Рішення № 81279252, 18.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/910/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Клопота С.Л.,

за участю секретаря Шевченко А.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т0500) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до 8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту та просить:

1. Визнати неправомірними дії 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т0500) щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки.

2. Стягнути з 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т0500) на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 13764,10 грн. та за 2019 рік у розмірі 18158,50 грн., всього 31922 (тридцять одну тисячу дев’ятсот двадцять дві) грн 60 коп.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що допомога для вирішення соціально-побутових питань, хоча і э одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, однак входить до складу грошового забезпечення військовослужбових та фінансується за рахунок державного бюджету. Відтак, ця виплата є обов’язковою і її не виплата порушує права та соціальні гарантії позивача.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Підполковник ОСОБА_1, начальник квартирно-експлуатаційної служби військової частини Т0500, був звільнений у запас Збройних сил України з військової служби наказом командира військової частини Т0100 від 09.01.2019 № 1 відповідно статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», підпункту «А» пункту 2 частини п’ятої (у зв’язку із закінченням строку контракту).

Відповідно наказу командира військової частини Т0500 від 01.03.2019 № 58 позивач був виключений із списків особового складу частини.

03.12.2018 позивач подав на адресу заступника начальника 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т0500) рапорт про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань (а.с. 11).

Вказаний рапорт не містив мотивації необхідності такої допомоги.

У наданні матеріальної допомоги позивачу було відмовлено відсутністю бюджетного фінансування таких витрат та не зазначенням в рапорті мотивів необхідності такої допомоги.

20.02.2019 позивач подав на адресу заступника начальника 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (Військова частина Т0500) рапорт про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань (а.с. 12).

В рапорті позивач вказав, що потребує такої допомоги у зв’язку зі смертю його батька.

У наданні матеріальної допомоги позивачу було відмовлено відсутністю бюджетного фінансування таких витрат та не зазначенням в рапорті мотивів необхідності такої допомоги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини щодо проходження військової служби у Державній спеціальній службі транспорту, а також питання щодо звільнення врегульовано спеціальним законодавством, а саме Законом України від 05.02.2004 № 1449-ІV «Про Державну спеціальну службу транспорту», від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу», від 20.12.1991 №2011-ХП «Про соціальний і правовий обов’язок військовослужбовців та члені їх сімей» Положенням про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту, затвердженим указом Президента України від 03.02.2009 № 60/2009 (далі по тексту - Положення).

За таких підстав посилання позивачем в своїй позовній заяві на порушення відповідачем вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 є безпідставним.

Відповідно ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту- Постанова 704): «Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України...Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України...»

Постановою 704 керівникам державних органів у межах, асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення...

Пунктом 7 Постанови 704 встановлено, що видатки, пов’язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.

Згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі по тексту - Порядок) встановлено, що «військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного Фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.».

Відповідно наказів Міністерства оборони України від 15.02.2018 № 65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік» від 25.01.2019 № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» встановлено, що командири військових частин видають накази про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, яка виплачується виключно військовослужбовцям у розмірі що не перевищує їх грошове забезпечення на день підписання наказу про її виплату та в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням конкретних обставин, які командир військової частини оцінює на власний розсуд в межах наданих повноважень за принципом дискреції.

З представлених суду документів вбачається, що рапорт позивача про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань від 03.12.2018 не містив жодної мотивації необхідності такої допомоги.

При цьому, доведені граничні обсяги видатків та отримані асигнування військовою частиною протягом грудня 2018 року - квітня 2019 року є недостатніми для виплати військовослужбовцям військової частини Т0500 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.33).

Зважаючи на наведене вище, судом встановлено, що, за досліджених судом обставин, фактом не виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки, порушення його законних прав та інтересів відповідачем не допущено.

За таких підстав позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19 квітня 2019 року.

Суддя С.Л. Клопот