Рішення № 81254528, 12.04.2019, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/13735/18

Провадження № 2/750/495/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2019 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого – судді Литвиненко І.В.,

із секретарем судового засідання Юрченко І. В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договорами позики,

ОСОБА_7 виклад позиції позивача.

17.12.2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договорами позики в якому просив стягнути з ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі - 6 500,00 доларів США, прострочені проценти в сумі 400 доларів США , що станом на 12.12.2018 року за курсом НБУ складає 191 220,84 грн. та стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_6 в солідарному порядку суму основного боргу у розмірі 7000,00 доларів США, прострочені проценти в сумі 500 доларів США, що станом на 12.12.2018 року за курсом НБУ складає 207 848,74 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідачі отримані в борг грошові кошти у визначений строк не повернули.

ІІ, Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників справи.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.01.2019 року відкрите провадження у справі та призначене судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні з підстав зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували. В поданому відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував повністю також, вказував на те, що фактично позичальником у даних правовідносинах є інший відповідач – ОСОБА_6, якому і були передані спірні грошові кошти, які останній використав для будівництва сушильних камер для деревини, отже саме він повинен бути належним відповідачем у даній справі

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала.

Відпвідач ОСОБА_6 подав відзив на позовну заяву в якому зазначав, що він сплатив ОСОБА_5 за договором позики № 2 грошові кошти на загальну суму 2390,00 доларів США та вказував, що згідно договору № 2 від 26.07.2016 року частка його зобов’язань становить 3500 доларів США. Відповідач ОСОБА_6 у поданому відзиві визнає суму боргу перед ОСОБА_5 в розмірі 1625,75 доларів США станом на 21.01.2019 року та борг за відсотками в розмірі 119,85 доларів США на підставі договору № 2 від 26.07.2016 року.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

21 травня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики № 1 , відповідно до умов якого позивач надав у борг грошові кошти в сумі 6500 доларів США строком до 21.05.2017 року під 10% річних, що підтверджується оригіналом договору (а.с. 80).

26.07.2016 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики № 2, відповідно до умов якого позивач надав у борг грошові кошти в сумі 7000 доларів США строком до 26.07.2017 року під 10% річних, що підтверджується оригіналом договору (а.с. 81).

25.08.2016 року ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_6 було складено розписку про те, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 6500 доларів США для зберігання та ведення бухгалтерського обліку з будівництва сушильних камер. Гроші використали на будівництво сушильних камер в повному обсязі.

28.02.2017 року ОСОБА_8 власноруч написав розписку в якій зазначив, що станом на 28.02.2017 року у нього перед ОСОБА_5 мається борг на підставі договору № 1 від 21.05.2016 року в розмірі 6500 доларів США та заборгованість за відсотками в сумі 144 долари США, що підтверджується оригіналом розписки (а.с. 82).

28.02.2017 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 склали розписку в якій зазначили, що станом на 28.02.2017 року у них перед ОСОБА_5 мається борг на підставі договору № 2 від 26.07.2016 року в розмірі 7000 доларів США та заборгованість за відсотками в сумі 156 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки (а.с. 83).

Позивачем та відповідачами у справі велась відомість видачі відсотків від суми боргу відповідно до договору позики від 13.04.2017 року в якій зазначались суми сплати відповідачами на користь позивача відсотків за користування борговими коштами в розмірі 350 доларів США, що підтверджується копією відомості (а.с. 43).

Часткове погашення відсотків за договорами позики підтверджується також копіями відомостей з підписами сторін щодо здійснення часткового погашення (а.с. 36-37).

07.05.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено договори про відступлення права вимоги за якими первісний кредитор відступив, а новий кредитор повністю прийняв на себе право вимоги за договорами № 1 від 21.05.2016 року та договором № 2 від 26.07.2016 року (а.с. 61-62). 14.12.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено угоди про розірвання договорів про відступлення права вимоги від 07.05.2018 року (а.с. 59-60).

13.12.2018 року старшим слідчим СВ ЧВП ГУНП України в Чернігівській області Півоваровою Ю.М. було винесено постанову про закриття кримінального провадження за заявою ОСОБА_9 з приводу шахрайських дій ОСОБА_6 (а.с. 57-58).

Відповідно до розписки від 25.08.2016 року, ОСОБА_2 передав в присутності ФОП ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 6500 тис. доларів США на зберігання ОСОБА_4 (а.с. 90)

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_10, та ОСОБА_11 повідомили суду, що вони працювали на будівництві сушильних камер, свідки повідомили суду про те, що їм лише відомо, що відповідачі позичали гроші у позивача для будівництва, однак факту передачі чи повернення грошових коштів вони достеменно підтвердити не можуть. Свідок ОСОБА_12 повідомив суду, що він є товаришем ОСОБА_2, відповідачі хотіли спільно займатися підприємницькою діяльністю, позивача він особисто не знає, однак йому відомо що гроші відповідачі позичали саме у ОСОБА_5, однак також факту передачі чи повернення грошових коштів він достеменно підтвердити не може.

Суд не бере до уваги показання свідків так як жодних відомостей з приводу предмету позову суду ними повідомлено не було.

IV. Норми права які застосував суд, мотиви їх застосування та висновки суду.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Горошові кошти відповідачами позивачу повернуті не були, що є підставою для стягнення коштів.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому ОСОБА_13 не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов’язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами – резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов’язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм суд доходить висновку, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд доходить висновку, що стягненню підлягають грошові кошти саме в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Даний висновок суду узгоджується також із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові Великої палати Верховного суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд критично ставиться до заперечень ОСОБА_6 з приводу часткового виконання зобов’язань перед позивачем так як належних доказів повернення останньому грошових коштів ОСОБА_6 надано не було.

Суд не бере до уваги журнал видачі відсотків (а.с. 36,43), так як мова в ньому йде про видачу відсотків за договором позики від 13.04.2017 року, предметом же цбого позову є стягнення грошових коштів за договорами позики № 1 від 21.05.2016 та № 2 від 26.07.2016. Тому цей доказ суд не бере до уваги, відповідно до частини 4 статрті 77 ЦПК України, бо він не стосується предмету доказування. З таких же підстав суд не бере до уваги розписку про передачу коштів від 25.08.2016 року, так як навіть передання коштів не звільняє ОСОБА_2 від обов'язку повернути їх позивачу.

З огляду на вищенаведене, та те, що відповідачами у належний спосіб не спростовано факту отримання грошових коштів від позивача суд знаходить підстави для часткового задоволенню позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 коштів за договором позики № 1 від 21.05.2016 в сумі 6500 доларів США та стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 в солідарному порядку коштів в сумі 7000 доларів США за договором позики № 2 від 26.07.2016.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідачів відсотків за користування грошовими коштами слід відмовити, з тих підстав, що позивачем не обґрунтовано їх розмір, а саме: не надано розрахунку нарахованих відсотків та не вказано період їх нарахування, а тому у суду відсутня можливість перевірити правильність такого розрахунку, що в свою чергу виключає можливість задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, вищенаведене, та з огляду на те, що позов задоволено на 96 % та розміру витрат зі сплати судового збору понесених позивачем, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в наступному розмірі: з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню 2953 грн. 12 коп. судового збору, а з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню 1037 грн. 58 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договорами позики задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП 233611257) на користь ОСОБА_5 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1) кошти за договором позики № 1 від 21.05.2016 в сумі 6500 (шість тисяч п’ятсот) доларів США.

Стягнути із ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП 233611257) та ОСОБА_6 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_5 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1)кошти за договором позики № 2 від 26.07.2016 в солідарному порядку 7000 доларів США.

Стягнути із ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП 233611257) на користь ОСОБА_5 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1)2953 грн 12 коп судового збору.

Стягнути із ОСОБА_6 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_5 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1) 1037 грн 58 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складене 17.04.2019 року.

Суддя І.В. Литвиненко