Рішення № 81267631, 19.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2019

Справа № 910/2495/19

за позовом Приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж»

до Акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 10956,29 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Творча майстерня «Престиж» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 10956,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив переплату за договором №240897 від 16.11.2009 в розмірі 10956,29 грн., які просить стягнути з відповідача у зв’язку із припиненням постачання теплової енергії.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/2495/19 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив – протягом п’яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п’яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

29.03.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач зазначає, що строк повернення грошових коштів не настав, оскільки на адресу відповідача не надходила вимога про повернення коштів у розмірі 10956,29 грн., оскільки у поданих листі, претензії мова йде про прохання та пропозицію повернути кошти; позивачем не подано опис вкладення у цінний лист на підтвердження того, що саме лист та претензія були направлені відповідачу; приписи ст. 1212 ЦК України стосуються повернення безпідставно набутого майна, а не грошових коштів; позивачем не вірно обране нормативне обґрунтування – ст. 1212 ЦК України, а не ст. 693 ЦК України.

08.04.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач зазначає, що станом на 31.05.2018 за наслідками звірки взаєморозрахунків відповідачу було достовірно відомо про отримання коштів від позивача, підстава отримання яких відпала; відповідачем не спростовано того факту, що за поштовими відправленнями ним було отримано інші документи, ніж ті, що долучені позивачем.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив, відповідачем у відзиві на позов, суд

ВСТАНОВИВ:

16.11.2009 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є Акціонерне товариство "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Приватним підприємством "Творча майстерня "Престиж" (абонент) було укладено договір №240897 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі – Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2 додатку №4 до договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України «Про заставу» як засіб гарантії сплати теплової енергії.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Як зазначено позивачем, за період дії Договору, ним виконувались договірні обов’язки та сплачувались кошти за надані послуги.

Так, відповідно до картки рахунку 631 позивача, останнім на адресу відповідача були перераховані грошові кошти 26.02.2018 у розмірі 18000,00 грн. (копія платіжного доручення №324 від 26.02.2018 долучена до позову).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначенопідприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго".

Відповідно до Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.04.2018 за № 591 Комунальному підприємству «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях, когенераційних установках, та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), крім виробництва теплової енергії за нерегульованим тарифом;на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, крім постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» внесено до Переліку суб’єктів природних монополій міста Києва, що підтверджує Зведений перелік природних монополій, який згідно ч.2 ст.5 Закону України «Про природні монополії» складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень (Розпорядження АМКУ від 28.11.2012 р. № 874-р).

Як зазначає позивач, станом на 01.06.2018 згідно з п.94 Зведеного переліку суб’єктів природних монополій Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» є природним монополістом з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами в м.Києві.

Судом встановлено, що 31.05.2018 між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору №240897 від 16.11.2009, в якому зазначено, що станом на 01.06.2018 існує переплата позивачем за теплову енергію у сумі 10956,29 грн.

Судом встановлено, що листом №85 від 14.06.2018 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути наперед сплачені за Договором кошти в сумі 10956,29 грн., який отриманий відповідачем 15.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0220605038565.

Судом встановлено, що 16.10.2018 позивачем направлено відповідачу претензію за вих. №169 від 16.10.2018 щодо перерахування на користь позивача безпідставно (надлишково) отриманих грошових коштів у розмірі 10956,29 грн., яка отримана відповідачем 18.10.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0421015319475.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним здійснено переплату за договором №240897 від 16.11.2009 в розмірі 10956,29 грн., які просить стягнути з відповідача у зв’язку із припиненням постачання теплової енергії, в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначенопідприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго".

Відповідно до Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.04.2018 за № 591 Комунальному підприємству «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях, когенераційних установках, та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), крім виробництва теплової енергії за нерегульованим тарифом;на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, крім постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» внесено до Переліку суб’єктів природних монополій міста Києва, що підтверджує Зведений перелік природних монополій, який згідно ч.2 ст.5 Закону України «Про природні монополії» складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень (Розпорядження АМКУ від 28.11.2012 р. № 874-р).

Як зазначає позивач, станом на 01.06.2018 згідно з п.94 Зведеного переліку суб’єктів природних монополій Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» є природним монополістом з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами в м.Києві.

Так, відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Таким чином, оскільки подальша закупівля теплової енергії може бути запропонована лише Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», відповідач позбавлений можливості подальшого виконання взятих на себе договірних зобов’язань і не зможе надалі надавати споживачу послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді згідно з умовами Договору, у зв’язку з чим суд доходить висновку, що зобов’язання, яке складає предмет Договору, в тому числі, зобов’язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, припинилось у зв’язку з неможливістю його виконання через обставину, за яку жодна зі сторін не відповідає, в порядку ст. 607 Цивільного кодексу України.

Так, жодних заперечень щодо вказаних обставин відповідачем подано не було.

Як встановлено судом, 31.05.2018 між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору №240897 від 16.11.2009, в якому зазначено, що станом на 01.06.2018 існує переплата позивачем за теплову енергію у сумі 10956,29 грн.

Жодних заперечень щодо розміру переплати та щодо власне обставин переплати відповідачем зазначено не було.

Як встановлено судом, листом №85 від 14.06.2018 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути наперед сплачені за Договором кошти в сумі 10956,29 грн., який отриманий відповідачем 15.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0220605038565.

Як встановлено судом, 16.10.2018 позивачем направлено відповідачу претензію за вих. №169 від 16.10.2018 щодо перерахування на користь позивача безпідставно (надлишково) отриманих грошових коштів у розмірі 10956,29 грн., яка отримана відповідачем 18.10.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0421015319475.

Разом з тим, відповідач заперечував проти факту отримання вказаних листа та претензії через те, що позивачем не подано доказів направлення саме цих документів, а саме не подано опису вкладення у цінний лист.

Відповідно до п.19 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. N 270, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Проте, як зазначав позивач, з наданих ним копій рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення від 14.06.2018 та від 16.10.2018 вбачається, що кореспонденція на адресу відповідача була направлена рекомендованим листом з повідомленням без оголошення її цінності, що відповідає правилам поштових відправлень, передбаченим п.17 та п.62 вказаних вище Правил.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту отримання саме листа №85 від 14.06.2018 та претензії за вих. №169 від 16.10.2018, зокрема, не надано будь-яких інших документів, отриманих за вищенаведеними поштовими відправленнями.

З огляду на наведене, заперечення відповідача в цій частині судом не приймаються.

За положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як вбачається з зазначеної норми, цей вид позадоговірних зобов’язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Разом з тим, оскільки між сторонами у справі було укладено Договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов’язання за цим Договором припинилось у зв’язку з неможливістю його виконання, в тому числі зобов’язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти (зокрема у надмірному розмірі 10956,29 грн.), суд доходить висновку, що у зв’язку з припиненням зобов’язання за таким Договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно – грошові кошти – є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

Доводи відповідача стосовно того, що спірних правовідносин слід застосовувати положення ст. 693 Цивільного кодексу України, суд не приймає, оскільки дана стаття регулює зокрема питання повернення попередньої оплати товару через невиконання зобов’язання за договором поставки, тоді-як, за висновками суду, Договір за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг з урахуванням норм спеціального Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст. 1212 ЦК України, зокрема, у заявленому ним у розмірі 10956,29 грн.

За змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Заперечення відповідача щодо того, що у листі №85 від 14.06.2018 та претензії за вих. №169 від 16.10.2018 позивач пропонував та просив повернути суму надмірно сплачених коштів, а не «вимагав», як це передбачено ст. 530 ЦК України, судом не приймаються, оскільки обрані позивачем формулювання не спростовують обов’язку відповідача, який обізнаний про наявність переплати, щодо повернення коштів після отримання листа та претензії, з яких чітко вбачається позиція позивача щодо повернення йому надмірно сплачених ним коштів. При цьому, станом на дату подання позову зазначений обов’язок відповідача є таким, що настав.

Доводи відповідача стосовно того, що гроші не є майном у розумінні Цивільного кодексу України суд відхиляє з підстав необґрунтованості таких доводів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Суд зазначає, що наявність обов’язку відповідача повернути позивачу суму надмірно сплачених коштів у розмірі 10956,29 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, однак відповідачем не надано суду доказів виконання такого обов’язку – доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 10956,29 грн., у зв’язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору з огляду на задоволення позову покладаються відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Київенерго» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31; ідентифікаційний код: 00131305) на користь Приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж» (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 6, корпус 4, літера А; ідентифікаційний код: 31902622) грошові кошти у розмірі 10956 (десять тисяч дев’ятсот п’ятдесят шість) грн. 29 коп. та судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева