Рішення № 81281408, 18.04.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6567/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

18 квітня 2019 року Залізничний районний суд у складі:

головуючої судді Галайко Н. М.,

за участю секретаря Фрейдун А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, у якому просить визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1. Мотивує свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_2 у 1998 році виїхала на постійне місце проживання в Іспанію та в подальшому забрала туди своїх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В Іспанії у ОСОБА_2 народився син ОСОБА_5. 05 липня 2013 року рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/1690/13-ц встановлено, що відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю знаходиться за кордоном. Зазначає, що відповідачі відсутні за місцем своєї реєстрації понад шість місяців та втратили право користування жилим приміщенням. Повідомляє, що відповідачі не сплачують за комунальні послуги, не займаються та не витрачають коштів на ремонт квартири. У відповідачів особистого майна та речей у спірній квартирі немає. Вказує, що реєстрація відповідачів у спірній квартирі перешкоджає йому у оформленні субсидії, яка йому мала б бути призначена як малозабезпеченій сім'ї. Додатково зазначає, що 09 серпня 2018 року померла основна квартиронаймач, матір позивача, ОСОБА_6. З огляду на це на даний момент виникло питання зміни основного квартиронаймача. Враховуючи наведене просить позов задовольнити та визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Позивач у судове засідання прибув, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, причини своєї неявки не повідомили.

Представник третьої особи вважає недоцільним визнання таким, що втратив право на користування житлом малолітнього ОСОБА_5, оскільки зняття його з реєстрації тягне позбавлення можливості та прав на реалізацію законних прав дитини, тобто це суперечить інтересам дитини.

Оглянувши матеріали справи, перевіривши інші докази, зібрані у ході судового розгляду, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки № 3003 від 26 жовтня 2018 року встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1, окрім позивача, проживають, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 14).

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Позивач у своїй позовній заяві вказує, що відповідачі не проживають у спірній квартирі з 1998 року. Окрім цього посилається на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 липня 2013 року у справі № 462/1690/13-ц, у якому дослівно зазначено, що «ОСОБА_2, разом зі своєю сім'єю знаходиться за кордоном» (а.с. 3-4).

З цього приводу суд зазначає, що вказаним рішенням суду не встановлюється факт того, що відповідачі не проживають більше шести місяців без поважних причин за місцем своєї реєстрації.

Також суд критично ставиться до аргументу позивача про те, що відповідачі не проживають з 1998 року за місцем своєї реєстрації. Вказане спростовується тим, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 і відповідно до даних відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області був зареєстрований за місцем реєстрації його матері ОСОБА_2 (а.с. а.с. 18, 19)

Довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки № 3003 від 26 жовтня 2018 року підтверджується, що ОСОБА_5 був зареєстрований за спірною адресою 08 травня 2009 року (а.с. 14).

Вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 з її сином ОСОБА_5 у травні 2009 року були на території України і здійснювали реєстрацію місця проживання останнього.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», передбачено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Верховний суд складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зазначає, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Натомість позивачем не було надано суду жодного допустимого доказу того, що відповідачі не проживають за адресою місця реєстрації більше шести місяців без поважних причин.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 суд зазначає, що відповідно до даних відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 16).

З огляду на вказане, позовні вимоги, які заявлені позивачем до ОСОБА_3, є безпідставними, оскільки останній не зареєстрований за спірною адресою.

Додатково суд наголошує на безпідставності позовних вимог, які заявлені до ОСОБА_5.

Так, згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відтак, у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18) Верховний Суд в постанові від 27 грудня 2018 року зазначив, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт його не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення його права користування цим житлом. Доводи про те, що фізична особа, яка не досягла десяти років, може бути зареєстрована лише з тим із батьків, з яким вона проживає, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведена стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з її реєстрацією. Аргументи про те, що оскільки малолітня не проживає в належній позивачу квартирі та зареєстрована у ній лише формально, то вона вважається такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, також не заслуговують на увагу. Через свій вік малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування належним його батьку житлом.

На момент звернення позивача до суду неповнолітній ОСОБА_5 не досяг 14 років.

Вказане підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки № 3003 від 26 жовтня 2018 року. Так, відповідно до вказаної довідки, ОСОБА_5 на даний момент 10 років (а.с. 14).

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.

В силу положень ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно з статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

У відповідності до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Тобто, відповідно до зазначених норм закону місце проживання дитини, яка не досягла 14 років визначається за згодою батьків, у разі, якщо вони не проживають разом.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, зокрема, про те, що позовні вимоги, заявлені до ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними та такими, що не підтверджені жодними доказами, а тому у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд , -

ухвалив:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.04.2019 року.

Суддя/підпис/ Н.М. Галайко

З оригіналом згідно.

Суддя: