Рішення № 81274414, 19.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2019 р. Справа№200/2565/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши у (спрощеному) письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: вул. Первомайська, б. 7, с. Дальне, Мар’їнський район, Донецька область, рнокпп: НОМЕР_1) до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Центральна, б. 103, смт. Велика Новосілка, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171290) про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 лютого 2019 року на адресу суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 з позовними вимогами до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправним дії Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії та вимоги отримати довідку ВПО або відмову у її видачі;

- зобов’язання Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити пенсійні виплати та провести виплату заборгованості з вересня 2018 року на загальних підставах без застосування законодавства с сфері внутрішньо переміщених осіб негайно після проголошення судового рішення;

- зобов’язання Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області внести в облікові документи актуальну інформацію щодо персональних даних позивача, видалити інформацію, що позивач ВПО та видалити підтвердження про це, передбачене частиною 3 ст. 21 Закону України «Про захист персональних даних».

У позовній заяві свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. Постійно проживає та має реєстрацію на підконтрольній України території з травня 2016 року. Позивач не має статусу внутрішньо-переміщеної особи проте у лютому 2018 року їй припинено виплату пенсії, і після звернення до управління відповідача позивачу роз’яснення, що виплати зупинено помилково, та в березні 2018 року позивач отримала подвійний розмір пенсії. У вересні 2018 року позивач знов не отримує пенсію, та, відповідно до даних електронної пенсійної справи місце реєстрації позивача змінено на те, що остання мала до 2006 року. Проте відповідач припинив йому виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі - Постанова КМУ № 365).

Відповідач зазначив, що для подальшого поновлення виплати пенсії позивачу необхідно було звернутися до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області особисто та надати необхідні документи.

Відповідач наголошував, що позивач у визначеному законодавством порядку не вжив заходів, спрямованих на отримання належної їй суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не змогла отримувати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Відповідач вказує, що позивачем не надано до суду доказів, що вона була позбавлена права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України.

На підставі викладеного відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету ОСОБА_2 України. Вказує, що внутрішньо переміщеною особою, в розумінні закону “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, є особа, яка прописалась на території, підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції.

Позивач надала відзив на позовну заяву, якою зазначала, що позивач вимушена була отримати статус внутрішньо переміщеної особи, оскільки вона мала місце реєстрації у м. Донецьку, хоча фактично проживала у с. Дальне. Вказує, що оскільки має місце реєстрації на підконтрольній Україні території, то вона не зобов’язана ставитися на облік як внутрішньо переміщена особа.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

20 березня 2019 року представником відповідача через відділ діловодства та архівної роботи суду надано відзив на позовну заяву.

З’ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

23 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Управління пенсійного фонду України Мар’їнського району в Донецької області з заявою про виплату пенсії та запит пенсійної справи із Управління пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області, за фактичним місцем проживання.

Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області № 1481 від 07.06.2016 року ОСОБА_1 взято на облік.

Відповідно до довідки Дачненської сільської ради Мар’їнського району Донецької області від 22 вересня 2017 року № 1607/02-25 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 з 04 травня 2016 року.

Відповідно до листа ОСОБА_1 від 28 лютого 2018 року № 43/р-01-01-08 від Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в березні 2018 року позивач отримала пенсію у розмірі 6 478,68 грн. за період з 01.02.2018 року по 31.03.2018 року на банківський рахунок Приватбанку.

Згідно з листом Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.10.2018 року № 352(43/1)/р-01-01-08 позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з 09.06.2016 року. Згідно з проведеної верифікації Пенсійного фонду України та у зв’язку з відсутністю паперової пенсійної справи плата була призупинена з 01 вересня 2018 року для ідентифікації особи.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 23.11.2018 року № 01/11, станом на 3 грудня 2018 року відомості щодо ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутні.

Відповідно до довідки Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ОСОБА_1 не виплачуються пенсійні виплати з вересня 2018 року.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Згідно статті 1 Конституції Україна є соціальною та правовою державою.

За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058-VI, зокрема, згідно частини 1 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058-VI, оскільки з серпня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Суд враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається міст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час:

нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії;

нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що позивач з 04 травня 2016 року зареєстрована на підконтрольній українській владі території, таким чином, вимоги відповідача щодо отримання довідки внутрішньо переміщеної особи аба відмови у її видачі є необґрунтованими.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу.

Крім того, позивач просить зобов’язати відповідача відновити виплату пенсії негайно після проголошення судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Таким чином, суд не має законних підстав для задоволення позовної заяви в цієї частині.

Суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги щодо зобов’язання Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області внести в облікові документи актуальну інформацію щодо персональних даних позивача, видалити інформацію, що позивач ВПО та видалити підтвердження про це, передбачене частиною 3 ст. 21 Закону України «Про захист персональних даних», з огляду на наступне.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету ОСОБА_2 Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, та на свій розсуд зобов’язувати відповідача внести в облікові документи інформацію щодо персональних даних позивача.

Оцінюючи докази в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що ухвалою суду відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по справі, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних відповідача та позивача на користь державного бюджету України судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру відповідно до задоволених позовних вимог.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: вул. Первомайська, б. 7, с. Дальне, Мар’їнський район, Донецька область, рнокпп: НОМЕР_1) до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Центральна, б. 103, смт. Велика Новосілка, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171290) про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Доцецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язання Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити пенсійні виплати та провести виплату заборгованості ОСОБА_1 з вересня 2018 року на загальних підставах без застосування законодавства с сфері внутрішньо переміщених осіб.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (вул. Центральна, б. 103, смт. Велика Новосілка, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171290) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України місце знаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Стягнути за рахунок ОСОБА_1 (місце реєстрації: вул. Первомайська, б. 7, с. Дальне, Мар’їнський район, Донецька область, рнокпп: НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України місце знаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 19 квітня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Христофоров А.Б.