Рішення № 81272550, 12.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 квітня 2019 р. Справа № 120/584/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (НОМЕР_1, адреса: вул. Зої Космодем'янської, 20, м. Хмільник, Вінницька область, 22000),

до: ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби (код ЄДРПОУ 37819430, адреса: вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01601),

про: визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (НОМЕР_1, адреса: вул. Зої Космодем'янської, 20, м. Хмільник, Вінницька область, 22000) до ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби (код ЄДРПОУ: 37819430, адреса: вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01601) про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що 08.05.2013 року її призначено на посаду головного спеціаліста відділу аналітичного та організаційного забезпечення Управління організаційної та кадрової роботи ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби (на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_5М.) у порядку переведення з управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА Вінницької області відповідно до статей 25-28 Закону України «Про державну службу».

01.07.2015 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу інформаційного супроводу та зв’язків з громадськістю управління стратегічного планування та інформаційно-аналітичного забезпечення ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби.

02.11.2015 року між позивачем та ОСОБА_4 агентством України з питань державної служби було укладено договір №4 про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення з відривом від виробництва. За даним договором відповідач виступив Замовником. У відповідності до п.п.1.1. п.1. зазначеного договору Замовник зобов’язується надати випускникові після закінчення роботу в передбаченому законодавством України порядку. В свою чергу позивач, після закінчення навчання в аспірантурі, зобов’язана відпрацювати не менш як три роки у відповідача, який її направив на навчання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 року № 650 було внесено зміни до Постанови КМУ від 7 грудня 2016 р. № 920 “Про реорганізацію Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ”. Згідно п.1 зазначеної Постанови аспірантів Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ переведено до Київського національного університету імені ОСОБА_6 з 1 вересня 2017 року.

На виконання зазначеної Постанови 01.09.2017 року, між позивачем та Київським національним університетом імені ОСОБА_6 було укладено угоду № 104 про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення. Вказаною угодою також передбачені зобов’язання стосовно надання роботи (п.5) та обов’язку відпрацювання (п.8).

03.10.2018 року позивач звернулася з заявою до ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби щодо працевлаштування до Центрального апарату ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби після закінчення навчання.

ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби від 02.11.2018 року позивачу відмовлено у працевлаштуванні, повідомлено про можливість прийняття на публічну службу лише шляхом конкурсного відбору.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, та такою, що порушує законні права та інтереси, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

26.03.2019 року на адресу суду від представника ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до статті 21 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Випадки прийняття на посади державної служби без проведення конкурсу передбачені частиною 5 статті 22, статтею 41, частиною 3 статті 87 Закону. Відтак, законом не передбачено прийняття на посади державної служби аспірантів, які закінчили навчання в аспірантурі з відривом від виробництва за державним замовленням, без конкурсу.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.04.2019 року допущено участь представника ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В ході підготовчого засідання, судом поставлено на розгляд заяву позивача про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Представник відповідача проти задоволення заяви не заперечував.

Визначаючись щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України, встановлюється місячний строк.

Частиною 3 статті 123 КАС України передбачено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Згідно вимог зазначеної вище заяви, позивач просить суд поновити строк для звернення до суду за захистом своїх прав. На обґрунтування вказаної заяви, позивач зазначила, що місячний строк звернення до суду із даним позовом був пропущений з поважних причин, а саме: 28.11.2018 року позивач отримала травму ноги та проходила лікування до 29.01.2019 року; у період з 31.01.2019 року по 11.02.2019 року позивач також знаходилась на лікуванні. На підтвердження вказаного, позивачем було надано відповідні докази.

Визначаючись щодо поданої заяви, суд вважає за необхідне зазначити й про те, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року).

Також, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на викладене, суд протокольною ухвалою на місці ухвалив поновити позивачу строк звернення до суду, закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, у відповідності до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши усні пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

Наказом ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби № 110-к/о від 08.05.2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу аналітичного та організаційного забезпечення Управління організаційної та кадрової роботи ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби (на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_5М.) у порядку переведення з управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА Вінницької області відповідно до статей 25-28 Закону України «Про державну службу».

Між позивачем та ОСОБА_4 агентством України з питань державної служби укладено договір про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення з відривом від виробництва № 4 від 02.11.2015 року, за умовами якого відповідач зобов'язався зокрема надати ОСОБА_1 після закінчення навчання роботу в порядку, передбаченому законодавством України.

У зв'язку із цим наказом ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби № 236/к-о від 02.11.2015 року, позивача звільнено за власним бажанням, як таку, що зарахована до аспірантури з відривом від виробництва до Дипломатичної академії України при МЗС України, відповідно до ст. 32 КЗпП України.

Наказом Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України № 47 від 28.10.2015 року позивача зараховано до аспірантури з відривом від виробництва. 31.08.2017 року наказом начальника відділу кадрів Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України № 22-с від 29.08.2017 року, ОСОБА_1 відраховано у зв’язку з переведенням до Київського національного університету імені ОСОБА_6.

Відтак, між позивачем та Київським національним університетом імені ОСОБА_6 укладено угоду про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення № 140 від 01.09.2017 року, за умовами якого Київський національний університет імені ОСОБА_6 зобов’язується після закінчення навчання в аспірантурі, за умови виконання індивідуального плану, забезпечити місцем працевлаштування згідно з державним замовленням та цією угодою. Крім того, аспірант зобов’язується відпрацювати не менше трьох років у ОСОБА_4 агентстві України з питань державної служби.

Наказом Київського національного університету імені ОСОБА_6 № 414-34 від 31.08.2017 року, позивача зараховано до аспірантури з відривом від виробництва за державним замовленням за переводом з Дипломатичної академії України.

Відповідно до наказу начальника відділу кадрів Київського національного університету імені ОСОБА_6 № 636-34 від 06.11.2018 року, ОСОБА_1 відраховано з аспірантури у зв’язку з закінченням терміну навчання з 31.10.2018 року.

Закінчивши навчання, позивач звернулась до ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби із заявою від 03.10.2018 року, у якій просила призначити її на посаду державного службовця, для подальшої роботи у центральному апараті Нацдержслужби відповідно до п. 1.1 розділу 1 Договору № 4 від 02.11.2015 року, як таку, що закінчила навчання 31.10.2018 року у Київському національному університеті імені ОСОБА_6 відповідно до Угоди № 140 від 01.09.2017 року та постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 року № 650.

Відповідач у листі № 7977/80-18 від 02.11.2018 року повідомив ОСОБА_1, що відповідно до статті 21 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Випадки прийняття на посади державної служби без проведення конкурсу передбачені частиною 5 статті 22, статтею 41, частиною 3 статті 87 Закону. Відтак, працевлаштування позивача можливе лише шляхом конкурсного відбору.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 1 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент направлення позивача на навчання) встановлює, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Згідно зі статтею 29 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент направлення позивача на навчання) державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти.

Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п'ять років. Результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі.

Згідно з підпункту 1.1 пункту 1 Договору про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення з відривом від виробництва № 4 від 02.11.2015 року, відповідач зобов'язався надати ОСОБА_1 після закінчення навчання роботу в порядку, передбаченому законодавством України та надіслати в місячний строк повідомлення Дипломатичній академії та Міністерству закордонних справ України про працевлаштування позивача.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 року № 920 «Про реорганізацію Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ», аспірантів Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ до Київського національного університету імені ОСОБА_6 з 1 вересня 2017 року. Аспіранти, які навчалися у Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб, продовжують навчатися на умовах, раніше укладених контрактів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2016 року № 674 «Деякі питання реформування системи професійного навчання державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування», яка набрала чинність 04 жовтня 2016 року, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2013 року № 255 «Про затвердження положень про прийом, стажування в органах державної влади і органах місцевого самоврядування слухачів, працевлаштування випускників ОСОБА_4 академії державного управління при Президентові України, а також переліку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, в яких проводиться у 2013-2018 роках стажування слухачів ОСОБА_4 академії» (виключено Положення про працевлаштування випускників ОСОБА_4 академії державного управління при Президентові України) та до постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 789 «Про затвердження Порядку прийому на навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» галузі знань «Публічне управління та адміністрування» та працевлаштування випускників» (виключено положення щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служба» галузі знань «Державне управління»).

Однак абзацом другим пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2016 року № 674 «Деякі питання реформування системи професійного навчання державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування» встановлено, що особи, які вступили до вищих навчальних закладів до набрання чинності цією постановою, продовжують навчання відповідно до спеціальностей галузі знань «Державне управління» або спеціальності «Публічне управління та адміністрування» галузі знань «Управління та адміністрування» і працевлаштовуються на умовах, що були визначені до набрання чинності цією постановою, тобто відповідно до Положення про працевлаштування випускників ОСОБА_4 академії державного управління при Президентові України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2013 року № 255, та відповідно до положень щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служба» галузі знань «Державне управління», передбачених Порядком прийому на навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служба» галузі знань «Державне управління» та працевлаштування випускників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 789.

Відповідно до пунктів 4, 52-54, 56 Порядку прийому на навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служба» галузі знань «Державне управління» та працевлаштування випускників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 789, в редакції, що діяла до 04 жовтня 2016 року, навчання здійснюють вищі навчальні заклади, відібрані на конкурсній основі у порядку, затвердженому Нацдержслужбою, та на підставі ліцензії на освітню діяльність.

Вищий навчальний заклад видає випускникові, який навчався за державним замовленням за денною формою, направлення на роботу, про що в 10-денний строк інформує територіальний орган Нацдержслужби і орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, до яких направлено випускника.

Орган державної влади чи орган місцевого самоврядування повинен запропонувати випускникові, який навчався за державним замовленням за денною (формою, посаду не нижче тієї, що він займав до вступу на навчання, рівноцінну за оплатою праці та характером діяльності.

У разі ліквідації або реорганізації органу державної влади чи органу місцевого самоврядування працевлаштування випускника, який навчався за державним замовленням за денною формою, здійснюється його правонаступником.

Таким чином, Національне агентство України з питань державної служби зобов'язане надати позивачу, як випускнику Київського національного університету імені ОСОБА_6, після закінчення навчання в аспірантурі посаду не нижче тієї, яку вона займала до вступу на навчання, рівноцінну за оплатою праці та характером діяльності.

Разом з тим, згідно зі статтею 21 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент закінчення позивачем навчання в ОСОБА_4 академії) вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент закінчення позивачем навчання в ОСОБА_4 академії) державним службовцям створюються умови для підвищення рівня професійної компетентності шляхом професійного навчання, яке проводиться постійно.

Частина сьома статті 48 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент закінчення позивачем навчання в ОСОБА_4 академії) встановлює, що на строк професійного навчання за державним службовцем зберігаються його посада та заробітна плата.

Як визначено статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі №1-7/99 за конституційним зверненням ОСОБА_4 банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1, яка зарахована на навчання до аспірантури Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ в період та на умовах, визначених законодавством на час вступу, повинна бути працевлаштована на державну службу на умовах договору про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення з відривом від виробництва (без конкурсного відбору), інакше буде вважатися звуженням прав та свобод позивача.

Аналогічна позиція висловлена ОСОБА_4 агентством України з питань державної служби у роз'ясненні від 31 жовтня 2016 року №20-р/з "Щодо працевлаштування осіб, які навчалися за державним замовленням за денною формою навчання за спеціальностями галузі знань "Державне управління", у зв'язку з набранням чинності з 01 травня 2016 року Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу".

Оцінюючи оскаржувану відмову відповідача, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Водночас, Національне агентство України з питань державної служби не зважаючи на свій обов'язок за договором про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення з відривом від виробництва № 4 від 02.11.2015 року надати позивачу після закінчення навчання роботу в порядку, передбаченому законодавством України, не вчинило відповідних дій, що суперечить умовам зазначеного договору, нормам Закону України "Про державну службу" та порушує право позивача на працю.

Надаючи оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу інформаційного супроводу та зв’язків з громадськістю управління стратегічного планування та інформаційно-аналітичного забезпечення ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний надати випускнику, після закінчення навчання в аспірантурі посаду не нижче тієї, яку він займав до вступу на навчання, рівноцінну за оплатою праці та характером діяльності.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено питання працевлаштування на державну службу випускників, після закінчення навчання в аспірантурі за державним замовленням. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відтак, суд вважає, що відсутні підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А тому в досліджуваній частині позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим, згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідь, якою відмовлено позивачу в прийнятті на державну службу є протиправною.

За таких обставин, суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити дії щодо працевлаштування ОСОБА_1, відповідно до умов договору № 4 від 02.11.2015 року про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення з відривом від виробництва та угоди № 140 від 01.09.2017 року, з урахуванням висновків суду

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби № 7977/80-18 від 02.11.2018 року у працевлаштуванні ОСОБА_1.

Зобов'язати Національне агентство України з питань державної служби вчинити дії щодо працевлаштування ОСОБА_1, відповідно до умов договору № 4 від 02.11.2015 року про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення з відривом від виробництва та угоди № 140 від 01.09.2017 року, з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_4 агентства України з питань державної служби.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (НОМЕР_1, адреса: вул. Зої Космодем'янської, 20, м. Хмільник, Вінницька область, 22000);

Відповідач: Національне агентство України з питань державної служби (код ЄДРПОУ 37819430, адреса: вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01601).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 19.04.2019

Суддя Чернюк Алла Юріївна