Рішення № 81242961, 08.04.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3472/18

2/0203/249/2019

РІШЕННЯ

IMEHEM УКРАЇНИ

08 квітня 2019 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, –

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2018 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом в обґрунтування якого послалась на те, що в серпні 2018 року позивач від приватного виконавця ОСОБА_4 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження №56137940 від 06 квітня 2018 року про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса №9450 від 02 жовтня 2017 року. Згідно такого виконавчого напису ним задоволено вимоги відповідача та звернуто стягнення на грошові кошти позивача в сумі 2999498,88 гривень, які є боргом останньої за укладеним між сторонами кредитним договором №DND0GK00006203 від 30 травня 2007 року. При цьому вказана заборгованість нарахована, згідно виконавчого напису нотаріуса, за десять років два місяці тридцять днів, а саме за період з 30 травня 2007 року по 29 серпня 2017 рік. Позивач вважає, що нотаріус при вчиненні вказаного виконавчого напису не дотримався вимог законодавства щодо порядку та підстав його вчинення, зокрема, нотаріусом вчинено виконавчий напис за відсутності належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача (документи, не оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»), відсутня довідка про ненадходження платежу, яка б мала бути обов’язкова подана. Крім того, позивач не отримувала від відповідача письмової вимог про усунення порушень договірного зобов’язання, а в нотаріуса відсутні докази визнання позивачем боргу перед відповідачем. Послалась позивач в обґрунтування свого позову і на те, що спірний виконавчий напис вчинено нотаріусом за вимогою відповідача, з дня виникнення якої минуло значно більше трьох років. Банком при зверненні до нотаріуса не враховано, що відносно значної частини періодичних платежів, які в сукупності утворили заборгованість, зазначену у спірному виконавчому написі нотаріуса, сплив строк позовної давності, як загальний – три роки (чергові платежі), так і спеціальний – один рік (неустойка), оскільки позивач припинила сплату чергових платежів ще з квітня 2009 року. Відтак, оскільки відповідач звернувся до нотаріуса задля вчинення виконавчого напису лише 02 жовтня 2017 року, то строк позовної давності не сплив лише щодо чергових платежів, які мали б бути сплачені позивачем, починаючи з 02 жовтня 2014 року, а тому нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис на заборгованість щодо чергових платежів, нараховану до 02 жовтня 2014 року. З тих же підстав нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис на заборгованість з неустойки, нараховану до 02 жовтня 2016 року, для якої передбачено спеціальну позовну давність в один рік. З огляду на наведені обставини, позивач заперечує безспірність заборгованості, вказаної у спірному виконавчому написі нотаріуса. З викладених підстав позивач просила суд задовольнити її позов, а також покласти на відповідача судові витрати по справі, зокрема стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3000 гривень.

В судовому засіданні позивач, її представник позовні вимог підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з викладених вище підстав.

Представник відповідача в останнє судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Натомість від сторони відповідача до суду надійшов відзив, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідачем на адресу позивача надсилалось повідомлення про порушення основного зобов’язання, однак навіть така вимога не є обов’язковою для оспорюваного виконавчого напису, оскільки останній вчинено на стягнення заборгованості за зобов’язанням, а не на звернення стягнення на предмет іпотеки. Не погодився відповідач і з твердженням позивача про безспірність заборгованості, мотивуючи свою незгоду поданням нотаріусу повного пакету документів, визначених законом, вказавши також, що нотаріус не здійснює перевірку відсутності безспірності заборгованості, не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє подання всіх необхідних для вчинення виконавчого напису документів. (а.с.82-87)

Стороною позивача було подано суду відповідь на вищевказаний відзив, в якій позивач наполягала на задоволенні поданого нею позову та знову послалась на вчинення спірного виконавчого напису поза межами встановленого законом трирічного строку, вказала на неправомірний розрахунок заборгованості через нарахування відповідачем процентів за користування кредитом після ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, в той час як право відповідача після ухвалення вказаного рішення суду мало б захищатись виключно на підставі ст.625 ЦК України. Крім того, сторона позивача, посилаючись на правову позицію ОСОБА_5 Верховного Суду, відзначила, що сам факт надання стягувачем всіх необхідних документів нотаріусу ще не свідчить про відсутність спору щодо заборгованості. (а.с.96-99)

Треті особи в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

За викладених вище обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.223, 240, 280 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи за фактичної явки учасників справи.

Вислухавши позивача, її представника та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 30 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», як кредитодавцем, правонаступником якого є відповідач, та позивачем було укладено кредитний договір №DND0GK00006203 від 30 травня 2007 року, за умовами якого позивач отримала кредит в іноземній валюті (долари США) на придбання нерухомості, зобов’язавшись повернути кредит до 30 травня 2025 року щомісячними платежами, сплативши проценти за користування кредитом та інші платежі в порядку та на умовах, визначених вказаним кредитним договором. (а.с.17-19, 71-74)

В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між тими ж сторонами 30 травня 2007 року було укладено договір іпотеки б/н, предметом якого стала належна позивачу квартира АДРЕСА_1 (нова назва – вул. ОСОБА_6) в м. Дніпропетровську (нова назва – м. Дніпро). (а.с.101)

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2013 року у цивільній справі №203/2049/13-ц (провадження №2/0203/1257/2013) задоволено частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації – вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (нова назва – вул. ОСОБА_6) в м. Дніпропетровську (нова назва – м. Дніпро) на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №DND0GK00006203 від 30 травня 2007 року станом на 16 жовтня 2012 року в розмірі 423306,95 гривень, з яких: 219423,76 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 80481,19 гривень – заборгованість за відсотками, 17666,36 гривень – заборгованість по комісії за користування кредитом, 85340,06 гривень – пені, 20395,57 гривень – штраф, шляхом реалізації предмета іпотеки через публічна торги із встановленням початкової ціни на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки під час проведення виконавчих дій. (а.с.100-106)

02 жовтня 2017 року до приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_3 надійшла заява від ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій останній просив нотаріуса вчинити виконавчий напис на копії кредитного договору №DND0GK00006203 від 30 травня 2007 року для стягнення кредитної заборгованості за цим договором в загальному розмірі 117437,17 доларів США (за курсом НБУ станом на 29 серпня 2017 року становить 2996498,88 гривень. Строк, за який проводиться стягнення, – десять років два місяці тридцять днів (з 30 травня 2007 року по 29 серпня 2017 року). До заяви банком додано в оригіналах: вказаний вище кредитний договір; виписку з особового рахунку боржника; письмову вимогу банку від 18 вересня 2017 року про усунення боржником порушень кредитного договору шляхом дострокового повернення кредиту, яка була здана на пошту для відправлення адресату 23 вересня 2017 року з описом вкладення; установчі документи ПАТ КБ «ПриватБанк»; довіреність та паспорт представник ПАТ КБ «ПриватБанк». Також до заяви відповідачем було долучено копію паспорту боржника. (а.с.61-80)

В подальшому 02 жовтня 2017 року приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3 на підставі вищевказаних документів, наданих відповідачем, вчинено виконавчий напис, зареєстрований за №9450, про стягнення з позивача на користь відповідача в порядку задоволення вимог останнього за кредитним договором №DND0GK00006203 від 30 травня 2007 року грошових коштів в сумі 2999498,88 гривень (117437,17 доларів США за курсом НБУ станом на 29 серпня 2017 року), з яких: 27688,05 доларів США – залишок заборгованості за кредитом, 27101,61 доларів США – залишок заборгованості за процентами, 5514,23 доларів США – комісія, 57133,28 доларів США – пеня, 3000 гривень – витрати, пов’язані із вчиненням виконавчого напису. Строк, за який провадиться стягнення, вказаний у виконавчому написі – десять років два місяці тридцять днів, а саме з 30 травня 2007 року по 29 серпня 2017 року. При цьому, як вбачається зі місту розрахунку заборгованості, наданого відповідачем для вчинення виконавчого напису, заборгованість за пенею нарахована більш ніж за один рік – з червня 2009 року по 29 серпня 2017 року, а проценти за користування кредитом та пеня, комісія нараховувались і після звернення банку до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, наслідком чого стало ухвалення рішення Кіровським районним судом м. Дніпропетровська від 28 березня 2013 року у цивільній справі №203/2049/13-ц (провадження №2/0203/1257/2013) про звернення стягнення на предмет іпотеки. (а.с.16, 60, 75-79)

При цьому стороною позивача фактично визнано в тексті позову невиконання свого договірного зобов’язання із повернення заборгованості за кредитом протягом зазначеного у спірному виконавчому написі періоду.

06 квітня 2018 року приватним виконавцем ОСОБА_4 своєю постановою відкрито виконавче провадження №56137940 з примусового виконання спірного виконавчого напису за реєстровим №9450 від 02 жовтня 2017 року, боржником вказаного позивача, а стягувачем – відповідача. (а.с.15)

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі – Порядок, в редакції, чинній на час вчинення спірного виконавчого напису), Переліком документів, за якими стягнення документів провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року №1172 (далі – Перелік, в редакції, чинній на час вчинення спірного виконавчого напису).

Так, відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір, який є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір (ст.1054 ЦК України)

За змістом ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до норми ст.1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов’язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів. При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18 ЦК України, ст.34 Закону України «Про нотаріат», п.1 Глави 12 Порядку нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису, який є різновидом нотаріальної дії, на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст.87 ч.1 Закону України «Про нотаріат», п.2 Глави 12, пп.1.1, 1.4 п.1, пп.2.1 п.2, пп.5.1 п.5, пп.6.2 п.6 Глави 16 Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси на підставі заяв стягувачів вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа. Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

Підпунктом 2.2 п.2 Глави 16 Порядку визначено, що у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Нормою ст.88 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Аналогічні положення містить п.3 Глави 16 Порядку.

Відповідно до пп.3.4 п.3 Глави 16 Порядку строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Положеннями ст.ст.256-258, 261, 266 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Нормою ст.87 ч.2 Закону України «Про нотаріат» та аналогічним положенням пп.1.2 п.1, пп.3.2 п.3 Глави 16 Порядку визначено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, п.2 Переліку встановлено, що для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов’язаннями, нотаріусу подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Згідно пп.3.5 п.3 Глави 16 Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нормою ст.49 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України.

За змістом норм ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.34, 50 Закону України «Про нотаріат» кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Нотаріальна дія, різновидом якої є вчинення виконавчого напису, або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову, ґрунтуючи своє рішення на наступному.

Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов'язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Разом з тим, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Відтак, підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що належними підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість/неправомірність вимог до боржника. Останнє, як вже вказувалось вище, має на увазі: відсутність безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, що встановлюється на підставі будь-яких фактичних обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості; сплив на момент звернення стягувача до нотаріуса і вчинення виконавчого напису строку давності за вимогою стягувача, перебіг якого (строку) починається з дня виникнення у стягувача відповідного права вимоги до боржника. Виконавчий напис має видаватись в межах такого строку давності, загальна тривалість якого становить три роки.

Наведений вище правовий висновок суду відповідає правовій позиції ОСОБА_5 Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 березня 2019 року по справі №137/1666/16-ц, правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 лютого 2019 року по справі №644/2122/17, від 06 березня 2019 року по справі №330/1510/16-ц, від 13 березня 2019 року по справі №300/470/17, від 14 березня 2019 року по справі №201/13708/16-ц, від 25 березня 2019 року по справі №629/3881/16-ц, від 27 березня 2019 року по справі №361/9307/14, а також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05 липня 2017 року по справі №6-887цс/17.

Стосовно спірних правовідносин сторін по даній цивільній справі, то судом в ході розгляду справи з виписки за рахунку боржника (а.с.75-76, 78-79) встановлено, що позивач, як позичальник, остаточно перестала належним чином виконувати свій договірній обов’язок зі сплати в порядку погашення кредитної заборгованості щомісячних платежів за кредитним договором №DND0GK00006203 від 30 травня 2007 року ще з липня 2009 року. Оскільки ж вказаний кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. З цього ж моменту в кредитодавця (відповідача) і виникло право вимоги до позичальника (позивача) – на стягнення кожного з прострочених платежів за тілом кредиту та простроченими процентами за користування кредитом, а також право на нарахування у зв’язку із таким простроченням з послідуючим стягненням неустойки та інших прострочених платежів. При цьому, право вимоги за кожним із таких прострочених платежів та неустойки обчислюється окремо. Така правова позиція суду узгоджується із правовими висновками ОСОБА_5 Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, а також із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 30 вересня 2015 року по справі №6-154цс15. При цьому, якщо відповідач бажає реалізувати виникле в нього вищевказане право вимоги до позивача про стягнення виниклої кредитної заборгованості шляхом звернення до нотаріуса задля вчинення останнім відповідного виконавчого напису, він має дотриматись встановленого ст.88 Закону України «Про нотаріат» строку давності на таке звернення та вчинення виконавчого напису.

Відтак, з огляду на викладене абзацом вище, враховуючи, що у відповідача, як кредитодавця, право вимоги за першим із низки прострочених позивачем чергових платежів за кредитним договором виникло ще в липні 2009 року, а до нотаріуса відповідач звернувся із заявою про стягнення в тому числі таких прострочених чергових платежів лише 02 жовтня 2017 року, і цього ж дня нотаріусом було вчинено спірний виконавчий напис про стягнення з позивача кредитної заборгованості у всьому нарахованому відповідачем розмірі та в межах всього розрахункового періоду, тобто за період з 30 травня 2007 року по 29 серпня 2017 року (десять років два місяці тридцять днів), очевидним є висновок суду про порушення як відповідачем, так і нотаріусом встановленого ст.88 Закону України «Про нотаріат» трирічного строку давності, лише в межах якого має вчинятись виконавчий напис нотаріуса, якщо інший строк давності не передбачено законом. Дана обставина є цілком самостійною та достатньою підставою для задоволення позову.

Окрім того, наведена вище підстава для задоволення позову, з огляду на її характер та зміст, спростовує і другу обов’язкову умову для вчинення виконавчого напису – безспірність заборгованості, оскільки звернення стягувача до нотаріуса і вчинення останнім виконавчого напису поза межами строку давності, тобто фактично поза межами права вимоги стягувача, хоча б і в частині нарахованої суми заборгованості, не дають жодних підстав стверджувати про безспірність нарахованої і зазначеної у спірному виконавчому написі суми заборгованості позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд також виходив і з наступного. Так, в судовому засіданні було встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2013 року у цивільній справі №203/2049/13-ц (провадження 2/0203/1257/2013) було задоволено частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є відповідач вже у даній цивільній справі, та вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки – належну ОСОБА_1 квартиру в рахунок повернення всієї заборгованості за кредитним договором №DND0GK00006203 від 30 травня 2007 року, тобто всієї суми кредиту та нарахованих на нього процентів і штрафних санкцій за кредитним договором, про стягнення заборгованості за яким згодом вчинено вже спірний виконавчий напис. Звернувшись до суду 17 грудня 2012 року з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок повернення кредитної заборгованості – всієї суми кредиту, належних процентів і нарахованих штрафних санкцій, тобто фактично в порядку реалізації свого права вимагати дострокове повернення кредиту (ст.1050 ч.2 ЦК України), тільки обравши для захисту своїх прав спосіб захисту у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, а не стягнення безпосередньо заборгованості, кредитодавець тим самим змінив строк виконання основного зобов’язання з визначеного у кредитному договорі з 30 травня 2025 року на 17 грудня 2012 року. Внаслідок цього з останньої із вказаних дат припинилось право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, штрафи, пеню та комісію за кредитом. В такому випадку права та інтереси банку забезпечуються лише нормою ст.625 ч.2 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Такий правовий висновок суду повністю узгоджується з правовими позиціями ОСОБА_5 Верховного Суду, викладеними в постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року по справі №202/4494/16-ц, постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року по справі №308/4296/14-ц, від 20 березня 2019 року по справі №161/11658/15-ц, від 27 березня 2019 року по справі №592/10705/16-ц, від 27 березня 2019 року по справі №199/780/15-ц, від 27 березня 2019 року по справі №341/2135/15-ц, від 03 квітня 2019 року по справі №753/11184/14-ц, від 03 квітня 2019 року по справі №550/569/16-ц, від 03 квітня 2019 року по справі №640/7146/16-ц.

Однак, попри припинення з 17 грудня 2012 року права нараховувати передбачені кредитним договором проценти, пеню та комісію за кредитом, відповідач по даній цивільній справі продовжив їх нарахування аж до 29 серпня 2017 року, після чого 02 жовтня 2017 року звернувся до нотаріуса, надавши відповідній розрахунок заборгованості позивача, до якого включив і неправомірно нараховані проценти, пеню та комісію. А вже нотаріус у той же день вчинив спірний виконавчий напис, яким визначив стягнути з позивача на користь відповідача проценти, пеню та комісію, в тому числі неправомірно нараховані після 17 грудня 2012 року. Така обставина здійснення розрахунку розміру та складових заборгованості позивача, які знайшли своє відображення у спірному виконавчому написі, безсумнівно свідчить про недотримання вимоги закону щодо безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, як обов’язкової умови для вчинення виконавчої напису. І це є ще однією цілком самодостатньою підставою для задоволення позовних вимог.

З викладених вище підстав та мотивувань суд не приймає до уваги заперечення сторони відповідача проти задоволення позову, наведені у відзиві, оскільки вони повністю спростовуються приведеними судом висновками і правовими позиціями. Зокрема, сам по собі факт подання відповідачем, як стягувачем, нотаріусу повного пакету документів, передбачених Переліком, ще не свідчить про відсутність спору стосовно кредитної заборгованості як такої, не позбавляє права боржника доводити її спірність в судовому порядку, а суд, при встановленні такої спірності, не позбавляє можливості визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Даний правовий висновок підтверджується правовими позиціями Верховного Суду, в тому числі його ОСОБА_5, на які спирався суд при ухваленні даного рішення, навівши відповідні посилання.

В той же час, суд не приймає до уваги і твердження сторони позивача як підставу для задоволення позову про неотримання нею письмової вимоги про усунення порушень виконання її договірного зобов’язання, оскільки обов’язок надіслання такої письмової вимоги і вчинення виконавчого напису лише за умови надіслання такої вимоги і через певний час після цього не передбачений Порядком як обов’язкова умова для вчинення виконавчого напису про стягнення грошових сум (кредитної заборгованості).

Не приймає суд до уваги і твердження сторони позивача про необхідність підтвердження заборгованості шляхом подання стягувачем нотаріусу первинних документів обліку заборгованості, оформлених згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», довідки про надходження платежу. Такі твердження не ґрунтуються на законі, оскільки ані положення Порядку, ані Переліку, ані норми Закону України «Про нотаріат» чи іншого законодавства не встановлюють обов’язку подання стягувачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису про стягнення грошової суми зазначених стороною позивача документів, оформлених у вказаний стороною позивача спосіб.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а відтак і про необхідність їх задоволення через недотримання при вчиненні спірного виконавчого напису вимог закону щодо безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, а також через вчинення виконавчого напису з пропущенням трирічного строку давності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останньою при зверненні до суду судовий збір в розмірі 704,8 гривень (а.с.1). В той же час, суд відмовляє позивачу у стягненні на її користь з відповідача заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень, оскільки в порушення вимог ст.137 ч.3, ст.141 ч.8 ЦПК України стороною позивача не подано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту сплати позивачем таких витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 18, 256-258, 261, 266, 525, 625, 629, 610-612, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.34, 49, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п.1, 2 Глави 12, пп.1.1, 1.2, 1.4 п.1, пп.2.1 п.2, п.3, пп.5.1 п.5, пп.6.2 п.6 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, п.2 Переліку документів, за якими стягнення документів провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року №1172, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 240, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 02 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №9450.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (49000, м. Дніпро, вул. М.Руденко, 112/53, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 17 квітня 2019 року.

Суддя С.Ю.Казак