Рішення № 81265873, 11.04.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.04.2019 Справа № 920/981/18Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/981/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» (вул. Леніна, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143, ідентифікаційний код 19420704),

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Угроїдський цукровий завод» (АДРЕСА_1, 40021, ідентифікаційний код 37053194),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИ-ЦУКОР» (АДРЕСА_1, 40021, ідентифікаційний код 40649608),

про стягнення 826793,46 грн. заборгованості за договором поставки № 1230/16/15 від 26.08.2015,

представники сторін:

позивач: ОСОБА_1 згідно ордеру серії КС № 297960 від 20.02.2019 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції,

відповідачів: 1) не з’явився,

2) не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 826793,46 грн. заборгованості за договором поставки № 1230/16/15 від 26.08.2015, з них: 360000, грн. основний борг, 91435,58 грн. інфляційні втрати за весь час прострочення, 150666,43 грн. - 20 % річних, 224691,45 грн. пені, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 12401,90 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що першим відповідачем було порушено умови договору поставки № 1230/16/15 від 26.08.2015 стосовно оплати отриманої продукції, а тому наявні підстави для нарахування 20 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, оскільки перший відповідач був зобов’язаний сплатити за продукцію, яка поставлена по договору поставки, а другий відповідач - виконати зазначене зобов’язання, у разі невиконання його першим відповідачем, то наявні підстави для стягнення вищевказаних сум з відповідачів, як солідарних боржників.

У позовній заяві позивач посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просив суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 12.12.2018 відкрито провадження у справі № 920/981/18, задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, призначено розгляд справи по суті на 08.01.2019 та встановлено відповідачам строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов із врахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України до 03.01.2019.

08.01.2019 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв’язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв’язку із виходом з відпустки 16.01.2019 судді Спиридонової Н.О., ухвалою від 16.01.2019 призначено справу № 920/981/18 до судового розгляду по суті на 05.02.2019 з повідомленням учасників справи.

05.02.2019 перший відповідач подав відзив № 01/02-19 від 04.02.2019, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 360000,00 грн., оскільки відповідно до угоди про залік зустрічних однорідних вимог від 18.12.2018, укладеної між позивачем та першим відповідачем, сторони договору припинили зобов’язання першого відповідача за договором поставки № 1230/16/15 від 26.08.2015 та додатку № 1230/16/15/2-ввн від 03.03.2016 щодо оплати вартості товару отриманого за видатковою накладною № 11670 від 18.03.2016 на загальну суму 360000,00 грн.; а також перший відповідач просить суд зменшити розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню з першого відповідача до 5000,00 грн., посилаючись на тяжкий майновий стан першого відповідача та його дебіторську заборгованість в сумі 20728400,00 грн.

Ухвалою від 05.02.2019 у справі № 920/981/18 судом постановлено розгляд даної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.02.2019 з повідомленням учасників справи.

27.02.2019 позивач подав до суду відповідь № 447 від 19.02.2019 на відзив, в якій позивач просить суд відмовити в задоволенні необґрунтованого клопотання відповідача про зменшення пені, які є частиною вимог позивача, оскільки відповідач не надав жодного доказу, що свідчить про наявність обставин та підстав для зменшення судом розміру пені.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 28.02.2019 закрив підготовче провадження у справі № 920/981/18 та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.03.2019.

05.03.2019 представником позивача разом із заявою б/н від 27.02.19 (вх. № 1696 від 05.03.2019) надано суду документи на представництво позивача, а саме: копію ордеру серії ХМ № 012801 від 04.02.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії ХМ № 000219 від 02.02.2019 та копію посвідчення адвоката № 000252 від 02.02.2019.

21.03.2019 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв’язку з лікарняним судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв’язку з усуненням обставин, які унеможливлювали розгляд справи, судом ухвалою 26.03.2019 призначено справу № 920/981/18 до судового розгляду по суті на 11.04.2019 з повідомленням учасників справи, а також доручив Києво-Святошинському районному суду Київської області (вул. Мельниченка, буд. 1, м. Київ, 03170) забезпечити проведення судового засідання у справі № 920/981/18 в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

11.04.2019 представник позивача ОСОБА_1 згідно ордеру серії КС № 297960 від 20.02.2019 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у відповідності до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Другий відповідач відзив на позовну заяву, у встановлені судом строки, до суду не надав.

Представник позивача в судовому засіданні усно зазначив, що підтримує позовні вимоги, з урахуванням обставин, які викладені першим відповідачем у відзиві на позовну заяву та заперечує проти задоволення клопотання першого відповідача про зменшення пені, у зв’язку з його необґрунтованістю.

Відповідачі своїх представників до суду не направили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення форми № 119, повернуті на адресу суду відділенням поштового зв’язку.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався на стадій проведення підготовчого провадження у зв’язку з нез’явленням представників відповідачів у судове засідання, не подання другим відповідачем відзиву на позов та не повідомлення суду поважності причин неявки в судове засідання, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників відповідачів у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 11.04.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

26.08.2016 між позивачем та другим відповідачем укладено договір поставки № 1230/16/15 (надалі - договір). Вищезазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору та сторонами не спростовується (а.с. 20-23).

Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов’язується передати у власність першого відповідача продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а перший відповідач зобов’язується сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.

До договору були укладені додатки, а саме: № 1230/16/15/2-ввн від 03.03.2016 (надалі – додаток до договору). Вищезазначений факт підтверджується копією зазначеного додатку до договору (а.с. 23).

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов’язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги; частина перша статті 512 Цивільного кодексу України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 Цивільного кодексу України).

Частини перша та третя статті 549 Цивільного кодексу України визначають, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Згідно частин першої та другої статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 у справі № 911/1280/16.

Позивач поставив першому відповідачу продукцію на суму 360000,00 грн. Вказаний факт підтверджується копією видаткової накладної № 11670 від 18.03.2016 та копією довіреності на отримання товару № 9 від 18.03.2016 (а.с. 27-25).

Також, між сторонами був складений та підписаний акт звірки взаємних розрахунків, в якому сторони визнали вищевказану суму (а.с. 26).

Згідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Сторонами жодних сумнівів стосовно копій поданих до матеріалів справи доказів зазначено не було.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що факт поставки та прийняття продукції на суму 360000,00 грн. сторонами не заперечується, підтверджується матеріалами справи, а тому суд вважає вказані факти доведеними.

Відповідно до пункту 3.1 договору порядок, умови та строки розрахунків за поставлений товар визначаються в додатках до договору.

Згідно додатку до договору товар підлягав остаточній оплаті в строк до 17.10.2016.

Проте, станом на 05.12.2018 заборгованість першого відповідача перед позивачем не погашена та складає 360000,00 грн.

07.04.2017 між позивачем, першим та другим відповідачами укладено договір поруки № 2-П (надалі – договір поруки). Вищезазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору поруки (а.с. 27-28).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору поруки, у відповідності і на умовах, визначених цим договором поруки, другий відповідач поручається перед позивачем за виконання першим відповідачем зобов’язання за основним договором – договором поставки № 1230/16/15 від 26.08.2015 на суму 360000,00 грн.

Позивач звертався до першого відповідача з претензією № 3086 від 11.12.2017 щодо сплати заборгованості за договором (а.с. 29-31).

Крім того, позивач звертався до другого відповідача з вимогою № 2442 від 20.11.2018 про оплату заборгованості (а.с. 33).

Оскільки перший відповідач кошти за товар не сплатив, чим порушив умови договору, а другий відповідач поручився за виконання першим позивачем перед позивачем зобов’язання по договору, то позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення 360000, грн. основного боргу, 91435,58 грн. інфляційних втрат, 150666,43 грн. - 20 % річних, 224691,45 грн. пені з відповідачів, як солідарних боржників.

18 грудня 2018 року між сторонами укладено угоду про залік зустрічних однорідних вимог. Вищезазначений факт підтверджується копією вказаної угоди (а.с. 64).

Сторонами вищезазначений факт не спростовується, а тому факт укладення угоди про залік зустрічних однорідних вимог є встановленим судом.

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, суд дійшов до наступних висновків.

Щодо вимоги позивач про стягнення з відповідачів 360000,00 грн. заборгованості суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, в 18 грудня 2018 року між сторонами укладено угоду про залік зустрічних однорідних вимог.

Згідно до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що між сторонами укладено угоду про залік зустрічних однорідних вимог на суму боргу 360000,00 грн., то зобов’язання із сплати заборгованості першого відповідача перед позивачем на вказану суму за договором є таким, що припинилось, а тому відсутній предмет спору, стосовно стягнення суми боргу, а провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів 91435,58 грн. інфляційних втрат, 150666,43 грн. - 20 % річних (загальний період з 18.10.2016 по 20.11.2018) суд зазначає наступне.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4 додатку до договору сторонами встановлений інший розмір процентів річних - 20 %.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 20 % річних є арифметично вірним.

Судом встановлено, що першим відповідачем прострочено виконання грошового зобов’язання на суму 360000,00 грн. за період з 18.10.2016 по 20.11.2018, а тому суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню 91435,58 грн. інфляційних збитків та 150666,43 грн. 20 % річних за вказаний вище період.

Стосовно вимоги позивач про стягнення з відповідача 224691,45 грн. пені (загальний період з 18.10.2016 по 18.11.2019) суд зазначає наступне.

Згідно статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.1.1 договору, у разі несвоєчасної оплати товару, відповідач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості отриманого але не оплаченого товару за кожний день прострочення.

Пунктом 7.5 договору поставки № 1230/16/15 від 26.08.2015 сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки № 1230/16/15 від 26.08.2015 відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов’язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Як вже було встановлено судом, відповідачем прострочено виконання грошового зобов’язання перед позивачем. Оскільки пеня передбачена сторонами у договорі і розрахована позивачем вірно, то суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 224691,45 грн. пені (загальний період з 18.10.2016 по 18.11.2019) є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно клопотання першого відповідача про зменшення пені до 5000,00 грн., яке викладене у відзиві на позовну заяву № 01/02-19 від 04.02.2019 (вх. № 804 від 15.02.2019), суд вважає за необхідне зазначити нижченаведене.

Перший відповідач просить суд врахувати тяжкий майновий стан першого відповідача та його дебіторську заборгованість в сумі 20728400,00 грн.

Позивачем були надані суду письмові заперечення на вказану заяву відповідача. Позивач зазначає, що відповідач не надав жодних доказів наявності обставин, які свідчать про існування підстав для зменшення суми пені. Прострочення виконання зобов’язання склало 792 дні (станом на 19.02.2018). Крім того, позивач зазначає, що першим відповідачем зібрано в 2018 році достатню кількість урожаю для своєчасного виконання зобов’язань перед позивачем за договором поставки, проте перший відповідач витрачає грошові кошти, отримані від продажу зібраного/виготовлено врожаю, отримані доходи від іншої господарської діяльності, на власні потреби, що свідчить про свідомі дії першого відповідача по ухиленню від виконання власних грошових зобов’язань, в тому числі і перед позивачем.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перший відповідач не зазначив, з яких причин відбулося прострочення з оплати продукції, які передумови слугували порушенню зобов’язання з його боку, в той час як зобов’язання за договором підлягає обов’язковому виконанню, а за його невиконання договором передбачена відповідальність. Заборгованість першим відповідачем на момент звернення позивача з даним позовом до суду не сплачена повністю, а посилання на відсутність коштів не звільняє від обов’язку по оплаті, оскільки підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик.

Крім того, суд не враховує аргументів першого відповідача про те, що інфляційні та річні покриють збитки позивача, оскільки зазначені суми не є штрафними санкціями, а також, не зважаючи на часткове визнання відповідачем сум інфляційних та річних, відповідачем такі суми не сплачені позивачу.

Враховуючи все вищезазначене, клопотання першого відповідача про зменшення розміру пені визнається судом неправомірним, необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення з позовною заявою позивачем було сплачено 12401,90 грн. судового збору. Вищезазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 297276 від 06.12.2018 (а.с. 19).

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, однак в іншій частині позовних вимог - закрито провадження у справі, оскільки питання стосовно заборгованості першим відповідачем з позивачем було вирішено лише після звернення позивачем до суду з даною позовною заявою, то суд покладає на відповідачів, як солідарних боржників, судові витрати в розмірі 12401,90 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні клопотання першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Угроїдський цукровий завод» (АДРЕСА_1, 40021, ідентифікаційний код 37053194) про зменшення пені до 5000,00 грн., яке викладене у відзиві на позовну заяву № 01/02-19 від 04.02.2019 (вх. № 804 від 15.02.2019), відмовити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Угроїдський цукровий завод» (АДРЕСА_2, 40021, ідентифікаційний код 37053194) та Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИ-ЦУКОР» (АДРЕСА_2, 40021, ідентифікаційний код 40649608), як солідарних боржників, на користь Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» (вул. Леніна, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143, ідентифікаційний код 19420704) 91435,58 грн. інфляційних втрат, 150666,43 грн. 20 % річних від простроченої суми, 224691,45 грн. пені та 12401,90 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. В частині позовних вимог Малого приватного підприємства фірми «ЕРІДОН» (вул. Леніна, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143, ідентифікаційний код 19420704) про стягнення 360000,00 грн. боргу провадження у справі закрити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18 квітня 2019 року.

Суддя ОСОБА_2