Рішення № 81236874, 11.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.04.2019 р. справа №520/2205/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - не прибув, представника третьої особи - не прибув,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

громадянки ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 До Тхі Хионг до третя особа -УДМСУ в Київській області , ГУДМСУ в Харківській області,провизнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

Позивач, громадянка ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 До Тхі Хионг, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області №144 від 24.09.2018р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 До Тхі Хионг, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що спірне рішення суперечить закону, адже наказ, який став підставою для прийняття цього рішення, було скасовано у судовому порядку.

Відповідач, Управління Державної міграційної служби в Київській області, правом на подання письмового відзиву на позов не скористався.

Третя особа, Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області, письмово свою правову позицію по суті заявленого позову не висловив.

Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.

Рішенням відділу ГІРФО ГУМВСУ в Київській області від 05.05.2004р. чоловіку заявника було видано посвідку на постійне проживання в Україні без прийняття окремого письмового рішення з приводу надання дозволу на міграцію.

28.12.2004р. цим же владним адміністративним органом заявнику було надано дозвіл на імміграцію в Україну.

На реалізацію цього дозволу позивачу було видано посвідку на постійне проживання в Україні серії КВ№9262/51667 від 28.12.2004 р.

Під час знаходження на території України у заявника у шлюбі народились діти: 29.09.1997р. - Нгуєн Тхі ОСОБА_4 (належить до громадянства України за паспортом громадянина України серії МТ №294892), 14.02.2002р. - Нгуєн Тієн Зуі (належить до громадянства України за довідкою ГУ ДМСУ в Харківській області №3328 від 03.07.2015р.), 21.01.2014р. - Нгуєн ОСОБА_5

Підпунктами 3.1-3.3 п.3 наказу ДМС України №229 від 06.09.2017р. було скасовано раніше видане чоловіку заявника рішення про документування посвідкою на право постійного проживання в Україні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018р. по справі №820/2655/18 (залишеним у силі постановою Харківського апеляційного адміністративного суду 06.11.2018р.) було скасовано п.п.3.1-3.3 п.3 наказу ДМС України №229 від 06.09.2017р.

Рішенням УДМС в Київській області №144 від 24.09.2018 р. заявнику - громадянці ОСОБА_3 До Тхі Хионг було скасовано дозвіл на імміграцію.

Як з'ясовано судом, одночасно юридичною підставою для цього владний суб'єкт зазначив положення п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а фактичною підставою послугувало скасування посвідки на постійне проживання в Україні чоловіку позивача, оскільки позивач отримала дозвіл на імміграцію в України саме як дружина іммігранта.

Продовжуючи розгляд справи, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, правовідносини з приводу імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства унормовані, насамперед, Законом України «Про імміграцію» та Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (затверджено постановою КМУ №1983 від 26.12.2002 р.; далі за текстом Порядок №1983).

За визначенням ст. 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

У ході розгляду справи судом встановлено, що органами управління від імені Держави України іноземцю було видано дозвіл на імміграцію.

Доказів вчинення за цією подією злочину (кримінального правопорушення) чи іншого протиправного діяння матеріали справи не містять.

Не містять матеріали справи і доказів подання іноземцем у процедурі одержання дозволу на імміграцію спотвореної, перекрученої, неправдивої, недостовірної інформації, котра об’єктивно не могла бути перевірена відповідним державним органом управління.

Суд вважає, що після одержання дозволу на імміграцію на правовідносини за участі іноземця та Держави України з приводу правової підстави для перебування на території України поширюються норми ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому втручання Держави в особі компетентного владного суб’єкта у цю приватну сферу повинно відповідати критеріям цієї норми Конвенції.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами.

Дослідивши текст оскарженого рішення суд встановив, що правовою підставою для скасування дозволу на імміграцію владний суб’єкт обрав положення п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Таким чином, суд вважає, що владний суб’єкт з достатньою чіткістю поза розумним сумнівом конкретизував правову підставу оскарженого рішення, але не дотримався цього правила відносно фактичної підстави видання оскарженого акту, що суперечить ст. 8 Конституції України, адже не узгоджується з принципом юридичної визначеності як невід’ємного складового елементу принципу верховенства права.

При цьому, суд ураховує, що прийняте стосовно чоловіка заявника рішення тероргану ДМС України з приводу позбавлення легітимної підстави постійного знаходження в Україні було визнано судом протиправним та скасовано, що має правовим наслідком припинення фізичного існування цього владного волевиявлення органу управління.

Отже, і чоловік заявника, і діти заявника мають право постійного перебування на території України у той час як заявник у силу приписів оскарженого рішення тероргану ДМС України має полишити територію України і роз'єднатися із власною родиною.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що приєднані до справи документи не засвідчують факт вчинення іноземцем злочину (кримінального правопорушення) чи скоєння іноземцем адміністративних правопорушень після набуття правової підстави для знаходження в Україні.

Навпаки, з цих документів слідує, що іноземець одержав реєстраційний номер облікової картки платника податків, народив дітей, які є громадянами України.

Сукупність перелічених обставин доводить існування сталих та міцних соціальних, родинних, фінансових зв’язків іноземця з Україною.

Критерії до рішення владного суб’єкта наразі викладені у ч. 2 ст. 2 КАС України, де зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що оскаржене рішення цим критеріям не відповідає, позаяк не містить жодної оцінки владним суб’єктом співрозмірності балансу між приватним інтересом іноземця на продовження перебування в Україні та публічним інтересом Держави у контексті змісту ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі імміграційної справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог в частині скасування спірного рішення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.132, 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області №144 від 24.09.2018 року.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 18 квітня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.