Рішення № 81236242, 28.03.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 березня 2019 року 12 год. 58 хв.Справа № 280/5266/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання дій неправомірними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати дії відповідача протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018 № Ф-5839-17 на суму 17 036,34 грн. та від 07.11.2018 № Ф-5839-17 на суму 24 407,34 грн.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що не займається підприємницькою діяльністю з вересня 2013 року, самостійно будь-які звіти до контролюючого органу не подавав, про проведені ОДПІ перевірки не знав і відповідних актів перевірки разом із розрахунком суми, вказаної у вимогах не отримував. Стверджує, що з вини Мелітопольської ОДПІ позивачу не було відомо про те, що він все ще зареєстрований, як фізична особа - підприємець. Також стверджує, що вимоги підписані начальником Мелітопольської ОДПІ без надання доказів його повноважень. Враховуючи викладене, просить визнати протиправними дії відповідача та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018 № Ф-5839-17 на суму 17 036,34 грн. та від 07.11.2018 № Ф-5839-17 на суму 24 407,34 грн.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву від 18.02.2019 вх. № 6593 та письмових поясненнях від 20.02.2019 вх. № 6976 посилається на те, що позивач є фізичною особою-підприємцем, його підприємницька діяльність станом на сьогоднішній день не припинена, та відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску. Вказує, що керуючись чинним законодавством, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015, у зв'язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску Мелітопольським управлінням Головного управління ДФС у Запорізькій області 02.10.2018 було виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5839-17 на загальну суму недоїмки 17 036,34 грн. та 07.11.2018 виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-5839-17 на загальну суму недоїмки 24 407,34 грн., за формою та у строки, визначені законодавством. Вказує, що позивач мав безоплатний доступ до відомостей з Єдиного державного реєстру, в тому числі мав доступ до інформації щодо припинення чи не припинення його підприємницької діяльності, проте не надав суду доказів звернення до суб'єктів державної реєстрації з відповідною заявою щодо припинення підприємницької діяльності. Також, стверджує, що згідно наказів ГУ ДФС у Запорізькій області від 10.05.2018, ОСОБА_3 є начальником Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області, якому надано додаткові повноваження, а саме: підпис вимог про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску, формування повідомлень про сплату боргу. Тому, вважає доводи позивача безпідставними та просить у позові відмовити.

Ухвалою суду від 17.12.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 28.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5266/18. Призначено судове засідання на 21.02.2019

Ухвалою суду від 21.02.2019 відкладено судове засідання в адміністративній справі №280/5266/18 на 14.03.2019.

У судовому засіданні 14.03.2019 оголошено перерву до 28.03.2019.

Позивач у судовому засіданні 28.03.2019 підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.03.2019 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 28.03.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 30.06.2009.

25.02.2019 до ЄДРПОУ внесено запис № 21010060004014902 про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1

02.10.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 5839-17, якою зобов’язано позивача сплатити суму боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 17 036,19 грн., з яких: недоїмка – 12 251,85 грн., штраф – 741,05 грн. та пеня 4 043,29 грн.

02.11.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 5839-17, якою зобов’язано позивача сплатити суму боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 24 407,39 грн., з яких: недоїмка – 19 623,39 грн., штраф – 741,05 грн. та пеня 4 043,29 грн.

Не погоджуючись із вказаними вимогами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ОСОБА_4 та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464- VI).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону .

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 30.06.2009 по 25.02.2019, тож в силу вищевказаних положень мав статус платника єдиного внеску.

До 01.07.2015 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.

Приписами п.2, 3 ч. 1 ст 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник ОСОБА_4 самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов’язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.

Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

В частині 7 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).

Судом встановлено, що оскаржувані вимоги включають в себе нараховані контролюючим органом суми єдиного внеску за період з 01.01.2015 по ІІІ квартал 2018 року включно, зокрема: 20.04.2015 - 1267,95 грн. (1218 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за І квартал 2015 року; 20.07.2015 - 1267,95 грн. (1218 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за II квартал 2015 року; 19.10.2015 - 1267,95 грн. (1218 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за III квартал 2015 року; 09.02.2018 - 8448,00 грн. (3200 грн.*22%*12 місяців) та 19.04.2018 - 2457,18 грн. (3723 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за І квартал 2018 року; 19.07.2018 - 2457,18 грн. (3723 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за II квартал 2018 року; 19.10.2018 - 2457,18 грн. (3723 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за III квартал 2018 року.

Разом з тим, як вказує сам позивач, звіти про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування протягом 2015-2018 років ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу не подавав, суми єдиного внеску не сплачував.

Доказів того, що позивач самостійно нараховував суми єдиного внеску на спірний період не надано і представником контролюючого органу.

Враховуючи те, що положення ч. 1 ст 7 Закону № 2464-VI не містили обов’язку платника податків визначати базу єдиноно внеску, відповідно суд вважає, що контролюючим органом неправомірно самостійно визначено базу та нараховано ФОП ОСОБА_1 суми єдиного внеску за 2015 рік.

Відтак, вимоги про сплату боргу в сумі 3 803,85 грн. є неправомірними та підлягають скасуванню.

Щодо нарахування ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску за періоди 2017-ІІІ квартал 2018 року, суд зазначає наступне.

Як було вказано вище, протягом 2017-2018 років вже діяла редакція Закону № 2464-VI, що передбачала саме обов’язок фізичної особи-підприємця визначати базу нарахування єдиного внеску.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чинним законодавством не передбачено.

Позивачем не надано доказів його звільнення від сплати єдиного внеску протягом 2017-2018 років.

Щодо розміру нарахованого позивачу єдиного внеску за 2017-ІІІ квартали 2018 року, суд зазначає, що Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року- 3723 грн.

Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік”, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн. Тобто, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально: до 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.

Таким чином, позивачем не сплачено суми єдиного внеску за 2017 рік (8 448,00 грн.) та три квартали 2018 року (7371,54 грн.), про що і зазначено в оскаржуваних вимогах про сплату боргу (недоїмки).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідач правомірно виніс вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018 № Ф-5839-17 та від 07.11.2018 № Ф-5839-17 в частині визначення суми недоїмки за 2017-ІІІ квартали 2018 року, які повинен сплатити позивач.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів” визначена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція).

Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції №449).

Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449).

Оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо визначення бази нарахування та сплати єдиного внеску, відповідачем у вимозі про сплату боргу (недоїмки) нараховано мінімальний страховий внесок, що передбачено положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI.

У зв'язку з цим, посилання позивача на неправомірні дії контролюючого органу не відповідає обставинам справи.

Не приймає до уваги суд і посилання позивача на непідтвердження повноважень начальника Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області ОСОБА_3В, яким підписані оскаржувані вимоги.

Так, до матеріалів справи додано наказ ГУ ДФС у Запорізькій області № 1368 від 10.05.2018, яким надано повноваження на виконання певних функцій, передбачених законодаством з інших питань, котроль за дотриманням яких покаладено на контролюючі органи, зокрема, ОСОБА_3,- начальнику Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області. Згідно наказу ГУ ДФС у Запорізькій області від 11.05.2018 № 1393 ОСОБА_3,- начальнику Мелітопольського управлінняГУ ДФС у Запорізькій області надано повноваження серед іншого, на винесення вимог про сплату боргу.

Посилання позивача на те, що йому не було відомо про його реєстрацію як фізичної особи-підприємця суд не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не стосуються наразі предмету спору та не можуть слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку сплачувати податки та збори.

Частиною 4 статті 6 Закону №2464-VI визначено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, розподіл понесених позивачем судових витрат в порядку ст. 139 КАС України здійснюється пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративий позов ОСОБА_1 (72313, АДРЕСА_1) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166) про визнання дій неправомірними та скасування вимог, - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області від 02.10.2018 № Ф-5839-17 та від 07.11.2018 № Ф-5839-17 про сплату недоїмки в частині визначенні суми недоїмки у розмірі 3 803,85 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 157,37 грн. (сто п’ятдесят сім гривень 37 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.04.2019.

Суддя Л.Я. Максименко