Рішення № 81250840, 08.04.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/3792/19

Провадження № 2/520/2670/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого судді В.О.Луняченка

при секретарі Нефедової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні без виклику осіб в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце реєстрації АДРЕСА_1 ) про визнання договору дійсним та визначення часток у спільної часткової власності,-

В С Т А Н О В И В:

25.02.2019 року з позовом про визнання договору дійсним та визначення часток у спільної часткової власності до суду звернулася ОСОБА_1 , в якому просить визнати дійсним договір №96.05.-66 купівлі- продажу нерухомого майна квартири АДРЕСА_3 укладений 21 травня 1996 року на Одеській спеціалізованій біржі нерухомості між ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ; визнати, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності в квартирі АДРЕСА_3 площею 49,6 кв.м є рівними по Ѕ частині, мотивуючи позов тим, що на час укладення договору в травні місяці 1996 року ні позивач, ні відповідачі не знали, що правочин, в відповідності до ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст.15 якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягали.

При вчиненні правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності, всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі - продажу квартири, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України в 1996 році.

Із-за протиріч правових норм, діючих на час укладення правочину в 1996 році, і в відмові компетентними органами і нотаріусами визнавати на даний час правочин дійсним, законним і виконаним, позивач не може розпоряджатися своєю власністю,тому змушена звернутися з позовною заявою до суду, про захист своїх прав. Також при укладенні договору не були визначені частки у майні між співвласниками, у зв`язку з чим, позивач також просить визнати, що частки її та ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності в квартирі АДРЕСА_3 площею 49,6 кв.м, що придбана за договором купівлі- продажу №96.05.-66 від 21.05.1996 року є рівними тобто по Ѕ частині у кожного із співвласників.

Ухвалою суду від 06.03.2019 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

У визначені строки, відзиву на позовну заяву, відповідачами подано не було.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України,суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду заяву в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

Від відповідача ОСОБА_3 відзиву та жодних заяв не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

При розгляді даної справи стосовно позовних вимог щодо визнання дійсним договору купівлі продажу від 21.05.1996 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу і на час реєстрації права власності позивачем.

Так, судом встановлено, що 21.05.1996 року між покупцем ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , 1986 року народження та ОСОБА_3 , як продавцем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 96.05-66, відповідно до якого ОСОБА_1 , придбала, а ОСОБА_3 , продав квартиру АДРЕСА_3 .

Зазначений договір був зареєстрований товарною біржею «Одеська спеціалізована біржа нерухомості» та зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» 23.05.1996 року під №22кстр53 реєстр 379.

Відповідно до ст.227 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Згідно з ст.47 Цивільного кодексу Української РСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», біржовою операцією визнається угода, яка в цілому відповідає умовам: представляє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товару, допущених до обороту на товарній біржі; якщо її учасники є членами біржі та якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за укладеною угодою дня.

На підставі ч. 4 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Суд встановив, що 21.05.1996 року, сторони домовились відносно усіх істотних умов договору купівлі продажу, про предмет договору і ціну та відбулося повне виконання договору як збоку покупця, який здійснив оплату, так і з боку продавця, який прийняв оплату та передав у володіння і користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 , тобто виконали всі істотні умови договору купівлі- продажу.

Таким чином, беручи до уваги те, що договір не містить умов, які б суперечили закону, зареєстрований на товарній біржі «Одеська спеціалізована біржа нерухомості», то порушене право підлягає захисту, суд вважає необхідним визнати його дійсним.

Щодо позовних вимог щодо визначення, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності в квартирі АДРЕСА_3 площею 49,6 кв.м є рівними по Ѕ частині, суд зазначає наступне.

Відповідно до положення ст. 355 ч. 1 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб ( співвласників), належить їм на праві спільної власності ( спільне не майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової власності або на праві спільної сумісної власності ( ч. 2 тієї ж статті) та спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно, про що наголошено у ч.4 ст. 355 ЦПК України.

Згідно зі статтею 356 ч. 1 ЦК України власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, про що наголошує ст. 357 ч.1 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до абз.3 п.5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, звернення стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою частки визначається рівними.

Відповідно до положень ст. 368 ЦПК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно положень ст. 370 ЦПК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому у разі виділення частки із майна що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Те, що частки квартири, які належать співвласникам, не конкретизовані, порушує їх право розпорядження власністю.

Враховуючи вищевказане та визнання відповідачем ОСОБА_2 позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце реєстрації АДРЕСА_1 ) про визнання договору дійсним та визначення часток у спільної часткової власності, підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 47, 227 ЦК Української РСР, ст.321, 355, 356,368,370,391 ЦК України станом на 2003 рік, ст. ст. 12, 81, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Визнати дійсним договір купівлі- продажу нерухомого майна №96.05.-66 від 21.05.1996 року, а саме квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 49,6 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, укладений між ОСОБА_1 , діючою в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , 1986 року народження як покупцем та ОСОБА_3 , як продавцем, зареєстрований на товарній біржі «Одеська спеціалізована біржа нерухомості».

Визнати, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності в квартирі АДРЕСА_3 площею 49,6 кв.м, що придбана за договором купівлі- продажу №96.05.-66 від 21.05.1996 року є рівними тобто по Ѕ частині у кожного із співвласників.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду або через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Луняченко В. О.