Вирок № 81270826, 18.04.2019, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/224/19

Провадження 1-кп/480/195/19

ВИРОК

Іменем України

18 квітня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді ВойнарівськогоМ.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Бойко В.Д,

прокурора Суворова О.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Кесельман М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Миколаївського районного суду Миколаївської області кримінальне провадження № 42015150410002133, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.06.2015 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Фрунзе Іванівського району Херсонської області, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, одруженого, офіційно не працюючого, на час вчинення кримінального правопорушення військовослужбовця військової служби за мобілізацією, курсанта 2 навчального взводу 2 навчальної роти 3 навчального батальйону військової частини - польова пошта В3416, солдата, в силу ст.89 КК України раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.408 КК України,

встановив:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Досудовим розслідуванням та судовим слідством встановлено, що 03.04.2015 року, на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 № 15/2015, затвердженого Законом України № 113-VIII від 15.01.2015 року, ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією Нижньосерогозько-Іванівським ОРВК Херсонської області.

Наказом командира військової частини - польова пошта В3416 за №76 солдата ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта 2 навчального взводу 2 навчальної роти 3 навчального батальйону цієї ж частини.

Відповідно до ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.ст. 6, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців. Військовослужбовець був зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

З часу видання ВО Президента України, Головою Верховної ради України Указу «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 року, до цього часу на території України почав діяти особливий період, згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 1 Закону України «Про оборону України». 05.03.2015 року вступили в закону силу зміни до КК України, в частині вчинення військовослужбовцями військових злочинів в умовах особливого періоду (доповнено статтю відповідною кваліфікуючою ознакою).

В свою чергу, солдат ОСОБА_1 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин:

Так, 17.04.2015 року, проходячи військову службу та будучи забезпеченим речовим, грошовим, продовольчим та іншими видами забезпечення, солдат ОСОБА_1 , у зв`язку із невдоволенням умовами проходження служби, в умовах особливого періоду, діючи на порушення наведених вимог законодавства, з метою ухилитись від військової служби, самовільно залишив розташування військової частини - польова пошта В3416, яка на той час дислокувалась на загальновійськовому полігоні «Широкий Лан» поблизу с. Ульянівка Миколаївського району Миколаївської області.

З 17.04.2015 року по 22.01.2019 року солдат ОСОБА_1 перебував за адресою свого проживання ( с. Агаймани Іванівського району Херсонської області), де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього.

В подальшому, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, солдат ОСОБА_1 вирішив припинити свої злочинні дії та 22.01.2019 року добровільно з`явився до військової прокуратури Херсонського гарнізону із зізнанням, де вказав про викладені вище обставини.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч.3 ст.408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

У даному кримінальному провадженні 30.01.2019 року між прокурором Грубник Антоном Миколайовичем та обвинуваченим ОСОБА_1 укладено угоду про визнання винуватості згідно з вимогами ст.ст.468, 469, 472 КПК України.

Відповідно до змісту угоди про визнання винуватості прокурор Грубник А.М. та обвинувачений ОСОБА_1 дійшли згоди щодо формулювання підозри і кваліфікації дій за ч.3 ст.408 КК України.

Згідно з угодою про визнання винуватості обвинувачений ОСОБА_1 повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов`язується беззастережено визнати вину в обсязі обвинувачення у судовому провадженні.

Сторони угоди про визнання винуватості також погодились на призначення покарання підозрюваному ОСОБА_1 за ч.3 ст.408 КК України - у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням та призначенням іспитового строку. Відповідно до ч.3 ст.75 КК України тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Крім того, прокурор Грубник А.М. та обвинувачений ОСОБА_1 визначили наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст.473 КПК України, а також наслідки невиконання угоди про визнання винуватості і окремо умисного невиконання угоди про визнання винуватості, передбачені ст.476 КПК України.

Прокурор Суворов О.Є. у судовому засіданні вважав, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України і КК України, просив угоду про визнання винуватості затвердити і призначити ОСОБА_1 узгоджене в угоді про визнання винуватості покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, в обсязі обвинувачення, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження угоди про визнання винуватості та заявив, що здатний реально виконати взяті на себе відповідно до угоди про визнання винуватості зобов`язання. Просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Захисник Кесельман М.П. також просила затвердити угоду про визнання винуватості.

Суд, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди про визнання винуватості сторонами є добровільним та не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді про визнання винуватості. Судом з`ясовано, що будь-яких скарг обвинувачений ОСОБА_1 під час кримінального провадження не подавав.

Перевіривши угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України та КК України, суд встановив, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.3 ст.408 КК України є правильною. Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_1 визнав себе винуватим, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, що в силу вимог ч.4 ст.469 КПК України передбачає можливість укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні.

Умови угоди про визнання винуватості відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи та інтереси сторін і інших осіб.

Судом встановлені обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди про визнання винуватості є добровільним. Взяті обвинуваченим ОСОБА_1 на себе за угодою про визнання винуватості зобов`язання очевидно можливі для виконання.

З огляду на викладене, враховуючи пом`якшуючу обставину, а саме з`явлення із зізнанням та щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого ОСОБА_1 , який раніше не судимий, злочин не набув значного суспільного резонансу, що суспільний інтерес виражається в зменшенні рівня злочинності, запобіганні, виявленні та припиненні кримінального правопорушення і забезпеченні швидкого досудового розслідування та судового розгляду, суд вбачає наявність фактичних підстав для доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.408 КК України та затвердження угоди про визнання винуватості.

За вчинене кримінальне правопорушення (злочин) обвинувачений ОСОБА_1 підлягає покаранню, яке узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості: за ч.3 ст.408 КК України - у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням та призначенням іспитового строку терміном на 3 (три) роки та із покладенням виконання обов`язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_1 не застосовувався.

Керуючись ст.ст.314, 369-371, 373, 374, 375 КПК України, суд, -

ухвалив:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 30.01.2019 року, укладену у кримінальному провадженні № 42015150410002133 між прокурором Грубник Антоном Миколайовичем та обвинуваченим ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та призначенням іспитового строку терміном на 3 (три) роки.

Покласти на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_1 не обирати.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Миколаївської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу,в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя М.М.Войнарівський

18.04.2019