Рішення № 81268237, 16.04.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3550/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ПП "ОСОБА_1 Україна", м. Харків до ТОВ "Станкінпром", м. Харків про стягнення 173830,72 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, відповідно до договору про надання правової допомоги № 2/11/18 від 29.11.18р.

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

ПП "ОСОБА_1 Україна", м. Харків звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ТОВ "Станкінпром", м. Харків заборгованість за договором купівлі-продажу від 10.07.18р. в сумі 173830,72 грн., яка складається з: 71531,00 грн. - основа заборгованість; 14306,20 грн. - штраф; 83691,27 грн. - пеня; 3576,55 грн. - інфляційні втрати;725,7 грн. річних. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26.12.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "09" січня 2019 р. о(об) 10:00.

Ухвалою суду від 09.01.19р. підготовче засідання відкладено на "05" лютого 2019 р. о 10:00 год.

05.02.19р. від представника відповідача надійшла заява про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та витребування оригіналів документів.

Підготовче засідання у справі №922/3550/18, яке було призначено на "05" лютого 2019 р. о(об) 11:30 год. не відбулось з причин довготривалої непрацездатності (перебування на лікарняному понад 14 днів) судді Шарко Л.В.

18.02.19р. судом направлено на адресу сторін ухвалу-повідомлення в порядку ст.ст. 120, 121 Господарського процесуального кодексу України із зазначення дати засідання - 20.02.19р. о 14:00 год.

Ухвалою суду від 20.02.19р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 26.03.19р. Підготовче засідання відкладено на 06.03.19 р. о 10:00 год.

26.03.19р. підготовче засідання не відбулось з причин перебування судді Шарко Л.В.

В порядку ст. ст. 120, 121 Господарського процесуального кодексу України сторін повідомлено про те, що підготовче засідання відбудеться 27.03.19р. о 10:40 год.

27.03.19р. від позивача надійшла уточнена позовна заява, яку прийнято судом та подальший розгляд справи ведеться з її урахуванням.

Ухвалою суду від 27.03.19р. закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 08.04.19р. 14:30 год.

В судовому засіданні 08.04.19р. оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 16 квітня 2019 року о 16:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 16.04.19р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 16.04.19р. не з'явився.

Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

10 липня 2018 року між ПП «ОСОБА_1 Україна» (Продавцем) та ТОВ «Станкінпром» (Покупцем) було укладений договір купівлі-продажу.

Згідно п.1.1. договору, продавець зобов’язався передати у власність покупця товар в асортименті, кількості і ціні, зазначеній у рахунках на оплату, на умовах і в порядку визначеному цим договором, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його згідно умов договору.

Датою поставки товару і переходу права власності та всіх ризиків при передачі товару покупцю є дата видаткової накладної.

16 липня 2018 року, на виконання умов договору, позивач передав у власність ТОВ «Станкінпром» товар: генератор SC13000-ІІ Зф 13 кВа, ел.старт, бак-30л NEW у кількості 1 шт. на суму 59 609,17 грн., що підтверджується видатковою накладною №1823 від 16 липня 2018р. Сума разом з ПДВ склала 71531,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата за кожну партію товару, яка підлягає поставці, здійснюється з відстрочкою платежу 30 (тридцять) календарних днів згідно відповідних рахунків постачальника. Розрахунок виконується безготівковим перерахунком грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

За поставку товару ТОВ «Станкінпром» було виставлено рахунок на оплату № 3578 від 10 липня 2018р.

Станом на час подачі позову до суду, покупець не оплатив зазначений товар.

ПП «ОСОБА_1 Україна» було направлено ТОВ «Станкінпром» претензію за вих. № 43 від 01.10.18р. (вручено 01.10.2018р.) та претензію № 2 від 18.10.2018р.

Відповіді на зазначені претензії отримано не було.

У зв'язку з невиконанням відповідачем у мов договору, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов’язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт господарювання (зобов’язана сторона, у тому числі боржник)зобов’язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб’єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язків.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 71531,00 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 71531,00 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 71531,00 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили сплату покупцем пені за порушення строків оплати за поставлений товар в розмірі 1 % від суми простроченого зобов’язання за кожен день прострочки та штраф в розмірі 20 % від суми простроченого зобов’язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Суд, перевіривши розрахунок пені, встановлено, що від перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, у зв'язку з чим, пеня підлягає частковому задоволенню в сумі 8186,91 грн. В іншій частині в стягненні пені суд відмовляє.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст. 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначена правова позиція у господарсько-правових відносинах висвітлена в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 17.05.2018 р. № 910/6046/16.

Таким чином, про приходить до висновку про обґрунтованість нарахування відповідачу штрафу в розмірі 20 % від суми простроченого зобов’язання в сумі 14306,20 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 724,70 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3576,55 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 725,70 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 3576,55 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 3576,55 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Між ПП «ОСОБА_1 Україна» та АО «Романа Чумака» 16 листопада 2018 року було укладено договір про надання правової допомоги № 01/11/18 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Клієнт доручає, а Адвокатське бюро надає юридичну допомогу в Господарському суді Харківської області, Харківському апеляційному господарському суді з питання стягнення у судовому порядку заборгованості за Договором купівлі-продажу від 10.07.2018 з ТОВ «Станкінпром».

Відповідно до п. 4.1. Договору, Вартість наданих юридичних послуг розраховується наступним чином:

- 5 000,00 (п’ять тисяч) гривень Клієнт сплачує Адвокатському бюро протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання цього Договору ;

- 5 000,00 (п’ять тисяч) гривень Клієнт сплачує Адвокатському бюро

протягом 3 (трьох) днів з моменту фактичного отримання Клієнтом коштів з ТОВ «Станкінпром».

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання Договору, АО «Романа Чумака» було надано юридичні послуги, передбачені п. 1.1. Договору, про що свідчить акт приймання- передачі послуг за Договором №01/11/18 про надання правової допомоги від «16» листопада 2018 року.

АО «Романа Чумака» було складено та направлено ПП «ОСОБА_1 Україна» рахунок-фактуру № СФ-00000104 від 16 листопада 2018 року.

ПП «ОСОБА_1 Україна», відповідно до п. 4.1. Договору було здійснено оплату 5 000 (п’ять тисяч) грн. на розрахунковий рахунок АО «Романа Чумака», що підтверджується платіжним дорученням № 2014 від 5 грудня 2018р.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону, до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Договором № 01/11/18 від 16 листопада 2018 року про надання правової допомоги передбачено надання правової допомоги саме у даній справі, умовами договору врегульовані розмір гонорару та порядок розрахунків.

Оскільки, позивачем надано до суду лише платіжне доручення на суму 5000,00 грн., як передплата за юридичні послуги, за договором про надання правової допомоги № 01/11/18 від 16 листопада 2018 року, то суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги позивача щодо відшкодування за рахунок відповідача витрат на адвокатські послуги, а саме в сумі 5000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 612, 623-625, 631 п.4, 629, 759, 762, 782, 797 Цивільного кодексу України; ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "Станкінпром", м. Харків на користь ПП "ОСОБА_1 Україна", м. Харків 71531,00 грн. - основної заборгованості; 14306,20 грн. - штраф; 8186,91 грн. - пені; 3576,55 грн. - інфляційні втрати; 725,70 грн. - 3% річних; 5000,00 грн. - витрат на правову допомогу; витрати по сплаті судового збору в сумі 1474,90 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 75504,36 грн. відмовити.

В частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 19.04.19р.

Суддя ОСОБА_3