Рішення № 81280372, 16.04.2019, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/1547/19

2/295/1253/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2019 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого - судді Перекупка І. Г.

за участю секретаря Поліщук К. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в січні 2019 року звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який в подальшому за рішенням суду від 07.10.2015 року було розірвано, 05.08.2014 року у них народилася спільна донька – ОСОБА_3. Відповідач по справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, життям дитини не цікавиться, вищезазначене свідчить про ту обставину, що відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, а відтак позивач змушена звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира від 13.02.2019 року було відкрито провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Позивач у судове засідання не з'явилась, на адресу суду подала заяву в якій просила проводити розгляд справи у її відсутності, проти винесення заочного рішення суду не заперечувала.

Згідно з вимогами ч.ч.6, 7, 11 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчать рекомендовані поштові відправлення, що повернулися на адресу суду, будь яких повідомлень та заяв, щодо розгляду справи у його відсутності на адресу суду не надходило, окрім того відзиву на заявлені вимоги у вставлений суддею строк від відповідача не надходило.

Представник Служби у справах дітей Житомирської міської ради у судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, щодо прийняття заочного рішення не заперечував.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до положень ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що у справі достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та представника 3-особи на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та, враховуючи положення ст.ст. 280-281 ЦПК України постановити заочне рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 07.10.2015 року було розірвано (а.с. 12)

Сторони по справі мають спільну малолітню дитину - доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 13).

Судом встановлено, що згідно копії довідки про склад сімї наданої ОСББ «Корольова 44А» про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 44А, вк. 79, проживає ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 16)

У ході підготовчого розгляду справи судом було здійснено запити до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Житомирській області та від 07.02.2019 року отримано відповідь про те, що відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3/56а, кв. 20.( а.с.46)

Відповідно до вимог ч.7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з вимогами ст. 150 СК України, встановлено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, до яких, серед інших, належить і обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до копії довідки вих. № 03 від 04.01.2019 виданої Житомирським дошкільним навчальним закладом, вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує дошкільний навчальний заклад №29, перебуває у середній групі №2. Дитина привітна, жвава, легко йде на контакт, завжди охайно вдягнена. В навчальний заклад дитину приводить мама ОСОБА_4, яка систематично відвідує батьківські збори та приймає активну участь в навчально-виховному процесі (а.с. 17).

Відповідно до положень п.п.2, 3 ст. 150 СК України, які кореспондуються з положеннями абзацу першого ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя.

Правовідносини щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років між батьками, які проживають окремо регулюються положеннями ст.160 ч.1 СК України, відповідно до яких місце проживання малолітньої дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХII(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитини такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування пункт 1 статті 18 цієї Конвенції. У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитини, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю.

Відповідно до ч.1,2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства". За змістом статей 11,18 вказаного Закону кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до вимог ст.ст. 150,155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права. З аналізу вище зазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_5, який є батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, однією сім`єю з матір`ю дитини позивачем ОСОБА_5 не проживає внаслідок фактичного припинення шлюбних відносин, відмовляється від надання письмової згоди на зняття з реєстрації та реєстрацію її за місцем фактичного проживання матері. Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір'ю дитини щодо визначення її місця проживання, судом не встановлено, оскільки дитина залишилася проживати з матір'ю - позивачем. Разом з тим, відсутність реєстрації місця проживання дитини за місцем фактичного проживання позивача суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, права на охорону здоров'я, на освіту та соціальний захист.

Враховуючи встановлені по справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до переконання, що реєстрація місця проживання малолітньої дитини без письмової згоди батька дитини хоча й є передбаченою пунктами 11, 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року, однак, не враховує інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дитини та Закону України «Про охорону дитинства».

Отже, суд приходить до висновку, що у даному випадку пріоритети повинні надаватися як найкращому забезпеченню інтересів дитини, з урахуванням положень Закону України «Про охорону дитинства» та статті 3 Конвенції про права дитини".

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька є законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. т. 105,110,141, 150, 160, 161, 180 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" та, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76-83, 89-90, 141, 259, 263-265, 273, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька- задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір’ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6.

Надати дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, без згоди батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса: м. Житомир, вул. Небесної сотні, 108/56а, кв. 20, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).

Третя особа - Служба у справах дітей Житомирської міської ради (юридична адреса: м. Житомир, м-н ім. С.П. Корольова, 4/2).

Суддя І.Г. Перекупка