Ухвала суду № 81245681, 25.10.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

336/295/18

1кп/336/247/2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року

Колегія суддів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,суддів Щасливої О.В.,Марко Я.Р.,з участю секретаря судового засідання Брагіної І.В.,прокурора Бичкова В.О.,обвинуваченого ОСОБА_1,захисника Новицької С.В.,Ляпіна В.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст.110, ч.1 ст.258-3 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває вказане вище кримінальне провадження,по якому продовжується судовий розгляд.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1,який спливає 25.10.2018 р.

В обґрунтування клопотання прокурор вказав,що при обранні відносно ОСОБА_1запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом були враховані ті ризики,що обвинувачений обгрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину,перебуваючи на волі,він отримає можливість продовжити злочинну діяльність,перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином,існує ризик його втечі.На час судового розгляду кримінального провадження вказані ризики не відпали,тримання ОСОБА_1під вартою є необхідним, жоден із більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого не може бути застосований ,з цих підстав просить суд продовжити строк тримання ОСОБА_1під вартою на 60 днів.

Заперечував проти задоволення клопотання захисника Новицької С.В.про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого з посиланням на доводи свого клопотання.

Захисник Новицька С.В.просить відмовити у задоволенні клопотання прокурора з тих підстав,що на теперішній час триває дослідження доказів,які не підтверджують обґрунтованість висунутого ОСОБА_1обвинувачення,отримані у незаконний спосіб та є недопустимими,ризиків,передбачених ст.177 КПК України,не існує,тому для подальшого тримання обвинуваченого під вартою підстав немає,ефективним запобіжним заходом,який доцільно обрати відносно ОСОБА_1,в тому числі з урахуванням стану його здоров'я та умов утримання у СІЗО,вважає домашній арешт.

З цих підстав захисником Новицькою С.В.заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_1.з триманням під вартою на домашній арешт.

Захисник Ляпін В.Ю.висловився на користь клопотання адвоката Новицької С.В.та заперечував проти клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_1зазначив,що,на його думку,обвинувачення є необґрунтованим та доказами не підтверджується,ризиків,заявлених прокурором,не існує,нових ризиків протягом судового розгляду справи не з'явилось,подальше його ув'язнення може мати негативні наслідки для здоров'я внаслідок загострення захворювань,які належним чином в умовах СІЗО не лікуються,розгляд справи затягується на невизначений строк саме за ініціативою прокурора.

Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та прийняти рішення про задоволення клопотання адвоката Новицької С.В. про зміну запобіжного заходу.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження,перевіривши обґрунтованість клопотання прокурора та захисника наданими суду матеріалами ,суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотань прокурора та захисника, виходячи з такого.

Згідно з частиною 1 та 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

При вирішенні клопотання про продовження строку дії обраного відносно ОСОБА_1запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд, згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються особи та особисті обставини життя осіб, які можуть свідчити на користь збільшення або зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого судом порушення, а також усунення підстави для надходження до суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в суді.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Згідно ст. 9 Конституції України,ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.(далі - Конвенція).

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

З наведеного витікає,що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).

Підвищені вимоги до судового розгляду кримінальних справ у порядку КПК України ґрунтуються на існуючій практиці ЄСПЛ та мають враховуватися судами з огляду на положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: "Смирнова проти Росії" "Пірузян проти Вірменії", "Тирон проти Румунії").

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення "Бекчиєв проти Молдови"). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ "Сулаоя проти Естонії". При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ "Ноймайстер проти Австрії").

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ "Ідалов проти Росії", "Гарицький проти Польщі", "Храїді проти Німеччини", "Ілійков проти Болгарії").

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відтак,на даній стадії розгляду кримінального провадження,який затягується за ініціативою прокурора,сама по собі тяжкість пред'явленого ОСОБА_1обвинувачення не може бути єдиною підставою для його подальшого ув'язнення.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, колегія суддів звертає увагу, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Прокурором у клопотаннях про продовження строку обвинуваченого під вартою послідовно зазначаються ризики,які,на його думку,незважаючи на перебіг судового провадження,продовжують існувати,а саме:ризик переховування від органу досудового розслідування,ризик вчинення іншого кримінального правопорушення,ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Судом встановлено,що ОСОБА_1на теперішній час не має у своєму розпорядженні жодних документів громадянина України,які вилучені під час досудового розслідування,так само як і банківських карток,протягом тривалого часу не працював,доходів не отримував.

На підтвердження існування ризику втечі обвинуваченого прокурор не надав підтверджень,у який спосіб та за рахунок яких засобів ОСОБА_1має реальну можливість вчинити такі дії,при цьому прокурор не аналізує наявність у обвинуваченого міцних родинних зв'язків,постійного місця проживання,соціальну адаптованість обвинуваченого саме у цих умовах постійного тривалого проживання.

Враховуючи,що ОСОБА_1раніше не судимий,інших обвинувачень,ніж ті,що викладено у обвинувальному акті в цьому кримінальному провадженні,йому не пред'явлено,на думку колегії суддів,ризику продовження ним злочинної діяльності не існує.

Зазначивши про те,що ОСОБА_1зможе перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином,прокурор не мотивував з посиланням на докази існування такого ризику взагалі,оскільки потерпілі,свідки в кримінальному провадженні відсутні,письмові докази та інші матеріали зібрані в кримінальному провадженні,по ним проведені експертизи,триває їх дослідження,тому про цей ризик прокурор фактично висловився лише декларативно.

ЄСПЛ у рішенні «Белчев проти Болгарії» наголосив,що обгрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

У даному кримінальному провадженні прослідковується тенденція самоусунення прокурора від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків,зокрема,під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження надавати докази обставин, на які він посилається в обґрунтування подальшого тримання під вартою обвинуваченого,не враховує те,що цей запобіжний захід є винятковим та застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Прокурор, навіть, не вважав за потрібне змінювати редакцію клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою,які за формою та змістом є тотожним аналогічному клопотанню,складеному ще під час досудового розслідування,в них змінюється лише дата складання,без належного мотивування заявлених у ньому вимог з урахуванням стадії розгляду справи,прикладом чого є посилання на наявність ризику переховування від органу досудового розслідування,хоча справа з січня 2018 р.розглядається судом.

Відтак,при розгляді клопотання прокурора судом на даному етапі судового провадження не встановлено тих ризиків,які, на його думку,виправдовують подальше застосування до обвинуваченого запобіжного заходу найбільш суворого виду.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював ,що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів,водночас,право на свободу і особисту недоторканість у демократичному суспільстві має першочергове значення(рішення ЄСПЛ у справі «Медведев та інші проти Франції»).

Враховуючи що Україна-соціальна держава,людина,її життя і здоров'я,честь і гідність,недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Протягом строку тримання під вартою ОСОБА_1сторона захисту порушувала питання про те,що відбувається поступове погіршення стану його здоров'я з огляду на загострення в умовах слідчого ізолятора низки хронічних захворювань,про що надавались відповідні документи.

Прокурор у своєму клопотанні зазначені відомості взагалі ігнорує та не аналізує.

З урахуванням презумпції невинуватості,яка вимагає поводження з особою,вина якої у вчиненні злочину не встановлена обвинувальним вироком суду,що набрав законної сили,як з невинуватою,подальше тримання ОСОБА_1під вартою лише з тих міркувань,що він є обвинуваченою особою,не виправдовує відступу від принципу поваги до особистої свободи та суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,може розглядатись як тортури.

Крім того,ініціювання прокурором розгляду кримінального провадження спочатку після заміни судді у складі колегії виключно з формальних міркувань,вказує на безпідставне затягування розгляду кримінального провадження за межами розумного строку,проте наслідки такої процесуальної діяльності прокурор також бажає покласти на обвинувачену особу шляхом чергового продовження строків його ув'язнення.

Всі ці обставини у сукупності призводять до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення клопотання прокурора як такого,що не ґрунтується на законі та не доведено доказами.

Захисником Новицькою С.В.ставилось питання про обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту,який є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_1

Судом при вирішенні клопотання захисника враховані у сукупності норми КПК України з цього питання,які вступають у протиріччя з нормами міжнародного права стосовно того,що суд впродовж судового провадження зобов'язаний розглядати можливість застосування до обвинуваченої особи,яка тримається під вартою інших(альтернативних) запобіжних заходів(рішення ЄСПЛ «Харченко проти України).

Водночас,суд бере до уваги і думку прокурора,який заперечуючи проти клопотання захисника, наголосив,що ч.5 ст.176 КПК України у цьому питанні є визначальною та містить пряму заборону для прийняття судом рішення відносно ОСОБА_1про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту,та погоджується у цьому питанні з прокурором,що передбачені процесуальним законом підстави для задоволення клопотання захисника наразі відсутні.

Керуючись ст.331,197,176,177 КПК України,колегія суддів-

У Х В А Л И Л А :

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1,обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.110,ч.1 ст.258-3 КК України на строк 60 днів залишити без задоволення.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 з під-варти в залі суду негайно.

В задоволенні клопотання захисника Новицької С.В. про обрання відносно ОСОБА_1,обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.110,ч.1 ст.258-3 КК України запобіжного заходу у виді домашнього арешту -відмовити.

Ухвалу для виконання направити уповноваженій службовій особі Запорізького СІЗО, вручити копію ухвали обвинуваченому,захисникам та прокурору.

Ухвала не оскаржується та підлягає негайному виконанню .

Головуючий суддя Ю.А.Галущенко

Судді О.В.Щаслива

Я.Р.Марко