Рішення № 81236246, 10.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 квітня 2019 року Справа № 280/531/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 (69106, м. Запоріжжя, вул. Норильська, буд. 26, ІПН НОМЕР_1)

до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022)

про визнання протиправним та скасування пункту протоколу та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі – позивач) до Міністерства оборони України (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати пункт 32 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 3 від 11 січня 2019 року;

зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності III групи, внаслідок поранення, контузії захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Ухвалою суду від 11.02.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено перше судове засідання на 13.03.2019 з викликом сторін.

Ухвалою суду від 13.03.2019 судове засідання по справі було відкладено на 10.04.2019.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України 10 квітня 2019 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві. Зокрема зазначив, що ОСОБА_3 є інвалідом війни ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язку військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що підтверджується відповідними документами. Рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом від 11.01.2019 №3, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням позивачу інвалідності понад тримісячний термін звільнення зі служби. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити позов.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов (вх.№9351). Зокрема зазначив, що позивач звільнений з військової служби 04.11.1974 року, а інвалідність встановлена більше ніж через 42 років після звільнення, тобто пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби. Таким чином, зазначив представник відповідача, підстав для прийняття комісією позитивного рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги немає, про що було обґрунтовано викладено в протоколу, відмова у призначені позивачу одноразової грошової допомоги в даному випадку є правомірною. Крім того, зазначив, що відповідно до постанови Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №750/5074/17, в якій встановлена відсутність підстав для задоволення аналогічних позовів у зв’язку з чим просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Судоми встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою якій встановлено статус інваліда війни III групи, що підтверджується посвідченням серії Є № 011334 від 22 березня 2017 року.

25 січня 2017 року при первинному огляді йому встановлено III групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії АВ № 0679456.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МОУ № 4527 від 31 жовтня 2016 року множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої руки, спини, контузія головного мозку у 1973 році старшого матроса ОСОБА_3, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

ОСОБА_3 звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату з заявою про направлення особистих документів до Міністерства оборони України для прийняття рішення, щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів від 25 грудня 2013 року №975.

Листом від 06 жовтня 2017 року № 248/3/6/3509 Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив позивача проте, що позивач звільнений зі строкової служби в 1974 році, а інвалідність первинно встановлено в 2017 року, тобто понад тримісячний термін після звільнення зі служби.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в грудні 2018 року отримав витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 104 від 26 жовтня 2018 року, відповідно якого позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлено понад 3-місячний термін.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2018 року визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви та документів ОСОБА_4 про виплату одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обовязків військової служби, зобов’язаyj Міністерство оборони України розглянути заяву та документи ОСОБА_4 про виплату одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обовязків військової служби та прийняти відповідне рішення.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, на виконання рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05.02.2018 по справі №332/3244/17, прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, яке викладене у протоколі

Згідно витягу з протоколу від 11 січня 2019 року № 3, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на пункт 6 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а також підпункту 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби . ОСОБА_3 інвалідність встановлена понад 3-місячний термін.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-ХІІІ).

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Так, відповідно до абзацу 2 статті 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Разом з тим, відповідно до приписів, встановлених частиною 8 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, передбачено, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, суд враховуючи зазначені норми законодавства та дослідивши додані докази встановив, що право ОСОБА_3 на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення інвалідності, а саме момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності є 25 січня 2017 року, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в редакції, що діяла на час встановлення позивачу інвалідності, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов’язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов’язаному або резервісту при виконанні обов’язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року встановлено види військової служби:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

З протоколу від 11 січня 2019 року № 3 вбачається, що комісією Міністерства оборони України встановлено, що ОСОБА_5 04.11.201974 звільнено зі строкової служби та 25 січня 2017 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Отже, суд враховуючи вищевикладене дійшов до висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням позивачеві інвалідності у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, з тих підстав, що інвалідність встановлено понад 3-х місячний строк після звільнення зі служби, не відповідає наведеним правовим нормам, є протиправним.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №750/5074/17, відповідно до якої встановлено відсутність підстав для задоволення аналогічних позовів, оскільки в зазначеній справі фактичні обставини є іншими. Позивачем по справі №750/5074/17 є особа, якій повторно встановлено III групу інвалідності 24.10.2013, отже застосуванню до спірних правовідносин у даній справі підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу інвалідності, а саме Закон України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб” від 03.11.2006 №328, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, та Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 N 499.

Згідно з частиною 6 статті 16-3 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16.

Таким чином, суд у даній справі дійшов висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення.

В даному випадку відповідачем за результатами розгляду поданих позивачем документів прийнято рішення про відмову у призначенні грошової допомоги, при цьому не призначення позивачу такої допомоги, як встановлено вище, здійснено відповідачем всупереч вказаним вище вимогам чинного законодавства України, а тому такі дії є протиправними.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, необхідність у розподілі судових витрат в даному випадку відсутня.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 32 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 3 від 11 січня 2019 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_3 (69106, м. Запоріжжя, вул. Норильська, буд. 26, ІПН НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності III групи, внаслідок поранення, контузії захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15.04.2019.

Суддя А.В. Сіпака