Ухвала суду № 81278571, 18.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

18.04.2019 справа № 520/2887/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №520/2887/19 за позовом ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, що виразилась у не знятті арешту накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 постановою про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 40181646, виданий 10.10.2013, видавник: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 6313177 від 15.10.2013;

- зобов'язати Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, зняти арешт накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 постановою про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 40181646, виданий 10.10.2013, видавник: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 6313177 від 15.10.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.10.2013 року державним виконавцем Московського ВДВС ХМУЮ в рамках виконавчого провадження №40181646 прийнято постанову, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження. Постановою державного від 17.03.2017 року виконавче провадження №40181646 завершено на підставі п.2 ст.37 ЗУ "Про виконавче провадження", однак арешт з майна позивача не знятий.

На думку позивача, продовження арешту на майно поза межами виконавчого провадження не виконує функції забезпечення реального виконання рішення, а отже, обмежує законні права позивача щодо розпорядженням об'єктом власності без необхідних на те правових підстав, що відповідно є порушенням його права на мирне володіння майном. За таких підситаві просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача - Московського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2 (довіреність № від 2019) проти позову заперечував, просив суд прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У письмовому відзиві на позов зазначив, що діючим законодавством не передбачено зняття арешту з майна боржника, у зв'язку із поверненням виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження". На даний час боржником вирок суду щодо конфіскації майна не виконано, а тому підстав для зняття арешту не має. Таким чином, державний виконавець діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб встановлений ЗУ "Про виконавче провадження", а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 04.04.2019 року продовжено строк підготовчого судового засідання по справі на десять днів.

Ухвалою суду від 15.04.2019 року продовжено строк підготовчого судового засідання по справі на п'ять днів.

Ухвалою суду від 18.04.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залученні до участі у справі прокуратуру.

Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Представник позивача надіслав на адресу суду заяву, в якій просив відкласти судове засідання на іншу дату через хворобу.

Однак, відповідно ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд зауважує, що позивач жодних доказів, на підтвердження поважності неприбуття у судове засідання (листка непрацездатності, довідку про тимчасову непрацездатність тощо) суду не надав.

Частиною 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене та особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності органу державної виконавчої служби, наявність в матеріалах справи достатніх доказів для вирішення справи, а також той факт, що ухвалою суду від 04.04.2019року вже вирішувалось питання щодо продовження строку підготовчого судового засідання по справі на десять днів, суд вважає можливим та обґрунтовано правильним розглянути справу без участі сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом даної справи є оскарження бездіяльності Московського відділу державної виконавчої служби м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1, накладеного в рамках виконавчого провадження №40181646 на підставі виконавчого листа Московського районного суду м.Харкова №1/1076/12, виданого відповідно до вироку від 10.12.2012 року.

Суд зазначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Згідно положень ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з наведеного вище, суд доходить висновку, що завданням адміністративного судочинства є розгляд і вирішення спорів про поновлення порушених суб’єктивних прав громадян і організацій у сфері публічно - правових відносин.

Положеннями статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що є справою адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкту. У випадку якщо суб’єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно не може вирішуватись адміністративним судом.

У ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладеній у постановах від 17.04.2018 р. по справі №815/6956/15 (провадження №11-192апп18) та від 06.06.2018 р. по справі №804/3509/17 (провадження №11-48апп18), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Приймаючи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справи і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Згідно загальної норми ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

В даному випадку позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності Московського ВДВС м.Харкова ГТУЮ у Харківській області, вчинених в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого на виконання вироку суду, розглянутого в порядку кримінального судочинства, і підстави для розгляду позову в порядку КАС України відсутні.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2946цс16, спір за заявою особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись зазначеними вище приписами норм діючого законодавства, суд вважає, що провадження у справі №520/2887/19 підлягає закриттю.

Згідно ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Роз'яснити позивачу, що розгляд та вирішення таких справ віднесено до юрисдикції загальних судів, в порядку цивільного судочинства.

Керуючись положеннями статей 205, 238, 239, 243, 244, 248, 255, 294, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити провадження у справі №520/2887/19 за позовом ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби м.Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції загального місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається, згідно ч. 6 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.В. Панченко