Рішення № 81276385, 18.04.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 року справа №320/6889/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2018 за №0273651-5002-1027 з податку на нерухоме майно за 2017 рік, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 21 003, 20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він займається підприємницькою діяльністю з основним видом діяльності - виробництво меблів та йому на праві власності належить нежитлова будівля площею 1312,7 кв.м., яка розташована за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, буд. 4а. При цьому, позивач зауважив, що вказана нежитлова будівля є будівлею промисловості, а тому в розумінні абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов’язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості" у 2017 році, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на нежитлове приміщення, яке перебуває у власності гр. ОСОБА_1, не поширюються норми, встановлені п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки позивач не є юридичною особою, а тому відсутні будь-які правові підстави для не нарахування податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідачем у відзиві не враховано зміст судового рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2009 у справі №5/259-06, яким було встановлено приналежність об’єкта нерухомого майна позивача до будівель промисловості.

У додаткових письмових поясненнях позивач зазначив, що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є ознаки нерухомості, а не її власника, у зв’язку з чим база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Протокольною Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець11.09.1998 та перебуває на обліку в Білоцерківській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області як платник податків, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача, серед іншого, є: 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.12.2009 у справі №5/259-09 визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю з прибудовами (склад цех) під літерою "2-Х" площею 1312,70 кв.м., що знаходиться за адресою м. Біла Церква, вул. Гайок, 4-а.

Відповідно до технічного паспорту вказане нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 4-а, за своїм призначенням є нежитловою будівлею з прибудовами (склад цех).

Судом встановлено, що державна реєстрація за ОСОБА_1 права власності на вказаний об’єкт нерухомого майно була проведена Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 02.02.2010, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25243375 від 05.02.2010.

З наданих представником позивача під час розгляду справи письмових пояснень вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються позивачем для виробництва меблів.

23.08.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області згідно з п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №0273651-5002-1027, згідно з яким позивачу за податковий період 2017 року визначено суму податкового зобов’язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості" у розмірі 21 003, 20 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що суперечить податковому законодавству, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71) внесено низку змін до Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

З 1 січня 2015 року Законом № 71 внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.п.10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Згідно з п.10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п.п. 14.1.129і п.14.1 ст. 14 ПК України об’єкти нежитлової нерухомості -

будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до ст. 266.1.1. Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в том числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ).

Відповідно до п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПКУ податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості надсилаються (вручаються) платнику податку - фізичній особі контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до підпункту 265.6.1 пункту 265.6 статті 265 ПКУ базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування (п.266.5.1 ст. 266 ПКУ).

Сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній теріторії з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (п. 266.4.2 ст. 266 ПКУ).

Згідно з пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України податкове зобов’язання за звітний рік сплачується: фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення - рішення.

Станом на 01.01.2017 місячний розмір заробітної плати становив 3200 грн.

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно гр. ОСОБА_1 є власником частки нежитлової будівлі загальною площею 1312,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Гайок, буд. 4а, що є об’єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до рішення Білоцерківської міської ради від 23.03.2017 № 560-28-УІІ встановлено ставку податку на нерухоме майно (інші будівлі) 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

ГУ ДФС у Київській області проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та винесено до гр. ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення від 23.08.2018 №0273651-5002-1027 про визначення грошового зобов’язання по податку на нерухоме майно на суму 21003,20 грн. (1312,7 кв.м X (3200 грн. X 0,5%).

Основною обставиною, на яку посилається позивач та яка підлягає встановленню в межах даних правовідносин, є визначення: чи відноситься нерухоме майно, що належить позивачу, до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Позивач, ототожнюючи будівлю, що належить йому на праві власності із будівлями промислових підприємств, посилається на вищевказаний підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України, яким визначено, що до об'єктів нерухомості, які не підлягають оподаткуванню, відносяться будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який, в свою чергу, включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Б «Будівництво».

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення є підставами для висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Таким чином, об'єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Вказані висновки відповідають позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 15.05.2018 № 806/2461/17 (К/9901/27759/18) та №806/2676/17 (К/9901/28719/18).

Позивач також вважає, що додана до відзиву відповідача копія рішення Білоцерківської міської ради від 23.03.2017р. №560-28-VII встановлює податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста Біла Церква (далі - Рішення №560-28-VII), в той час як майно позивача розташоване в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, за межами населеного пункту (за межами міста Біла Церква та села Фурси) - на території земель Фурсівської сільської ради Білоцерківського району (поштова адреса: вулиця Гайок, 4а м. Біла Церква, Київська область).

Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997р. №747-р вся соціальна сфера колишнього військового містечка №50 «Гайок» (військова частина А0321, Київська область) була передана до комунальної власності, відповідно до Положення «Про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ і організацій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995р. №891.

Також на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997р. №747-р було прийнято розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.07.2006р. №251 «Про передачу земельних ділянок до складу земель запасу», яким передано військове містечко №50 площею 330га до земель запасу Фурсівської сільської ради, зазначено, що до складу увійшли: землі під житлову забудову - 32,0га, землі промисловості - 152,3943га, сіножатей - 143,2057га, інші землі - 2,4га.

Зі змісту даного Розпорядження слідує, що Білоцерківська РДА Київської області, розглянувши клопотання Білоцерківської КЕЧ району від 14.04.2006р. №2/160, враховуючи рішення Міністра оборони України від 14.10.2005р. №11938/3 та затвердженого Протоколу №8 від 11.10.2005р., засідання постійно діючої комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.10.1999р. №1135 щодо передачі військового містечка №50 площею 330 га до земель запасу Фурсівської сільської ради керуючись статтями 17, 141, 142, 149 розділом X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (із наступними змінами) - вирішила: вилучити із землекористування Білоцерківської КЕЧ району земельну ділянку площею 330 га, в тому числі під житловою забудовою - 32,0 га, землями промисловості - 152,3943 га, сіножатей - 143,2057 га, іншими землями - 2,4 га в межах Фурсівської сільської ради і передати її до земель запасу Фурсівської сільської ради; Білоцерківському районному відділу земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельні облікові документи.

У зв'язку з цим, суд вважає, що Рішення №560-28-VII від 23.03.2017р., на яке як на доказ посилається відповідач, не розповсюджує свою дію на нерухоме майно позивача, відмінне від земельної ділянки, та є, відповідно, неналежним доказом.

Окрім того, відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду рішення відповідної місцевої (селищної) ради, яким би було встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і доказів офіційного оприлюднення вказаного рішення у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що податковий орган при визначенні позивачу суми податкового зобов'язання діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, визначений законодавством України, а спірне рішення, якими позивачу визначено суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак підлягає скасуванню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність свого рішення, відповідно суд висновує, що позову слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, вказані витрати підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.08.2018 за №0273651-5002-1027 з податку на нерухоме майно за 2017 рік, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 21 003, 20 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) понесені судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.