Рішення № 81260183, 25.03.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1880/19

Провадження №: 2/752/3859/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

30.01.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи його тим, що її звільнення є незаконним, її було незаконно звільнено із займаної посади у зв'язку із закінчення дії строкового трудового договору, хоча, вважає, що на момент свого звільнення працювала на умовах безстрокового трудового договору, звільнення проведено під час її перебування на лікарняному, прямо заборонено законодавством.

Ухвалою від 01.02.2019 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін (а.с. 21-22).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідач у строки, встановлені ухвалою суду від 01.02.2019 року, подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку із тим, що позивача звільнено у відповідності до норм чинного законодавства (а.с. 26-31).

Представником позивача 07.03.2019 року подано відповідь на відзив, у котрому вказав на невідповідність тверджень відповідача фактичним обставинам, просив суд визнати незаконним звільнення ОСОБА_1, поновити її на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 835,47 грн. за кожен день затримки (а.с. 79-80).

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно наказу № 94-к/тр від 16.06.2017 року ОСОБА_1 на підставі її заяви від 16.06.2017 року було прийнято за строковим трудовим договором відповідно до п. 2 с. 23 КЗпП України, ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» для виконання повноважень провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці з 19.06.2017 року по 10.07.2017 року на строк перебування ОСОБА_2 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 36-37).

07.07.2017 року ОСОБА_1 подано заяву про її звільнення за закінченням строку договору (а.с. 38).

Згідно наказу № 108-к/тр від 07.07.2017 року ОСОБА_1 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці звільнено з 10.07.2017 року згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку договору (а.с. 39).

10.07.2017 року ОСОБА_1 на ім'я начальника Управління соціального захисту населення подана заява про прийняття її з 11.07.2017 року на посаду провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці як таку, що успішно склала конкурсний іспит на заміщення вказаної посади, на строк перебування ОСОБА_2 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 40).

На підставі вказаної заяви, наказу № 167-к/тр від 01.12.2014 року «Про надання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2», протоколу конкурсної комісії № 06 від 04.07.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці, з 11.07.2017 року як таку, що успішно склала конкурсний іспит на заміщення вказаної посади, на строк перебування ОСОБА_2 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про видано наказ № 110-к/тр від 10.07.2017 року (а.с. 41).

Наказом № 144-к/тр від 22.09.2017 року ОСОБА_1 було продовжено роботу на посаді провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці з 02.10.2017 року по 29.03.2018 року на строк перебування ОСОБА_2 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шести років без збереження заробітної плати (а.с. 43).

15.03.2018 року ОСОБА_1 на ім'я начальника Управління соціального захисту населення подана заява про продовження роботи на посаду провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці з 29.03.2018 року по 29.09.2018 року на строк перебування ОСОБА_2 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шести років без збереження заробітної плати (а.с. 44).

Наказом № 29-к/тр від 15.03.2018 року ОСОБА_2 - провідному спеціалісту відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шести років без збереження заробітної плати з 30.03.2018 року по 29.09.2018 року, ОСОБА_1 - продовжено роботу на посаді провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці з 30.03.2018 року року по 29.09.2018 року на строк перебування ОСОБА_2 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шести років без збереження заробітної плати (а.с. 45).

На підставі заяви ОСОБА_1 від 11.07.2018 року, листка непрацездатності серії АДІ № 180457 від 11.07.2018 року останній наказом № 11-к/тр від 11.07.2018 року надано оплачувану відпустку у зв'язку із вагітністю та пологами з 11.07.2018 року по 13.11.2018 року (а.с. 46-48).

Наказом № 230-к/тр від 02.10.2018 року ОСОБА_1 продовжено відпустку у зв'язку із вагітністю та пологами з 14.11.2018 року по 27.11.2018 року (а.с. 49-50).

05.11.2018 року наказом № 135-к/тр ОСОБА_1 згідно колективного договору виплачено грошову допомогу у зв'язку із смертю сина (а.с. 52-55).

Наказом № 144-к/тр від 26.11.2018 року ОСОБА_1 - провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці звільнено 27.11.2018 року у зв'язку із закінченням строку договору згідно п. 2 сь. 36 КЗпП України (а.с. 51).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до абз. 3 п. 9 (у редакції від 26.10.1995 року) Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 «Про практику розгляду судами трудових спорів» трудові відносини на невизначений строк можуть бути укладені з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами. При відсутності зазначених умов є підстави для визнання недійсним строкового договору у частині визначення строку.

Як вбачається з матеріалів справи з позивачем за її заявами, враховуючи її бажання, було укладено строковий трудовий договір. Тобто, позивач через особисте волевиявлення, здійснене у письмовій формі, працювала в Управлінні соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області за умовами строкового трудового договору.

На думку суду, підстави для укладення строкового трудового договору з ОСОБА_1 не суперечать положенням ч. 2 ст. 23 КЗпП України.

Крім того, накази від № 94-к/тр від 16.06.2017 року, № 110-к/тр від 10.07.2017 року, № 144-к/тр від 22.09.2017 року та № 29-к/тр від 15.03.2018 року позивачем не оскаржувався в частині визначення строку дії трудового договору і не скасовані в установленому ст. 233 КЗпП України порядку.

Доказів на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

В останній день дії строкового договору роботодавець видає наказ про його припинення. Заява від працівника для цього не потрібна, оскільки сторони строкового трудового договору заздалегідь, ще під час його укладення, домовляються про період трудових відносин.

Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.

Звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України.

Разом з тим, відповідно до ст.184 КзпП України встановлено гарантії в разі звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України для таких категорій працівників: вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років (або до шести років, у разі перебуванні жінки у відпустці, передбаченій частиною шостою ст. 179 КЗпП); одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини інваліда; батьків, які виховують дітей без матері (в т. ч. в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); опікунів (піклувальників); одного з прийомних батьків; одного з батьків-вихователів.

Гарантії полягають в обов'язковому працевлаштуванні в разі звільнення зазначених категорій працівників у зв'язку із закінченням строку трудового договору та збереженням за ними середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року гарантії, передбачені ч. 3 ст.184 КЗпП України, поширюються і на випадки звільнення у зв'язку з закінченням строку договору зазначених працівників.

Проте, судом встановлено та не заперечено стороною позивача в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, що ОСОБА_1 відповідно до її спеціальності «Облік та аудит» було запропоновано інше місце роботи, але вона відмовилась, поважності причин відмови не зазначила.

Тому, на думку суду, ОСОБА_1 могла бути звільнена на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, навіть якщо після закінчення строку трудового договору пройшов певний час. Вважати при цьому трудовий договір продовженим на невизначений строк, що виключало б застосування п. 2 ст. 36 КЗпП України, неможливо, оскільки після закінчення строку трудового договору мала місце вимога припинення трудового договору (ст. 391 КЗпП України).

26.11.2018 року було видано оспорюваний позивачем наказ.

Останній виданий у відповідності до положень трудового законодавства, відповідачем дотримані всі вимоги, передбачені трудовим законодавством, оскільки позивача прийнято на посаду провідного спеціаліста відділу по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни та праці на підставі трудового договору, відповідно до умов якого сторонами було погоджено строк його дії, а саме - по 29.09.2018 року, відповідач, як одна із сторін трудового договору, заявив вимогу про припинення трудового договору, видавши наказ про звільнення, а тому підстави для скасування наказу про звільнення позивача на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, на думку суду, відсутні.

Трудовий договір, який в судовому порядку недійсним не визнавався, вичерпав свою дію, трудові відносини з позивачем припинені у зв'язку з закінченням погодженого сторонами строку, на який він укладався. Усі розрахунки з позивачами проведені, що не заперечується позивачем.

Тобто, твердження позивача про незаконність її звільнення з підстав закінчення строку дії трудового договору є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Таким чином, дійсний трудовий договір між відповідачем та позивачам має строковий характер та укладений на визначений строк, а тому позивача було звільнено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ч. ст. 36 КУпАП України із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Посилання позивача на положення ст. 391 КЗпП України, в якій визначено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк , а трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, судом оцінюються критично та не приймаються до уваги і є, на думку суду, припущеннями позивача, що висловлені останніми з метою захисту їх інтересів, оскільки правило, що передбачає набуття строковим трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк, за умови переукладення строкового трудового договору один чи декілька разів, не поширюється на випадки, передбачені ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тому воно відповідно до чинного законодавства не має предмета правового регулювання, оскільки ч. 2 ст. 23 КЗпП України містить вичерпний перелік випадків, коли допускається укладення строкового трудового договору.

Переукладання строкового трудового договору у випадках, що підпадають під ч. 2 ст. 23 КЗпП, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк, а це загальне положення можна поширювати лише на трудові договори з тимчасовими працівниками.

З огляду на викладене, суд надійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним звільнення ОСОБА_1, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, через що у їх задоволенні слід відмовити. Як наслідок, не підлягає задоволенню й похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного, ст. ст. 21, 23, 36, 184 КЗпП України України, керуючись ст. ст. 12-13, 77-81, 211, 228, 235, 258-259, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про поновлення на роботі - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко