Рішення № 81272781, 19.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 квітня 2019 р. Справа № 120/952/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 (вул. Хлібна, б. 13, кв. 3, м. Вінниця. 21050)

до: Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21028)

про: про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у відповідача, де і отримує пенсію за віком. Втім за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року пенсія позивачу не виплачувалася. На звернення позивача щодо причин невиплати пенсії, відповідач повідомив, що невиплачений розмір пенсії за вказані місяці облікований як заборгованість та буде виплачений на умовах окремого Порядку, який буде затверджений Кабінетом Міністрів України. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась до суду.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у даній справі.

Ухвалою від 21.03.2019 року клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у даній справі – задоволено.

Цього ж дня вказану позовну заяву ухвалою від 21.03.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись одноособово суддею Маслоід О.С. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.04.2019 року відповідачем за вх. № 18770 через канцелярію Вінницького окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що діє виключно в межах чинного законодавства, виплата пенсії позивачу була припинена на підставі пп. 3 п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року у зв’язку з надходженням від Департаменту інформаційних систем та електронних реєстрів списків, де зазначено, що позивач 19.07.2018 року перетинала кордон та знаходилася на непідконтрольній території понад 90 днів. На підставі зазначеного позивачу було припинено виплату пенсії з 01.09.2018 року.

11.08.2018 року позивач звернулась із заявою щодо поновлення виплати пенсії, яка була задоволена протоколом засідання міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальної допомоги, пільг та розгляду інших соціальних питань Вінницької міської ради № 49 від 23.10.2018 року та поновлено виплату пенсію з 01.12.2018 року.

Невиплачена пенсія у сумі 12 229 (дванадцять тисяч двісті двадцять дев’ять) грн. 90 (дев’яносто) коп. за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року, як зазначає у своєму відзиві відповідач, облікована як заборгованість.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 509623115 від 12.01.2016 року, виданої Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради Управління соціального захисту населення (Правобережне).

З 01.03.2016 року позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком.

18.02.2019 року позивач звернулася із заявою до відповідача щодо невиплати пенсії за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року.

У листі від 01.03.2019 року № 67/К-1 відповідач повідомив, що з Департаменту інформаційних систем та електронних реєстрів надійшли списки, що позивач 25.04.2018 року перетинала кордон та знаходилася на непідконтрольній території понад 90 днів у зв’язку з чим ій була припинена виплата пенсії з 01.05.2018 року. Згодом протоколом засідання міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальної допомоги, пільг та розгляду інших соціальних виплат Вінницької міської ради № 22 від 31.05.2018 року, який був отриманий 05.06.2018 року, призначено виплату пенсії позивачу з 01.07.2018 року. З Департаменту інформаційних систем та електронних реєстрів надійшли списки, що позивач 19.07.2018 року перетинала кордон та знаходилася на непідконтрольній території понад 90 днів, у зв’язку з чим була припинена виплата пенсії з 01.09.2018 року. 11.10.2018 року позивач звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії. За результатами розгляду вказаної заяви протоколом засідання міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальної допомоги, пільг та розгляду інших соціальних виплат Вінницької міської ради № 49 від 23.10.2018 року вирішено призначити виплату пенсії позивачу з 01.12.2018 року. Невиплачена пенсія за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року у сумі 12 229 (дванадцять тисяч двісті двадцять дев’ять) грн. 90 (дев’яносто) коп. облікована як заборгованість у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та буде виплачуватися на умовах окремого порядку, як тільки такий порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У передмові до документа ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998) керівними принципами з питання переміщення осіб всередині країни, який визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено: для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема, в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності 22.11.2014 року.

За змістом визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема, адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Відповідно до ч. 1 – 3 ст. 7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Тому Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у Хартії.

Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Ст. 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

У відповідності до ст. 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

У ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

П. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року № 637 у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

08.06.2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок № 365)., п. 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

П. 4 Порядку № 365 передбачено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з п. 2 Порядку № 365 здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Відповідно до п. 12 Порядку № 365 соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сімї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З аналізу вище наведених положень слідує, що громадянин пенсійного віку та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, та яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Більш того, статус внутрішньо переміщеної особи не лише не звужує права таких осіб, але й надає таким особам додаткові пільги, які пов’язані зокрема з доступом до належного житла та правової допомоги, доступом до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Виходячи із соціального характеру пенсії, як регулярної грошової виплати (у розрахунку на місяць), яка призначається у встановленому державою порядку, як захід матеріального забезпечення певних категорій осіб за принципами пенсійного страхування, загальнолюдської солідарності й субсидування, то право громадянина на отримання, призначеної йому, пенсії не може бути пов'язане з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні або за її межами.

Відповідна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року (справа № 805/402/18).

Більш того, Верховний Суд в постанові від 29.06.2017 року у справі № 826/12123/16 вказав про те, що ст. 49 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» чітко визначає вичерпний перелік підстав для прийняття територіальними органом Пенсійного фонду України рішення про припинення виплати пенсії, зокрема, передбачено чотири конкретних підстави та п’ята «в інших випадках, передбачених законом». Зміст цього положення чітко вказує, що визначення підстав припинення виплати пенсії перебуває у компетенції парламенту. Також, Верховний Суд у цій справі зробив висновок про те, що порядок реалізації, гарантованого законом права громадянина на пенсійне забезпечення, може бути змінено виключно законом, а не підзаконним актом.

Тому керування відповідача щодо невиплати пенсії лише положеннями Порядку № 365, затвердженого Кабінетом Міністрів України, не є правомірним, адже при вирішенні таких питань необхідно керуватися нормативно-правовими актами, затвердженими парламентом. Більш того, регулювання відносин, пов’язаних з порядком реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, здійснюється виключно законами України.

Суд зазначає, що невиплата пенсії порушує звичний спосіб життя та порядок реалізації прав та інтересів позивача. Суд також зазначає, що відсутність механізму виплати особам заборгованості по невиплаченим пенсіям, не звільняє відповідача, як суб’єкта владних повноважень від обов’язку виконання вимог ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що також передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Таким чином, зважаючи на пояснення та доводи сторін, беручи до уваги норми національного та міжнародного права, бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії є неправомірно, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача виплатити пенсію за віком за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв’язок вимоги про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов’язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов’язання до вчинення певних дій.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем не виплачувалась пенсія позивачу за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року, що в сумі складає 12 229 (дванадцять тисяч двісті двадцять дев’ять) грн. 90 (дев’яносто) коп..

З огляду на те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії визнана судом протиправною, то позовна вимога щодо зобов’язання виплатити пенсію за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року, що в сумі складає 12 229 (дванадцять тисяч двісті двадцять дев’ять) грн. 90 (дев’яносто) коп. також підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на те, що позивач оскаржує бездіяльність суб’єкта владних повноважень щодо не виплати пенсії за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що ухвалою від 21.03.2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

У відповідності до ст. 1 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір справляється, зокрема, й за подання до суду позовної заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Не сплата особою судового збору, за винятком випадків, коли така особа звільнена від його сплати на підставі положень ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», має своїм наслідком залишення позовної заяви без руху, а згодом, у разі не сплати судового збору, залишення її без розгляду. Водночас, КАС України передбачена можливість за відповідною ухвалою суду звільнення, розстрочення та відстрочення сплати судового збору з урахуванням матеріального стану особи.

У такому випадку, відповідно до ч. 2 ст. 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

А згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.

Так, з позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, які є пов’язаними між собою.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» фізична особа при за подання позову немайнового характеру повинна сплатити 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» станом на 01.01.2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна) грн. 00 коп..

Таким чином, за подання позовної заяви позивач повинна була сплатити 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. (1921 грн. 00 коп. Х 0,4).

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись Європейською соціальною хартією 1996 року, Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про судовий збір», Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року № 637, Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 року № 365 та ст. 2, 6, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року в сумі 12 229 (дванадцять тисяч двісті двадцять дев’ять) грн. 90 (дев’яносто) коп..

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за травень, червень, вересень, жовтень та листопад 2018 року в сумі 12 229 (дванадцять тисяч двісті двадцять дев’ять) грн. 90 (дев’яносто) коп..

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ - 37979905) за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави (отримувач коштів УДКСУ у м. Вінниці, код платежу 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ 38054707, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 34318206084001, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу «Судовий збір, за позовом ОСОБА_1І.» Вінницький окружний адміністративний суд) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп..

Рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (вул. Хлібна, б. 13, кв. 3, м. Вінниця. 21050).

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21028).

Суддя Маслоід Олена Степанівна