Ухвала суду № 81241924, 17.04.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3163/19

(1-кп/199/339/19)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2019 року м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

Головуючого: судді – Воробйова В.Л.

при секретарі – Опацької Н.О.

за участю прокурора – Дахно Ю.С.

захисників – ОСОБА_1, ОСОБА_2

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12019040030000130, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 та ч.2 ст.289 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 та ч.2 ст.289 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 та ч.2 ст.289 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 та ч.2 ст.289, ч.3 ст.383 КК України,

В С Т А Н О В И В :

В підготовчому судовому засіданні прокурором Дахно Ю.С. заявлене клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів., оскільки існують ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України та продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_4 строком на 60 днів.

Клопотання обґрунтовується тим, що обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_4 можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, перешкоджати кримінальному провадженню, скоювати інші злочини.

Обвинувачений ОСОБА_3, захисник ОСОБА_1 заперечували проти задоволення клопотання та заявили власне клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м’який, – домашній арешт.

Обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтримали клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисник ОСОБА_2 вважав про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання сторони захисту обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_3 не має наміру переховуватися від суду. Обвинуваченому немає необхідності перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином, впливати на інших обвинувачених, потерпілого, свідків. Вважають, що відсутні визначені законом ризики і є всі підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м’який, – домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_4, не заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Інші учасники судового провадження вважали, що вирішення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає на розсуд суду.

Суд, вирішуючи заявлені прокурором клопотання вислухав думки учасників судового провадження приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободі людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст.3 Конституції України).

У відповідності зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року (далі - ЄСПЛ або Суд), не тільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), але й, практика ЄСПЛ застосовується судами України як джерело права, та має більшу юридичну силу чим норми КПК України, оскільки згідно ст.19 Закону, законодавчий орган держави (орган представництва) має здійснювати експертизу та перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці ЄСПЛ.

У відповідності до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному проваджені, а, також, і у відповідності з ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

У відповідності з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе: наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатності застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частини перша, друга статті 194 КПК України).

Тримання під вартою та подальше продовження перебування особи під вартою повинно бути законним і обґрунтованим. Законність полягає у дотриманні встановленої законом процедури застосування цього запобіжного заходу та на підставі рішення суду, а обґрунтованість – у вимозі взяття особи під варту і подальше продовження перебування особи під вартою лише за наявності передбачених в законі підстав.

Загальною декларацією прав людини (статті 3,9) та Конвенцією (стаття 5) проголошено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність і ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. У Рекомендації підкреслюється, що з погляду на презумпцію невинуватості, тримання під вартою особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушенні, має бути винятком, а не правилом. В окремих випадках тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньої необхідності і як останній захід; воно не повинно застосовуватися з каральних міркувань.

Наголос на винятковому характері застосування тримання під вартою до судового розгляду, коли йдеться про осіб, які підозрюються у вчиненні правопорушення та на застосуванні лише у тих випадках, коли цього суворо вимагають особливі обставини окремої справи, відображають вимоги статті 5 Конвенції, розвинені Судом. Ця практика, зокрема, встановила, що рішення про тримання будь-кого під вартою не може ґрунтуватися лише на минулому підозрюваної особи або на тому, що певні злочини, можливо були вчинені.

Звертаючись до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу - тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що наявні ризики, які виправдовують обрання запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою, а застосування більш м’яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Наявність існування ризиків для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суду прокурором не доведена та ним на надано жодних матеріалів, які б могли підтвердити наявність таких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тобто не надано ані сторонам, ані суду, на що звертав увагу захисник в своєму усному запереченні на клопотання прокурора.

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що слідчому судді, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи, є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення. Так, вказана норма забороняє переміщати тягар доведення необхідності звільнення на особу, щодо якої вирішується питання про позбавлення її волі.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі "Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити в судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Однак, всупереч викладеному, органом обвинувачення не надано жодних вагомих доказів, які би посвідчували факти можливості нез'явлення обвинуваченого за викликом прокурора або суду. Одного лише формального зазначення про те, що обвинувачені, знаходячись на волі, можуть переховуватись від слідства та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, впливати на обвинувачених, потерпілого та свідків, недостатньо. Зазначене повинно підтверджуватись відповідними матеріалами, яких суду прокурором не надано та не вказано чітких підстав обрання запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою, а обмежено лише формальним переліченням таких ризиків.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 30.03.2019 обвинуваченому ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 15-45 год. 17.04.2019.

Відповідно до ст.291 КПК України прокурор Дахно Ю.С. спрямувала до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська обвинувальний акт відносно ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – 17.04.2019 року, який згідно звіту про автоматичний розподіл судових справ між суддями 17.04.2019 року о 11 год. 52 хв., передано у провадження судді, після чого підготовче судове засідання було призначено – 17.04.2019 року о 14-00.

На час розгляду у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк запобіжного заходу, визначений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 30.03.2019, закінчився та обвинувачений повинно бути звільнений з-під варти.

Обвинувачений ОСОБА_3 є особою, яка народилась на території України в місті Нікополь Дніпропетровської області, та є громадянином України.

З часу народження по теперішній час обвинувачений постійно проживав на території України. середню освіту саме отримав на території України, а не в іншій країні. На досудовому слідстві не встановлено і суду не надані докази про те, що ОСОБА_3 має у розпорядженні в закордонних країнах грошові кошти на банківських рахунках або нерухомість, має близьких родичів в іноземних країнах, що він до затримання багато чисельно та вільно перетинав державний кордон України або має численні тісні зв’язки в закордонних країнах або має та у нього вилучено декілька іноземних паспортів різних країн. Прокурором не повідомлено суд, що в матеріалах кримінального провадження зафіксовані також висловлювання і наміру ОСОБА_3 отримати іноземне громадянство та виїхати з території України в іншу закордонну країну для постійного проживання або переховування. Крім того, ОСОБА_3 має місце реєстрації у місті Нікополь та місце проживання у м. Києві, а у місті Нікополь постійно проживає його матір.

Прокурором не надані суду відомості, що ОСОБА_3 десь перебуває на обліку, що обвинувачений перебуває у розшуку, відомості щодо інших кримінальних проваджень у відношенні обвинуваченого відсутні, він є особою яка вважається раніше не судимою.

Вищевказані факти свідчать про міцні зв’язки ОСОБА_3 з державою, у якій його переслідують, тобто, з Україною і задовільну характеристику обвинуваченого.

Європейським судом з прав людини зазначається, що у всіх випадках, коли ризик ухилення підозрюваного (обвинуваченого) від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, підозрюваного (обвинуваченого) має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення у справах «Вранчев проти Сербії» від 23.09.2008, «Харченко проти України» від 10.02.2011, «Буров проти України» від 17.03.2011, «Цигоній проти України» від 24.11.2011).

Під час розгляду клопотання прокурором не доведено недостатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 інших, більш м'яких запобіжних заходів, для запобігання вказаним вище ризикам. Доказів необхідності застосування до обвинуваченого саме найсуворішого запобіжного заходу і неможливості обрання іншого, більш м'якого, запобіжного заходу, прокурор не навів взагалі.

З огляду на викладене, керуючись Конвенцією, рішеннями ЄСПЛ, правовими нормами КПК України, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання обвинуввченого та захисника ОСОБА_1 і обрати обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді у вигляді домашнього арешту, носити електронний засіб контролю на весь час домашнього арешту, який, відповідно ст.176 КПК України, є найбільш суворим запобіжним заходом після тримання під вартою.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтись в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю.

Суд вважає, що на теперішній час саме цей запобіжний захід – у вигляді домашнього арешту є заходом, який забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов’язків, та правової норми, яку містить ст.177 КПК України, та є втіленням щодо забезпечення дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина на такому ж рівні, як вони гарантуються Європейською Конвенцією з прав людини та основоположних свобод і практикою Європейського Суду з прав людини.

Утім, враховуючи вказані вище обставини, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, що, на думку суду, зможе забезпечити належне виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов'язків та запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

В частині клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_4, суд враховує, що відповідно до ст.181 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, та може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачене покарання у виді позбавлення волі.

При продовженні строку домашнього арешту, суд враховує необхідність виконання процесуальних рішень суду та запобіганню спробам ухилення від суду або переховування, що є основними підставами для продовження застосування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

При продовженні строку домашнього арешту відносно ОСОБА_4, суд враховує необхідність виконання процесуальних рішень суду та запобіганню спробам ухилення від суду або переховування, що є винятковими підставами для продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки існують ризики, що обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого, свідків, які судом ще не допитані, також обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим шляхом.

Посилання прокурора про неможливість застосування ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки обвинувачений не є жителем міста Дніпро, зареєстрований та проживає у інших містах, суд відхиляє, та звертає увагу, що прокурор у своєму клопотанні про продовження запобіжного заходу для обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту просить застосувати цей запобіжний захід для особи, яка є жителем Чернігівської області.

Недоцільним суд вважає задовольнити клопотання та визначити для ОСОБА_3 цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1, як на це наполягала сторона захисту.

Керуючись ст.ст. 131, 132, 176-179, 181, 193, 194, 195,331, 369-372 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання прокурора Дахно Ю.С. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 – відмовити, про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_4 – задовольнити повністю.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_1 про обрання ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту – задовольнити частково,

Застосувати до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул.Героїв Чорнобилю, буд.33, строком на 60 (шістдесят) діб, тобто до 15 червня 2019 року включно та заборонити обвинуваченому ОСОБА_3 залишати житло цілодобово.

Покласти на ОСОБА_3 обов’язок прибувати до прокурора чи суду за першою вимогою, носити електронний засіб контролю, утримуватись від спілкування з потерпілим та свідками, не відлучатись з місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, цілодобово.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання Нікопольскому ВП ГУНП в Дніпропетровській області, який повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту і повідомити про це суд.

Відмовити стороні захисту у задоволенні клопотання щодо визначення для ОСОБА_3 домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1.

Продовжити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: Чернігівська область, Коропський район, с.Шабалинові, вул.Центральна, 235, строком на 60 (шістдесят) діб, тобто до 15 червня 2019 року включно та заборонити обвинуваченому ОСОБА_4 залишати житло з 20-00 години по 07-00 годину.

Покласти на ОСОБА_4 обов’язки: не залишати місце фактичного проживання та реєстрації – будинок №235 по вул. Центральній у с.Шабалинові Коропського району Чернігівської області, у період часу з 20-00 години до 07-00 години, окрім, як за дозволом слідчого, у провадженні якого перебуває справа, прокурора чи суду, в залежності від стадії кримінального провадження; за першою вимогою слідчого, прокурора або суду, в залежності від стадії кримінального провадження прибувати до органу досудового розслідування, прокурора чи суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд в залежності від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця мешкання та місця роботи.

Працівники органу поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтися в житло ОСОБА_4, ОСОБА_3 за вказаною адресою, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на них зобов’язань.

По закінченню цього строку та за відсутністю клопотання прокурора ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок суду.

Суддя: Воробйов В.Л.