Рішення № 81243580, 04.04.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3915/17

2/214/421/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 квітня 2019 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі

головуючого судді Чернової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Звада Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу №214/3915/17 за уточненою позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Набережна Перемоги, буд.50, м. Дніпро) до ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, який уточнив 31.01.2018 року, в якому просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 16.09.2011 року у розмірі 126655,24 грн., а також стягнути судові витрати в розмірі 1899,83 грн.

В обґрунтування уточнених позовних вимог представник позивача вказав, що відповідно до укладеного договору №б/н від 16.09.2011 року, відповідач отримав кредит у розмірі 4700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, але ОСОБА_1 не виконав свої зобов’язання за договором, не здійснив повернення кредиту у встановлений строк та не сплатив відсотки за користування кредитом. В зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором, відповідач станом на 31.12.2017 року має заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 126655,24 грн. з яких: 4699,82 грн. – заборгованість за кредитом; 110734,13 – заборгованість по відсотками за користування кредитом, 4713,90 – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 6007,39 – штраф (відсоткова складова), у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою.

Не погоджуючись з пред’явленими вимогами, 29.03.2018 року представником відповідача ОСОБА_2 подано заперечення на позовну заву, в якому вона просить відмовити у його задоволенні. У запереченні зазначає, що позивачем у позовній заяві не вказано ані номеру платіжної картки, ані строку її дії та не надано жодного доказу надання відповідачу грошових коштів у визначеному розмірі. Окрім того, на думку представника відповідача розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій. Відповідач не погоджується з сумами зазначеними в розрахунку та вважає їх надуманими. Також, в анкеті-заяві про приєднання до умов надання банківських послуг відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов’язання, а саме, в анкеті відрізняється сума грошових коштів від тієї, яку зазначає позивач, відсутня умова про надання позивачем тієї чи іншої суми, відсутня умова про обов’язок повернення суми та не зазначений строк, на який банк надає відповідачу грошові кошти та строк їх повернення, не зазначені посилання на картку, з якої відповідач міг отримувати грошові кошти, відсутня умова про отримання цієї картки відповідачем. Також, представник відповідача вважає, що умови та правила надання банківських послуг, а також правила користування платіжною карткою не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на відповідача, вони їм не підписані, отже вони на нього не розповсюджуються. Окрім того, представник відповідача стверджує, що 07.03.2007 року ОСОБА_1 отримав кредитну картку, яку закрив у серпні 2009 року та більше ніяких кредитів в АТ КБ «ПриватБанк» не отримував.

04.05.2018 року представником позивача надано до суду відповідь на заперечення на позовну заяву, в якій він вказує що предметом цього спору є кредитний договір б/н від 16.09.2011 року, на підтвердження укладання якого банком надані всі необхідні докази, тому посилання представника відповідача на події 2007-2009 року нічим не обґрунтовані. Окрім того, представник позивача стверджує, що відповідач був ознайомлений з умовами кредитування. Так, відповідно до копії анкети-заяви від 16.09.2011 року, в ній зазначена наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки, яка зазначена відповідачем особисто. Також, з цієї анкети видно, що ОСОБА_1 висловив згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що ця заява, разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому, до матеріалів позовної заяви долучено Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розмір комісій та штрафів тощо. Таким чином, сторонами, при укладенні договору, обговорені усі його істотні умови. Окрім того, представник позивача звертає увагу, що Умови і Правила надання банківських послуг та Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на його офіційному сайті. Також, підтвердженням того, що відповідач одержав кредитну карту та користувався грошима є те, що він отримував гроші через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів. Окрім того, представник позивача стверджує, що банком надані всі належні докази укладення кредитного договору, а саме його копія, розрахунок заборгованості, копія паспорта відповідача, за яким оформлений договір, виписка з рахунку, фото клієнта з карткою. Також, банком надано до суду виписку по картковому рахунку, з якої видно, що відповідач знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами, отже йому були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому твердження щодо незнання тарифів, умов та правил, на думку представника позивача, не відповідають дійсності.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи положення п.2 ч.4 ст.19 ЦПК України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.09.2017 року відкрито провадження за вказаною цивільною справою та призначено її до розгляду (а.с.41).

12.10.2017 року у справі ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково (а.с.51-54).

Ухвалою суду від 11.12.2017 року задоволено заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.10.2017 року (а.с.102-102).

Ухвалою суду від 30.03.2018 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів (а.с.129-130).

Ухвалою суду від 31.05.2018 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів (а.с.160-161).

Інших процесуальних дій судом не вчинялось.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, не визнання відповідачем позову, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності сторін, з урахуванням поданих ними заяв.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, суд вважає, що дану справу можливо вирішити на підставі наявних в ній доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини і визначив відповідно до них правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та кредитним договором, укладеним сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст.510 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Зі змісту ст.626, 638 ЦК України слідує, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, відповідно до ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що відповідає положенням ст.ст.628, 629 ЦК України.

16.09.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанк» (а.с.6).

З 21.05.2018 року найменування ПАТ КБ «ПриватБанк» змінено на АТ КБ «ПриватБанк», що не є перетворенням юридичної особи.

Підписанням вказаної вище заяви ОСОБА_1 дав свою згоду на те, що заява разом із запропонованими банком Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами складають кредитний договір, який по своїй суті є договором приєднання в розумінні ч.1 ст.634 ЦК України (а.с.8-31).

Суд звертає увагу, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини стосовно виконання відповідачем умов укладеного кредитного договору. У спорі, пов’язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов’язань та їх розмір.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача з приводу того, що в анкеті-заяві про приєднання до умов надання банківських послуг відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов’язання.

Так, відповідно до копії анкети-заяви від 16.09.2011 року, в ній зазначена вся необхідна інформація, а саме: персональні дані відповідача, адреса його проживання та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Вказана інформація зазначена відповідачем особисто. Також, з цієї анкети видно, що ОСОБА_1 висловив згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що ця заява, разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Також, позивачем надано до суду Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», з якої видно, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розмір комісій та штрафів тощо. Таким чином, сторонами, при укладенні договору, обговорені усі його істотні умови.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк», цей банк керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг.

Враховуючи, що сам факт підписання анкети-заяви відповідач не оспорював, дійсність виконаного ним підпису на заяві про надання кредиту без будь-яких зауважень, також, не заперечував, що є свідченням дотримання сторонами принципу свободи договору, визначеного ст.ст.6, 627 ЦК України, тому суд приходить до висновку, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 дійсно виникли договірні відносини, пов’язані з наданням фінансово-кредитних послуг.

Відомостей про те, що позичальник приєднується до даних Умов і Правил надання банківських послуг не у повному обсязі послуг, які надає банк по даним Умовам та Правилам надання банківських послуг, матеріали справи не містять.

За цих обставин, суд залишає поза увагою вказані вище доводи представника відповідача, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та по своїй суті є свідченням надання ним суб’єктивної оцінки виниклим між сторонами договірним правовідносинам із помилковим тлумаченням норм матеріального права, які їх регулюють.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 4700,00 грн. зі сплатою відсотків за користування ним за ставкою 2,5% на місяць (30% річних), що нараховуються на сум залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку картки.

Визначаючи обсяг відповідальності за порушення виконання кредитних зобов’язань сторонами погоджено, що відповідно до п.п.1.1.2.6 та 1.1.2.7 Умов та Правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов’язань за Договором на вимогу банку позичальник повинен виконати зобов’язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди банку; власник карти зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту (а.с.11 оборот).

За ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст.510 ЦК України).

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Банк свої зобов'язання за кредитним договором №б/н від 16.09.2011 року виконав належним чином, надавши ОСОБА_1 кредит в обумовленому розмірі. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, котрому відповідає передбачене ч.1 ст.509 ЦК України право кредитора вимагати їх повернення.

Натомість, позичальник свої зобов’язання не виконував належним чином, допускаючи їх періодичне прострочення, внісши востаннє 28.04.2015 року 6,01 грн. в рахунок погашення заборгованості, в результаті чого станом на 31.12.2017 року утворилась заборгованість за тілом кредиту – 4699,82 грн., по процентам за користування кредитом – 110734,13 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.115-116), з яким суд погоджується, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та по процентам підлягають задоволенню.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, презумпцію правомірності, укладеного між сторонами кредитного договору та договору поруки під час розгляду справи відповідачами не спростовано.

Встановивши обставини укладення між банком та відповідачем кредитного договору, суд виходить з того, що за умов неспростування презумпції правомірності правочину та доведеності факту існування між сторонами грошового зобов'язання, воно має виконуватись належним чином обома сторонами, у зв’язку з чим позичальник зобов’язаний сплатити позивачу суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи.

Розрахунок заборгованості саме у зазначеному розмірі під час розгляду справи відповідачем та його представником не спростовано.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача з приводу невідповідності розрахунку заборгованості Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки представником позивача надано до суду виписку по картковому рахунку, з якої видно, що відповідач знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами, отже йому були добре відомі і зрозумілі умови договору, отже посилання відповідача на незнання тарифів, умов та правил, на думку суду, не відповідають дійсності.

Окремо суд зазначає, що, відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердлого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5, вказана вище виписка по картковому рахунку має статус первинного документу, який фіксує факт виконання операції та служить підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах.

Що стосується позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» з приводу стягнення з відповідача одночасно заборгованості по пені, комісії та штрафу за кредитним договором, суд вважає, що в цій частині вони підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як передбачено ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Імперативним приписом ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов’язання.

Згідно з ч.1 ст.611, ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов’язання.

Як передбачено п.1.1.5.20 Умов та Правил, у випадку порушення Клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань більш ніж на 30 днів, він повинен сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісій (а.с.17 оборот).

При цьому, пунктом 1.1.5.21 встановлено, що при непогашенні кредиту у встановлений строк, процентів та винагороди, заборгованість в частині своєчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої проводиться відповідно до розміру, встановленому в заяві на приєднання до цього договору для процентів, з дня виникнення такої заборгованості. У випадку непогашення вказаного боргового зобов’язання протягом 30 календарних днів, всі сплачувані після вказаної дати платежі є пенею, окрім платежів, що направляються з урахуванням встановленої договором черговості на погашення тіла кредиту (а.с.17 оборот).

Разом з цим, згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст.549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Однак, у вказаній постанові відсутній висновок про те, який же вид неустойки (штраф чи пеня) підлягає стягненню та який критерій має бути застосовано для його вибору. Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати принципи справедливості і розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 по справі № 664/2784/15-ц.

Суд враховує, що загальний розмір штрафу складає 6507,39 грн., непогашене тіло кредиту – 4699,82 грн. та відсотків 110734,13 грн., а розмір пені та комісії – 4713,90 грн., який є значно меншим за тіло кредиту і нарахованих на нього відсотків, та по своїй суті не виконає свою функцію, яка полягає у покладенні на правопорушника невигідного правового наслідку, який полягає у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового. В зв’язку з чим, стягненню підлягає саме штраф.

Окрім того суд враховує, що вимоги позивача заявлені про стягнення пені та комісії сумарно не розмежовуючи окремо суму по пені та комісії. У розрахунку доданому до позову розмір комісії указаний позивачем разом із розміром пені. Розрахунки щодо нарахування пені та комісії, позивач обґрунтовує умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг. З наданих розрахунків й заявлених вимог не можливо роз'єднати суми заборгованості по пені та комісії.

За даних обставин, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії та пені (нарахованих сумарно) в розмірі 4713,90 грн. відмовити, із стягненням лише штрафу – фіксована частина та процентна складова.

При цьому, оскільки сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 16.09.2011 року станом на 31.12.2017 року становить 115433,95 грн. (заборгованість по кредиту 4699,82 грн. + заборгованість за відсотками 110734,13 грн.), то процентна складова штрафу у розмірі 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків, становить 5771,70 грн., і саме в цьому розмірі процентна складова штрафу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а не у розмірі 6007,39 грн., як безпідставно заявлено позивачем.

Отже, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог із стягненням з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.09.2011 року станом на 31.12.2017 року в загальному розмірі 121705,65 грн., яка включає: заборгованість за тілом кредиту 4699,82 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 110734,13 грн., штрафу 500 грн. фіксована частина та 5771,70 грн. процентна складова (з розрахунку: 4699,82+110734,13+500+5771,70).

Також, представником відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подано заяву про застосування позовної давності. В обґрунтування поданої заяви вона посилається на ту обставину, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого представником позивача, останній платіж було здійснено 04.11.2013 року в розмірі 680,00 грн. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов’язання до конкретного числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих місячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. У зв’язку з викладеним представник відповідача просить суд застосувати до позовної заяви строк позовної давності та відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у позові.

Вивчивши доводи заяви представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та зіставивши їх з матеріалами справи, суд приходить до висновку у необхідності відмови у її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст.126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), в п.51 рішення у справі «Стаббінс та інші проти Сполученого Королівства» № 22083/93, 22095/93 від 22.10.1996 року, п.570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20.09.2011 року наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Як визначено в п.39 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» № 32053/13 від 29.10.2015 року «…принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною», у зв’язку з чим «… у кожному окремому випадку суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків…» (п.41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьова проти України» № 3236/03 від 03.04.2008 року).

Як видно з розрахунку заборгованості, наданого позивачем станом на 31.12.2017 року, останній платіж на погашення суми заборгованості внесено ОСОБА_1 28.04.2015 року у розмірі 6,01 грн., отже, перебіг строку позовної давності почався для позивача саме з цієї дати, а тому, з урахуванням вимог ст.ст.256, 257 ЦК України, строк позовної давності для звернення до суду з позовом закінчився для АТ КБ «ПриватБанк» 28.04.2018 року.

Таким чином, надаючи оцінку доводам ОСОБА_2 щодо пропуску позивачем строку позовної давності та приймаючи до уваги ту обставину, що АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом 10.07.2017 року, тобто в межах строку, передбаченого цивільним законодавством,суд приходить до переконання про необхідність відмови у задоволенні вказаної заяви.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно з ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 1823,84 грн. в рахунок часткового відшкодування судового збору пропорційно частині задоволених вимог (96%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.526, 527, 530, 554, 610, 623, 634, 638, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 13, 19, 23, 77, 78, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1д) заборгованість за кредитним договором №б/н від 16.09.2011 станом на 31.12.2017: по тілу кредиту у розмірі 4699 (чотири тисячі шістсот дев’яносто дев’ять) грн. 82 коп., по відсоткам за користування кредитом у розмірі 110734 (сто десять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 13 коп., штрафів: 500 (п’ятсот) грн. 00 коп. – фіксована частина та 5771 (п’ять тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 70 коп. – процентна складова., а всього –121705 (сто двадцять одна тисяча сімсот п’ять) грн. 65 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1д) 1823 (одна тисяча вісімсот двадцять три) грн. 84 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Після набрання рішенням суду законної сили видати виконавчий лист для пред’явлення на виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Чернова