Ухвала суду № 81276568, 19.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

19 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1655/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – представник) в інтересах ОСОБА_2 (далі – позивач) до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі – відповідач), в якій представник позивача просить:

- визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті пенсії в сумі 65119,29 грн, що належала її матері ОСОБА_3 і залишилась недоотриманою у зв’язку зі смертю;

- зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області виплати ОСОБА_2 пенсію в сумі 65119,29 грн, що належала її матері ОСОБА_3 і залишилась недоотриманою у зв’язку зі смертю.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку, що позовну заяву згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) необхідно повернути позивачу, оскільки позов підписано особою, яка не має права її підсувати, з огляду на таке.

Оглядом позовної заяви судом встановлено, що позовну заяву ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії підписано та подано в її інтересах представником – ОСОБА_1, на підтвердження повноважень якої до позовної заяви додано копію довіреності від 14 серпня 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 61/115-н/61-2018-8-444, вчиненої нотаріусом Донецького нотаріального округу Ростовської області (Російська Федерація).

Згідно з частиною другою статті 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 55 КАС України).

Частиною другою статті 57 КАС України передбачено, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою (частина друга статті 59 КАС України).

Відповідно до частини шостої статті 59 КАС України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Враховуючи вищевикладене, позивач має право на звернення до суду через представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, порядок консульської легалізації встановлюється Міністерством закордонних справ України (стаття 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 1994 року № 127/94) та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року № 113 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 року № 535/6823.

Законом України від 10 січня 2002 року № 2933-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.

Відповідно до статті 34 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

Згідно з статтею 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

За змістом статті 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений (стаття 3 Конвенції).

У статті 4 цієї Конвенції вказано, що передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також іншою мовою.

Разом з тим, додана до адміністративного позову довіреність не містить відмітки про її легалізацію в установленому законодавством порядку (відсутність апостиля компетентного органу держави, в якій документ був складений).

Одночасно суд вважає за необхідне вказати таке.

Пунктом 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України» звернуто увагу, що Україна є учасницею окремих міжнародних договорів, якими скасовуються будь-які додаткові засвідчення офіційних документів, що подаються до установ держав-учасниць такого Договору. Такими є договори про правову допомогу між Україною та Грузією, Молдовою, Узбекистаном, Литвою, Латвією, Естонією, Чехією, Угорщиною, Польщею, Монголією, Македонією, В'єтнамом, КНР та іншими. У відносинах між Україною та країнами СНД чинною є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Згідно зі статтею 13 цієї Конвенції та міжнародними договорами про правову допомогу документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні та користуються на території інших Договірних Сторін, є доказовою силою офіційних документів.

Проте, згідно змісту Конвенції її дія не є універсальною, тоді як згідно змісту Конвенції визначено коло відносин, на які розповсюджується її дія. Зокрема, згідно статті 2 Конвенції визначено, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях інших Договірних Сторін у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони. Громадяни кожної Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися у суди, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи.

Зі змісту Конвенції чітко слідує, що в частині надання правового захисту у цивільних справах вона спрямована саме на приватноправові відносини, тоді як питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади Договірних Сторін є публічно-правовими.

Згідно з Цивільним кодексом України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Аналогічні положення містилися у Цивільному кодексі УРСР, що діяв станом на момент підписання Конвенції.

Будь-яких застережень щодо поширення дії Конвенції, або включення до складу цивільних відносин також відносин, що мають публічно-правову природу, Конвенція не містить.

Предметом звернення до суду у цій справі є відносини, що мають чітко виражену публічно-правову природу, тому суд вважає, що в даному випадку сфера дії Конвенції не поширюється на правовідносини сторін по справі.

За таких обставин повноваження представника позивача на підписання позову та представництво інтересів у суді мають відповідати вимогам частини шостої статті 58 КАС України, згідно з якою довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані у встановленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так як Україна і Російська Федерація приєдналися до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, то довіреність має бути оформлена згідно вимог Конвенції шляхом проставлення апостиля компетентним органом Російської Федерації.

Крім того, вказана вище довіреність не містить жодних відміток (засвідчень) її легалізації на території України, через консульство, відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в України і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року № 113 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 року № 535/6823.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на вищевикладене, позовна заява ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії підлягає поверненню, оскільки позов підписано особою, яка не має права його підписувати.

Керуючись статтями 55, 57, 59, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії повернути позивачу.

Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяОСОБА_4