє майно де б воно не знаходилось і в чому б воно не виражалось на день її смерті заповіла дочці ОСОБА_3 (а.с. 46).

Водночас апеляційним судом здійснено запит нотаріусу щодо надання копій спадкових справ ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Так, із спадкової справи ОСОБА_6 вбачається, що до Уманської районної держнотконтори ОСОБА_5 05.12.2005 за № 1765 було подано заяву про прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_6

Громадянкою РФ ОСОБА_3 також 24.03.2006 за № 463 було подано заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_6 в якій зазначено, що мати, ОСОБА_6, залишила на її ім'я заповіт, посвідчений виконкомом Паланської сільради 01.08.2001 за р. № 52 на все майно.

Тобто, обидві дочки ОСОБА_6 в межах шестимісячного строку звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. Проте, як зазначено у заяві про прийняття спадщини та додано до апеляційної скарги, ОСОБА_6 було складено заповіт, яким житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, приватизовану присадибну земельну ділянку і все своє майно вона заповіла дочці ОСОБА_3(а.с. 46).

У свою чергу із спадкової справи ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що ОСОБА_8 02.04.2013 подав приватному нотаріусу Христинівського нотаріального округу Осика Л.М. заяву за №117 про прийняття спадщини після ОСОБА_5, тобто в межах шестимісячного строку після її смерті. У вказаній заяві ним зазначалось, що ОСОБА_5 залишила заповіт на його ім'я посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М. 22.02.2013 за р. № 352.

На підставі поданих документів, нотаріус визнав встановленим факт того, що ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2), але не оформила своїх спадкових прав, що зазначено в постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 10-11).

Враховуючи вищевикладене апеляційний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом щодо майна матері - ОСОБА_6, проте судом вона не була залучена до участі в справі чим порушені її права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, рішення суду, як постановлене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 за визначеного у позові кола осіб.

У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляцій скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає 525 грн. судових витрат, так як при подачі апеляційної скарги скаржником було сплачено судовий збір у розмірі 1050 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 липня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 525 грн. судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Постанову складено 19 квітня 2019 року.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: В.Г. Бородійчук

Л.В. Нерушак