Рішення № 81274000, 19.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2019 року Справа № 160/1522/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Павлоградський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Павлоградський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1, як інваліду II групи з 01.01.2018 року, внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.02.2018 року № 18;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1, як Інваліду II групи з 01.01.2018 року, внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу в Збройних Силах України. На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 02.04.2014 року. Звільнений в запас 04.02.2016 року на підставі Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» наказом командира військової частини польова пошта В2830 (по строковій частині) від 04.02.2016 року № 36 та виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. 15.12.2015 року під час первинного огляду МСЕК його визнано інвалідом III групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби з ураженням органів опори та пересування, в зв’язку із чим позивачу була нарахована та виплачена допомога у зв'язку з встановленням III групи інвалідності в сумі 206700,00 грн. Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 731194 від 14.11.2017 року встановлено II групу інвалідності з 01.01.2018 року - травма пов'язана із захистом Батьківщини. У зв'язку зі зміною групи інвалідності з III на II групу, ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із первинним встановленням II групи інвалідності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відповідно до протоколу № 18 від 16.02.2018 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги посилаючись на те, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Допомога у зв'язку з встановленням III групи інвалідності виплачена в сумі 206700,00 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

12.03.2019 р. на адресу суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає адміністративний позов та заперечує проти його задоволення, з огляду на наступне. Позивачу було первинно встановлено III групу інвалідності, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби з ураженням органів опори та пересування 15.12.2015 року згідно довідки МСЕК серії 12ААА №43036 від 04.01.2016 року (одноразова грошова допомога у зв'язку з цим була виплачена у розмірі 206700,00 грн.). Повторно було встановлено II групу інвалідності, але вже пов'язану з захистом Батьківщини, з 01.01.2018 року згідно довідки МСЕК серії 12ААА №731194 від 14.11.2017року. Таким чином позивачу від первинного встановлення інвалідності більше ніж через 2 роки було змінено причину встановлення інвалідності - з «пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби» на «пов'язану з захистом Батьківщини». Оскільки різниця між датами встановлення позивачу інвалідності складає більше ніж 2 роки, права на доплату одноразової грошової допомоги він немає.

12.03.2019 року відповідачем надано клопотання про заміну третьої особи його правонаступником Павлоградським об'єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Судом на підставі статті 52 КАС України допущено заміну третьої особи на Павлоградський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії АБ №447345.

З наданої копії військового квитка НУ №9783349 вбачається, що позивач в період з 01.06.2014р. по 07.11.2014р. приймав участь в АТО.

Згідно довідки військового комісара Павлоградського об'єднаного міського військового комісаріату №4/72 від 25.02.2016 року, ОСОБА_1 був призваний Павлоградським ОМВК на військову службу у Збройні Сили України при частковій мобілізації на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 Про часткову мобілізацію 02.04.2014 та звільнений в запас (демобілізований) 04.02.2016 року на підставі Указу Президента України від 14.01.2015 р. № 15/2015 Про часткову мобілізацію наказом командира військової частини В2830 від 04.02.2016р. №36.

Відповідно до витягу з Наказу командира військової частини польова пошта В2830 від 04.02.2016 року №36 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини.

З 15.12.2015 року позивачу встановлено III групу інвалідності, травма, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби з ураженням органів опори та пересування, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААА № 43036 від 04.01.2016 року.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 731194 від 14.11.2017 року позивачу встановлено II групу інвалідності з 01.01.2018 року - травма пов'язана із захистом Батьківщини.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відповідно до протоколу № 18 від 16.02.2018 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги в зв’язку із тим, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Допомога у зв'язку з встановленням III групи інвалідності виплачена в сумі 206700,00 грн.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

У відповідності до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Приписами частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.

Згідно із пунктом 8 Постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відтак, зазначеними вище нормами Закону № 2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у 2015 році відбувся огляд позивача обласною медико-соціальною комісією № 5, за результатами якого позивачу встановлено третю групу інвалідності, оскільки травма пов’язана з виконанням військових обов’язків військової служби, у зв'язку з чим позивачу виплачено 206700 грн. одноразової грошової допомоги.

14 листопада 2017 року під час повторного огляду, позивачу з 01.01.2018 року встановлено другу групу інвалідності, у зв'язку з травмами, пов'язаними із захистом Батьківщини.

Закон України від 06.12.2016 №1774-УШ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отож, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 01.01.2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд слід указати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п. 9 рішення Комісії, оформленого протоколом №18 від 16.02.2018р., не наведено.

Що стосується вимоги позивача щодо зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1, як Інваліду II групи з 01.01.2018 року, внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, суд зазначає наступне.

Міністерство оборони України, як головний розпорядник коштів, має розглядати та, відповідно до унормованого порядку прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьєв проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного пункту рішення, оформленого протоколом №18 від 16.02.2018 року.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 51400) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168), третя особа - Павлоградський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1, як інваліду II групи з 01.01.2018 року, внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.02.2018 року № 18.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1, як інваліду II групи з 01.01.2018 року, внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 19 квітня 2019 року.

Суддя О.М. Неклеса