Рішення № 81264985, 15.04.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.04.2019 Справа № 905/2262/18

Заступник керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, в інтересах держави в особі:

Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (позивач), м. Костянтинівка

до відповідача: Фермерського господарства “Колос-249/1”, с. Урожайне, Великоновосілківський район, Донецька обл.

про повернення земельної ділянки площею 13 гектарів

Суддя Матюхін В.І.

Секретар судового засідання Вороніна О.С.

Представники:

прокуратури: ОСОБА_1 - посвідчення.

позивача: не з’явився;

відповідача: ОСОБА_2 – керівник

Заступник керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Фермерського господарства “Колос-249/1”, в якому просить зобов’язати ФГ «Колос-249/1» повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром 13 га, яка розташована на території Старомайорської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_3 (прокуратурою допущена описка у прізвищі користувача і замість ОСОБА_2 вказано ОСОБА_3) відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б №080909, виданого на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 20.01.1993р.

Ухвалою від 07.12.2018р. позовну заяву, залишено без руху.

Для усунення виявлених недоліків встановлено строк у десять календарних днів, починаючи з наступного дня після отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Ухвала отримана прокуратурою 18.12.2018 року.

27.12.2018 на адресу господарського суду надійшла заява прокуратури, відправлена нею згідно поштового штампу на конверті 21.12.2018р., в якій виявлені недоліки були виправлені.

Ухвалою від 02.01.2019 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що 20.01.1993 ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 13 га.

23.11.1993 ОСОБА_3 зареєстровано фермерське господарство «Колос-249/1».

Згідно актового запису про смерть №7 від 12.03.2014 ОСОБА_3 помер 07.03.2014р. Незважаючи на це, з квітня 2014 року та по цей час ФГ «Колос-249/1» продовжує використовувати спірну земельну ділянку на праві постійного користування без належних для цього підстав. При цьому, з власником спірної земельної ділянки, Старомайорською сільською радою Великоновосілківського району Донецької області не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Прокурор зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Позивач свою позицію щодо позову прокурора ніяким чином не висловив. На електронну адресу суду ним надані пояснення, в яких зазначено, що до компетенції Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не належить розгляд скарг, здійснення контролю у сфері державних закупівель а також проведення моніторингу закупівель.

Відповідач відзивом позов не визнав і у задоволенні позовних вимог прокуратурі просить відмовити у повному обсязі з посиланням на те, що:

- фермерське господарство користується земельною ділянкою, яка була надана померлому чоловіку керівника господарства в постійне по життєве користування і з правом успадкування;

- керівник господарства, яка є дружиною померлого користувача земельною ділянкою (ОСОБА_4):

· спадщину фактично прийняла на законних підставах, так як судом чи іншими особами чи державними органами не була усунена від права на спадкування і

· вчасно відкрила справу про спадщину, але належним чином не оформила земельну ділянку у зв’язку із браком коштів;

- фермерське господарство виплачувало податки у повному обсязі протягом усіх років користування;

- на утриманні дружини померлого користувача земельної ділянки троє неповнолітніх чорнобильських дітей, які є безпосередніми спадкоємцями першої черги.

Ухвалою від 21.02.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 25.03.2019 року об 11:00 год.

Ухвалами від 25.03.2019 та 08.04.2019 розгляд справи у зв’язку із неможливістю проведення судового засідання з огляду на поганий зв’язок, відкладався відповідно на 08.04.2019 року о 10:40 год. і 15.04.2019 року о 12:00 год.

У судовому засіданні прокуратура позов підтримала у повному обсязі, відповідач позов не визнав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури і відповідачів у відкритому судовому засіданні, господарський суд встановив:

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б №080909, виданого на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 без номера, ОСОБА_4 надано у постійне спадкоємне користування земельну ділянку площею 13,0 га.

Земельна ділянка розташована на території Старомайорської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області. Землю надано для ведення фермерського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11.

Рішенням Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 без номера з посиланням на ст.ст.5, 6, 7 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», ст.ст.18, 31, 50, 51, 52 Земельного кодексу України надано громадянину ОСОБА_4 в довічне успадковуване користування для ведення селянського господарства земельну ділянку площею 13,0 га, у тому числі ріллі 13,0 га у відповідності з проектом відведення.

Законодавством, чинним на час прийняття Великоновосілківською районною радою народних депутатів рішення від 29.02.1992, передбачалось надання громадянам України земельних ділянок в довічне успадковуване користування для ведення селянського господарства земельну ділянку, зокрема:

- відповідно до ст.18 Земельного кодексу України (в редакції станом на лютий 1992 року) районні Ради народних депутатів мали право надавати для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки за межами населених пунктів із земель запасу;

- ч.1 ст.50 Земельного кодексу України (в редакції станом на лютий 1992 року) встановлювалось, що «громадянам ОСОБА_5 РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ»;

- приписами ч.1 ст.51 Земельного кодексу України (в редакції станом на лютий 1992 року) передбачено: «Надання земель громадянам ОСОБА_5 РСР для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться на підставі їх заяв та за поданням відповідної сільської, селищної Ради народних депутатів за рішенням районної, міської Ради народних депутатів»;

- згідно ч.1 ст.52 Земельного кодексу України (в редакції станом на лютий 1992 року) «для ведення селянського (фермерського) господарства надаються земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель»;

- ч.1 ст.55 Земельного кодексу України (в редакції станом на лютий 1992 року) передбачалось, що «у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців».

Приписами ч.1 ст.5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції станом на 29.02.1992) передбачено: «Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею.

Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів».

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції станом на 29.02.1992) «для ведення селянського (фермерського) господарства надаються у довічне успадковуване володіння і приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель».

Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час розгляду справи) передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до Закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час розгляду справи) до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Кадастровий номер вищезазначеній земельній ділянці не присвоєно, дані про неї до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесено, що підтверджується листом Міськрайонного управління у Великоновосілківському районі та м. Донецьку ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №1053/112-18 від 12.07.2018.

Рішенням Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 20.01.1993 без номера з посиланням на прийняття 13 березня 1992 року Земельного кодексу України в новій редакції в рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 без номера були внесені зміни і рішення було викладено в наступній редакції: «Надати громадянину ОСОБА_4 в постійне користування для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 13,0 га, у тому числі ріллі 13,0 га згідно проекту, розробленого УкрНДІземпроект.

Таким чином, з рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 фактично були вилучені слова про надання земельної ділянки в довічне успадковуване користування і при цьому районна рада послалась на прийняття 13 березня 1992 року Земельного кодексу України в новій редакції, тобто на нормативний акт, який на час прийняття первісного рішення не діяв. При цьому державний акт на право постійного користування землею серія Б №080909, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 без номера, яким було передбачене довічне успадковуване користування земельною ділянкою для ведення селянського господарства, залишився незмінним.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерське господарство «Колос-249/1», зареєстровано 23.11.1993.

Відповідно до Статуту ФГ «Колос-249/1» в редакції від 08.02.2013 засновником, власником господарства був ОСОБА_4.

Згідно актового запису про смерть №7 від 12.03.2014 ОСОБА_4 помер 07.03.2014, що визнається відповідачем і підтверджується листом Великоновосілківського РВ ДРАЦС №1870/15.45-24 від 30.05.2018.

Вартість земельної ділянки станом на 01.01.2018 року становила 405 179,58грн.

Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу України «спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)».

Згідно ст.1218 Цивільного кодексу України «до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті».

Як передбачено ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України «спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї».

Прокуратура у позові не зазначає, що нинішній керівник ФГ «Колос-249/1» (ОСОБА_2), яка є дружиною померлого користувача земельною ділянкою (ОСОБА_4) заявила про відмову від спадщини і не спростувала твердження відповідача про те, що дружина померлого спадщину фактично прийняла на законних підставах, судом або іншими особами чи державними органами вона не була усунена від права на спадкування і вчасно відкрила справу про спадщину, але належним чином не оформила земельну ділянку у зв’язку із браком коштів.

Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Донецькій області проведено перевірку спірної земельної ділянки, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №287-ДК/345/АП/08/01-18 від 08.08.2018 та акт обстеження земельної ділянки №287-ДК/297/АО/10/01/-18 від 08.08.2018. В актах зазначено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 13,00 га самовільно зайнята та використовується (засіяна люцерною, третікале та соняшником) ОСОБА_2, що є порушенням ст.ст. 125, 126 ЗК України.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №287-ДК/0122П/07/01/-18 від 08.08.2018 та постанови про накладення адміністративного стягнення №287-ДК/0126По/08/01/-18 від 21.08.2018 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки. Також Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Донецькій області складено припис №287-ДК/0176Пр/03/01/-18 від 21.08.2018 про звільнення ОСОБА_2 земельної ділянки, що самостійно зайнята.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України в редакції від 25 жовтня 2001 року (2768-14 ) громадяни та юридичні особи, які мали у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не могли мати їх на такому праві, зобов’язувались до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

6 жовтня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України" (2059-15 ), яким внесено зміни, зокрема, до пункту 6 Перехідних положень Кодексу (2768-14 ) і термін переоформлення права власності або права оренди на земельні ділянки продовжено з 1 січня 2005 року до 1 січня 2008 року.

Положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14 ) від 25 жовтня 2001 року (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 3-4, ст. 27; 2004 р., N 35, ст. 416; 2005 р., N 2, ст. 25) втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005.

В Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 зазначено також наступне:

«Переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13, частина друга статті 14 Конституції України (254к/96-ВР ), стаття 3 Цивільного кодексу України (435-15 ).

Порівняльний аналіз змісту положень пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" ( 563-12 ) від 18 грудня 1990 року і пункту 6 Перехідних положень Кодексу ( 2768-14 ) свідчить, що в першому акті йдеться про оформлення права на земельну ділянку громадянами, підприємствами, установами та організаціями, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу ОСОБА_5 РСР (561-12 ) (грудень 1990 р.), а в другому - про переоформлення права постійного користування земельними ділянками. Ні в Кодексі (2768-14 ), ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів "оформлення" і "переоформлення", не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Від правильного визначення сутності "оформлення" і "переоформлення" прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України (254к/96-ВР ) права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до держави.

5.5. У Постанові Верховної Ради України "Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення" від 22 травня 2003 року N 882-IV ( 882-15 ) проаналізовано ситуацію, яка склалася з видачею органами влади громадянам та юридичним особам державних актів на право власності на земельну ділянку, і, зокрема, констатовано, що зволікання з видачею державних актів на право власності на земельну ділянку призводить до порушення права власності громадян на землю. Причиною незадовільного стану видачі громадянам державних актів на право власності на земельну ділянку (на заміну сертифікатів на право на земельну частку (пай) є відсутність законодавчого забезпечення цього процесу та значною мірою неспроможність громадян оплатити вартість робіт, необхідних для виготовлення цих актів.

Наведені положення Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року (2196-12), Декрету (15-92), зміст зазначених указів Президента України свідчать, що в приватну власність громадян було передано земельні ділянки, які використовувалися ними для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Отже, названими нормативно-правовими актами держава врегулювала питання постійного землекористування шляхом передачі земельних ділянок у приватну власність громадян. Тому громадяни набули права приватної власності щодо зазначених земельних ділянок на підставі наведених положень Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року (2196-12), Декрету (5-92), зазначених указів Президента України за рішеннями відповідних місцевих рад та районних державних адміністрацій».

З огляду на вищезазначене, а також зважаючи на те, що:

- Фермерське господарство “Колос-249/1” з квітня 2014 року продовжує користуватися земельною ділянкою, яка була надана померлому чоловіку керівника господарства в постійне пожиттєве користування і з правом успадкування;

- дружина померлого спадщину прийняла на законних підставах, у тому числі і щодо постійного спадкоємного користування земельною ділянкою площею 13,0 га (зворотного прокуратурою не спростовано);

- фермерське господарство, як зазначив відповідач і не спростувала прокуратура, виплачувало податки у повному обсязі протягом усіх років користування,

господарський суд вважає, що відсутні підстави вважати правомірними твердження прокуратури, що:

· з квітня 2014 року по цей час ФГ «Колос-249/1» продовжує використовувати спірну земельну ділянку на праві постійного користування без належних для цього підстав;

· право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою у даному випадку без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

При прийнятті рішення судом врахована також і та обставина, що ч.1 ст.412 Цивільного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється, а саме: «Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2) спливу строку, на який було надано право користування;

3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю».

Такої підстави як «смерть землекористувача» ст.412 Цивільного кодексу України не містить.

Щодо вичерпності переліку підстав, за яких право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється, висловив свою позицію і Конституційний Суд України у рішенні № 5-рп/2005 від 22.09.2005.

Посилання прокуратури на постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі за № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15 суд вважає безпідставним, оскільки згідно ч.4 ст. 236 241 Господарського процесуального кодексу України «при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду», а не Верховного Суду України, що не одне і же ж. Відповідно до п.7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 2 червня 2016 року № 1402-VIII) «з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку».

Також суд констатує, що ОСОБА_4 з Старомайорською сільською радою Великоновосілківського району Донецької області, яку прокуратура вважає власником спірної земельної ділянки, не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), проте не знайшло законодавчого підтвердження твердження прокуратури про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Під час розгляду справи прокуратурою і позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що спірна земельна ділянка використовується ФГ «Колос-249/1» без належних для цього підстав, у зв’язку з чим господарський суд вважає, що позовна заява є такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати в межах, встановлених законодавством, покладаються на прокуратуру.

Враховуючи вищевикладене і керуючись ст.ст.210, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову про зобов’язання Фермерське господарство «Колос-249/1» (85551, Донецька область, Великоновосілківський район, с. Урожайне, вул. Тиха (Октябрська), 3, код ЄДРЮФОП 23180967) повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром 13 га, яка розташована на території Старомайорської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б №080909, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, передбаченому п.17.5 перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, протягом двадцяти днів з дня його проголошення (складення повного судового рішення).

Повний текст судового рішення складено 18.04.2019р.

Суддя В.І. Матюхін