Рішення № 81267481, 03.04.2019, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.04.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/630/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., при секретарі судового засідання Бабенецька А. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, буд.6,м. Київ,01001

до відповідача 1 : Комунальне підприємство "Дирекція теплопостачання" вул. Шевченка, 3 А,м. Тлумач,Івано-Франківська область,78000

ОСОБА_1 районна рада Івано-Франківської області вул. Макуха,12, м. Тлумач, Івано-Франківська область,78000

до відповідача 2: ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області, 78000, Івано-Франківської області, м.Тлумач, вул. Макухи, 12

про визнання недійсним правочину та зобов"язання вчинити дії

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2- адвокат, (довіреність №14-62 від 22.02.19) посвідчення №1547 від 31.01.2019

Від відповідача ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області: ОСОБА_3-заступник голови районної; довіреність №76/01-17/01 від 03.04.2019 та ОСОБА_4-консультант голови районної ради; довіреність №75/01-17/01 від 03.04.2019,

Від відповідача ОСОБА_5 підприємства "Дирекція теплопостачання": представник не з'явився,

в с т а н о в и в :

до Господарського суду Івано-Франківської області 16.07.2018 надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_5 підприємства "Дирекція теплопостачання", ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області про визнання недійсною з моменту укладення Додаткової угоди від 11.05.2016 №2 до договору про закріплення (передачу) майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста Тлумацького району на праві господарського відання від 15.07.2010 та зобов'язання ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області повернути на баланс комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" майно, яке було передане комунальним підприємством "Дирекція теплопостачання" ОСОБА_1 районній раді Івано-Франківської області на підставі Додаткової угоди №2 від 11.05.2016 до договору від 15.07.2010 на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міста Тлумацького району на праві господарського відання.

Протоколом розподілу судової справи раніше визначеному у судовій справі судді згідно п.2.3.2 Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 16.07.2018 визначено суддю Скапровську І.М. Відповідно до розділу 8, п.21 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.03.2018 №17, п.7.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Івано-Франківської області, затверджених рішенням зборів суддів від 26.01.2018 №1, зі змінами затвердженими рішенням зборів суддів від 12.10.2018 №5, на підставі розпорядження керівника апарату від 27.11.2018 №161 здійснено повторний втоматизований розподіл судової справи 909/252/16, за наслідком якого останню передано судді Шкіндеру П.А.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що при укладені спірної Додаткової угоди сторонами допущено порушення діючого законодавства, а саме його укладено ОСОБА_1 районною радою, яка не є стороною Договору від 15.07.2010року, зазначає, що вказана угода суперечить ст.ст. 525,526,626,628,631,638 ЦК України,

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем - ОСОБА_1 районною радою було прийнято рішення про вилучення майна, закріпленого на праві господарського відання за боржником, без ліквідації останнього, з подальшим закріпленням такого майна за КП «ТЕПЛОЦЕНТР» ОСОБА_1 районної ради. Позивач у своїй позовній заяві зазначає , що укладення Додаткової угоди №2 від 11.05.2016 року призвело до неможливості включення майна, яким володів Боржник, до ліквідаційної маси в межах справи про банкрутство та погашення вимог кредиторів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує, вказує, що передача майна була на підставі рішення ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області від 10.05.2016 року № 091-05/16 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста, району на праві господарського відання», яке було винесено в межах її повноважень та без порушень чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника сторін, суд встановив наступне.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 22 липня 2016 року порушив провадження у справі про банкрутство комунального підприємства "Дирекція теплопостачання", увів судову процедуру розпорядження майном боржника, призначив розпорядника майна боржника. Офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" здійснено на сайті ВГСУ 25.07.2016р. за №33832. 19.10.2016р. Господарський суд затвердив реєстр вимог кредиторів комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" та призначив підсумкове засідання суду на 21.11.16. Постановою від 06.03.2018 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру яка триває.

15 листопада 2010 року між є Фондом комунального майна району (Уповноважений орган) та КП «Дирекція теплопостачання» (Користувач). укладено Договір на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тлумацького району Івано-Франківської області на праві господарського відання.

Майно, комунального підприємства «Дирекція теплопостачання» (далі - Боржник) за рахунок якого останній здійснював свою діяльність, було передане йому на підставі Договору від 15.07.2010 на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тлумацького району Івано-Франківської області на праві господарського відання далі - Договір).

Предметом Договору відповідно до пункту 1.1 є передача Уповноваженим органом Користувачеві на підставі рішення районної ради від 04.06.2009 року №290-20/09 «Про порядок управління об'єктами права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста району» в господарське відання оперативне управління майна, що перебуває у спільній власності, територіальних громад сіл, селищ, міст Тлумацького району для здійснення комерційної господарської діяльності.

ОСОБА_1 районна рада прийняла рішення №091-05/16 від 10.05.2016 року «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання».

11.05.2016 між ОСОБА_1 районною радою (Уповноважений орган) та КП «Дирекція теплопостачання» (Користувач) було підписано Додаткову угоду № 2 до Договору (далі - Додаткова угода №2 від 11.05.2016), якою було внесено зміни до пункту 1.2 розділу 1 Договору, внаслідок чого майно, яке відповідно до умов Договору було закріплене за Боржником, згідно з Додатковою угодою № 2 вилучено.

11.05.2016, на підставі Додаткової угоди №2 від 11.05.2016, Боржником здійснено передачу ОСОБА_1 районній раді нерухомого майна та основних засобів, закріплених за ним на праві господарського відання, що оформлено актом прийому-передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Тлумацького району на праві господарського відання від 11.05.2016.

Публічне акціонерне товариство «Нафтогаз України» (далі - Позивач, Компанія) вважає, що Додаткова угода №2 від 11.05.2016 укладена з порушенням норм законодавства та підлягає визнанню недійсною.

Предметом спору у цій справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визнати недійсною Додаткову угоду №2 від 11.05.2016, оскільки вона порушує його законний інтерес та відновити порушене право шляхом зобов'язання ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області повернути на баланс комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" майно, яке було передане комунальним підприємством "Дирекція теплопостачання" ОСОБА_1 районній раді Івано-Франківської області на підставі Додаткової угоди №2 від 11.05.2016 до договору від 15.07.2010.

Основним законом України, що визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є Закон України « Про місцеве самоврядування в Україні». Конституційний суд України у Рішенні від 26.03.2002№ 6-рп/2002 (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) дійшов висновку, що такому конституційному змісту інституту місцевого самоврядування властиві принаймні дві найважливіші ознаки. Це - самостійність територіальної громади, органів місцевого самоврядування у вирішенні певного кола питань і те, що предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад. Перелік таких питань визначено у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Гарантоване державою місцеве самоврядування, як форма здійснення народом влади, реалізується територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність.

Така самостійність має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19,140,143,144,146 Основного Закону України.

Органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Аналогічні положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 140 Конституції України визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. (стаття 142). Частиною першою статті 144 Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 17 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Стаття 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключних повноважень районної ради відносить вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (пункт 20 частина 1).

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Таким чином, районна рада, приймаючи рішення №091-05/16 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання», діяла в межах своїх повноважень та у спосіб визначений Конституцією України та законом.

Відповідно до вимог ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках , передбачених цим Кодексом та іншими законами. Таким чином, наявність права повного господарського відання не позбавляє можливості власника здійснювати розпорядження власним майном.

Комунальне підприємство «Дирекція теплопостачання» здійснює свою діяльність з використанням комунального майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на основі господарського відання. Власником майна та засновником підприємства є районна рада. Право господарського відання є першим похідним від права власності режимом цілісного майнового комплексу суб'єкта господарювання. Тільки власник майна може передати його суб'єктові господарювання — юридичній особі на праві господарського відання, отримуючи натомість права засновника. Право господарського відання — це особливе речове право суб'єкта господарювання — юридичної особи володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить йому, в межах, установлених законом та установчими документами суб'єкта господарювання (ст.ст. 74,75,136 ГК України). Установчі документи або закон визначають випадки, коли здійснення правомочності відносно майна потребує узгодження з власником (уповноваженою власником особою).

Статтею 59 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» визначеного рада в межах свої повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Відповідно до п.5 ст.16 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Право господарського відання виникає на підставі рішення власника майна та оформляється договором та актом прийому-передачі. Таким чином, суб'єкт господарювання — одержувач майна, у свою чергу, приймає його на баланс. Право господарського відання припиняється: на підставі рішення власника (уповноваженого органу) згідно із законом та локальними актами суб'єкта господарювання.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Згідно з вимогами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, недійсним може бути визнаний лише вчинений правочин, тобто певні дії особи, які були спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Проте у зв'язку з обставинами, що визначені законом, на основі таких дій не можуть виникати для сторін взаємні права та обов'язки (цивільні зобов'язання).

У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського Суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Господарське відання КП «Дирекції теплопостачання» закріплене Договором на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селища, міста Тлумацького району Івано-Франківської області на праві господарського відання від 15 липня 2010 року, укладеного між уповноваженим органом ОСОБА_1 районної ради -Фондом комунального майна району та КП «Дирекція теплопостачання» Додатковою угодою №2 від 18 травня 2016 року частину майна було вилучено відповідно до рішення районної ради. Дані дії узгодженими з підприємством.

Позивачем у позовній заяві стверджується, що підписантом Додаткової угоди №2 від 11.05.2016 року від імені Уповноваженого органу виступає інший суб"єкт - ОСОБА_1 районна рада.

Н момент укладення Договору на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селища, міста Тлумацького району Івано-Франківської області на праві господарського відання від 15 липня 2010 року підписантом та стороною цього Договору був Фонд комунального майна району (Уповноважений орган).

ОСОБА_1 районною радою 30 травня 2013 року прийняте рішення « Про припинення юридичної особи- Фонду комунального майна району шляхом ліквідації» (рішення № 377-19/13), відповідно до п.9 вказано, що з часу ліквідації Фонду комунального майна району ОСОБА_1 районна рада є правонаступником його прав та обов'язків, в т.ч. з щодо договорів, укладених Фондом комунального майна району стосовно оренди і приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району, оформлення право установчих документів на це майно та на земельні ділянки, що відведені для обслуговування даного нерухомого майна, інших майнових правовідносин. 09 вересня 2013 року юридична особа Фонд комунального майна району припинила свою діяльність, що підтверджується запитом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України від 05 березня 2019 року. Отже, ОСОБА_1 районна рада на час укладення та підписання Додаткової угоди набула цивільну дієздатність та була правонаступником Фонду комунального майна району.

Відповідно до п.1.5 Рішення ОСОБА_1 районної ради від 03 лютого 2014 року за № 471-26/14 « Про затвердження Положення 2 про Порядок управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району» у новій редакції «майно, пере дане підприємствам, установам, організаціям в господарське відання та оперативне управління є спільною комунальною власністю територіальних громад сіл, селища, міста району». Питання про відчуження, передачу в оренду, заставу, концесію чи списання цього майна вирішує районна рада у встановленому нею порядку.

Власник має право припиняти користування майном, закріпленим на праві господарського відання за Підприємством, у разі його тривалої збитковості та приймати рішення щодо подальшого функціонування цього Підприємства. Слід враховувати, що цільове призначення майна може виходити як і з об'єктивних характеристик майна так і з попередніх вказівок власника. Функціональна форма управління комунальним майном це -сукупність юридичних засобів, прийомів, режимів, способів і т. ін., що застосовуються територіальною громадою або її представницьким органом для цілеспрямованого впливу на той або інший об'єкт (групу об'єктів) комунальної та спільної власності територіальних громад з метою його (їх) ефективного використання.

Предмет договору є однією з істотних умов будь-якого договору (угоди). Цивільний кодекс України визнає предмет договору абсолютною істотною умовою для будь-якого виду договору (ч.1 ст.638). Господарський кодекс України також відносить предмет договору до умови, яка поряд із ціною та строком дії договору, є умовою, яку сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити (ч.3 ст.180).

Зміна п.1.1. «Передача Уповноваженого органу Користувачеві в господарське відання» на «Вилучити із користування на праві господарського відання у користувача наступне майно» в Додатковій угоді №2 від 11.05.2016 року не суперечить предмету Договору визначеному в п.1.1 тому, що змістом цього Договору є переміщення засобів, яке може бути передане шляхом вилучення з однієї організації в іншу, крім того Додаткова угода №2 від 11.05.2016 року укладена відповідно до рішення ОСОБА_1 районної ради №091-05/16 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання» та у відповідності до ст.638 ЦК України, тобто сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору підтвердивши це своїми підписами.

Отже, Додаткова угода №2 від 11.05.2016 року не суперечить умовам основного Договору, так як не змінено правову мету та зміст Договору і сторони дійшли згоди з усіх істотних умов Договору, підтвердивши своїми підписами.

Слід зазначити, що у божника крім вилученого майна , залишилось майно, яке можна включати в ліквідаційні маси для погашення умов кредиторів.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що на момент прийняття рішення та на момент укладення Додаткової угоди жодних обтяжень на майно, що перебувало у господарському віданні КП «Дирекція теплопостачання» не було.

Більше того, наявність заборгованості підприємства, на яку посилається позивач, не є перешкодою для вчинення власником дій щодо розпорядження належним йому майном, оскільки підприємство здійснює свою господарську діяльність самостійно, власник майна не

втручається в оперативно-господарську діяльність(п.2 ст.136 ГК).

Зважаючи на чинність рішення ОСОБА_1 районної рада Івано-Франківської області № 091-05/16 «Про передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району на праві господарського відання» від 10.05.2016р. на підставі якого укладено Додаткову угоду № 2 від 11.05.2016, позовна вимога про визнання недійсним вказаної угоди

є необгрутованою, та не підтвердженою належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами.

При цьому, вимога про повернути на баланс комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" майна, яке було передане комунальним підприємством "Дирекція теплопостачання" ОСОБА_1 районній раді Івано-Франківської області на підставі Додаткової угоди №2 від 11.05.2016 є похідною від вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено, вказана вимога не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів та вказаних правових положень, суд вважає, що позивачем не доведена недійсність оспорюваного договору, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст.ст. 19,140,144 Конституції України, ст.ст. 1,2,10,20,24,43,59,60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», 20,42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керуючись ст.ст. 238, 240 ГПК України ,

в и р і ш и в:

в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_5 підприємства "Дирекція теплопостачання" та ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області про визнання недійсною Додаткової угоди від 11.05.2016 №2 до договору про закріплення (передачу) майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста Тлумацького району на праві господарського відання від 15.07.2010 та зобов'язання ОСОБА_1 районної ради Івано-Франківської області повернути на баланс комунального підприємства "Дирекція теплопостачання" майно, яке було передане комунальним підприємством "Дирекція теплопостачання" ОСОБА_1 районній раді Івано-Франківської області на підставі Додаткової угоди №2 від 11.05.2016 до договору від 15.07.2010 на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міста Тлумацького району на праві господарського відання - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.04.2019

Суддя Шкіндер П.А.