Постанова № 812299, 24.07.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.07 р. Справа № 7/399пд

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою Кіровської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Кіровське

до відповідача 1: Підприємства Жданівської виправної колонії №3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області, м. Жданівка.

до відповідача 2: Приватного підприємства “Індустріальна компанія” м. Донецьк.

про визнання договорів від 01.10.2001 року № 85, та № 86 недійсними та застосування наслідків ст. 49 Цивільного кодексу України

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Єнакіївська об’єднана державна податкова інспекція, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Підприємства Жданівської виправної колонії №3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області та до Приватного підприємства “Індустріальна компанія” про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 85 та № 86 від 01.10.2001 року, укладеними між Підприємством Жданівської виправної колонії №3 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецької області та ПП “Індустріальна компанія”, стягнення в доход держави з Підприємства Жданівської виправної колонії № 3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області 344385,27 грн., отриманих та належних за зазначеними угодами, стягнення з ПП “Індустріальна компанія” на користь Підприємства Жданівської виправної колонії №3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області 344385,27 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.12.2002 року по справі 7/399пд у задоволенні позовних вимог Єнакієвської ОДПІ до Підприємства Жданівської виправної колонії №3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області та до Приватного підприємства “Індустріальна компанія” про визнання недійсними на підставі ст. 49 ЦК України договорів № 85 від 01.10.2001 року, та № 86 від 01.10.2001 року було відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.03.2003 року рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2002 року по справі № 7/399пд було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2003 року скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.03.2003 року та рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2002 року по справі 7/399пд, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Відповідно до уточнень до позовної заяви від 29.08.2003 року позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01.10.2001 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу № 85, на виконання якого відповідачем-2 поставлено на адресу відповідача-1 продукти харчування, шкуру овчинну, тканину для пошиття, що підтверджується накладними, податковими накладними та авізо. Також, 01.10.2001 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу № 86, на виконання якого відповідачем-1 постановлено відповідачу-2 кожухи та спецодяг, що підтверджується накладними, податковими накладними. Цей договір, як зазначив позивач, був укладений на виконання договору № 85 від 01.10.2001 року, що фактично являлося взаємозаліком.

Позивач вважає, що зазначені договори повинні бути визнані недійсними на підставі ст. 49 ЦК України, оскільки відповідач-2 діяв з умислом на укладення угод з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Зазначене, на думку позивача, підтверджується тим, що рішенням Ворошиловського місцевого суду м. Донецька від 20.12.2001 року по справі № 2-3894/01 установчі документи відповідача-2 визнані недійсними, оскільки підприємство було зареєстровано на підставну особу, відповідач-2 за юридичною адресою не знаходиться, діяльність у теперішній час не здійснює, звітність до податкового органу не подає.

Відповідно до пояснень, наданих позивачем, відповідач-1 податкову звітність подає у строки, передбачені законодавством, факти взаємовідносин між відповідачами в актах документальних перевірок відповідача-1 не фіксувались, підстави для виходу на додаткову перевірку платника податків у податкового органу відсутні. Як зазначив позивач, відповідно до довідки Донецького обласного управління статистики від 21.07.2003 року № 25-1608, відповідач-2 знаходиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

При первісному розгляді справи відповідачем-1 було подано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив з тих підстав, що на момент укладання договорів та їх виконання відповідач-2 був зареєстрований в якості суб’єкта підприємницької діяльності, знаходилось на податковому обліку в ДПІ, включено до ЄДРПОУ. Відповідач-1 наполягав на тому, що законом не передбачено обов’язку юридичних осіб перевіряти достовірність установчих документів контрагентів. Як зазначив відповідач-1, при проведенні державної реєстрації та реєстрації відповідача-2 в якості платника податків, відповідні органі тим самим визнали законність його створення.

Під час нового розгляду справи відповідачем-1 не було надано письмових заперечень проти позову, проте, під час розгляду справи, відповідач-1 проти позову заперечив.

Ухвалою суду від 18 листопада 2003 р. провадження по справі № 7/399пд зупинено до розгляду відповідним місцевим судом кримінальної справи № 67-1067.

Ухвалою по справі від 21.06.2007 року провадження у справі поновлено та здійснювалось за правилами Кодексу адміністративного судочинства України

Ухвалою суду від 11.07.2007 року замінено позивача у справі, Єнакіївську об’єднану державну податкову інспекцію, на її правонаступника – Кіровську об’єднану державну податкову інспекцію (86300, м. Кіровське, вул. Донецька, 10).

Відповідач-2 про день та час розгляду справи у судовому засіданні був повідомлений належним чином, проте у засідання не з’явився, представників не направив, про поважні причини неприбуття не повідомив. Враховуючи викладене, а також те, що наявних в матеріалах справи документів та пояснень достатньо для прийняття постанови, суд вважає за можливе вирішити спір по суті.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: документи про правовий статус відповідачів та статус відповідачів як платників податків, договори № 85 та № 86 від 01.10.2001 року, податкові накладні № 18 від 15.10.2001 року, № 9 від 01.12.2001 року, № 653 від 26.12.2001 року, № 28 від 25.12.2001 року, № 14 від 26.12.2001 року, № 8 від 20.12.2001 року, № 15 від. 29.11.2001 року, № 23 від 31.10.2001 року, № 32 від 07.11.2001 року, накладні № 147 від 25.12.2001 року, № 502 від 05.10.2001 року, № 465 від 01.10.2001 року, № 630 від 10.11.2001 року, № 262 від 07.11.2001 року, № 314 від 07.11.2001 року, № 627 від 06.11.2001 року, № 624 від 03.11.2001 року, № 151 від 15.10.2001 року, № 289 від 15.10.2001 року, № 301 від 04.12.2001 року, № 340 від 04.12.2001 року, № 281 від 20.12.2001 року, № 286 від 26.12.2001 року, накладна № 274 від 29.11.2001 року, № 262 від 31.10.2001 року, № 368, накладні б/н від 01.12.2001 року, 15.12.2001 року, 21.12.2001 року , 26.12.2001 року, 29.12.2001 року, авізо № 54 за грудень 2001 року, № 47 за листопад 2001 року, № 46 за жовтень 2001 року, рішення Ворошиловського місцевого суду м. Донецька від 20.12.2001 року, акт перевірки від 12.09.2002 року № 23-111-1/15.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідач-1, Підприємство Жданівської виправної колонії №3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області, зареєстрований як юридична особа Жданівською міською радою 09.06.2000 року, включений до ЄДРПОУ за кодом 05679824, є платником податку на додану вартість.

Відповідач-2, Приватне підприємство “Індустріальна компанія”, зареєстрований як юридична особа рішенням від 25.07.2001 року № 291/4, включений до ЄДРПОУ за кодом 31582407. Відповідно до довідки Донецького обласного управління статистики від 21.07.2003 року № 25-1608 відповідач-2 значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

01.10.2001 року між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу № 85, відповідно до умов якого відповідач-2 зобов’язується поставити та передати у власність відповідача-1 товар, а відповідач-1 зобов’язується прийняти та оплатити товар: продукти харчування, шкуру овчинну, тканину для пошиття спецодягу.

На виконання умов договору № 85 від 01.10.2001 року відповідачем-2 було поставлено відповідачу-1 товар відповідно договору на загальну суму 172192,37 грн., що підтверджується накладними № 147 від 25.12.2001 року, № 502 від 05.10.2001 року, № 465 від 01.10.2001 року, № 630 від 10.11.2001 року, № 262 від 07.11.2001 року, № 314 від 07.11.2001 року, № 627 від 06.11.2001 року, № 624 від 03.11.2001 року, № 151 від 15.10.2001 року, № 289 від 15.10.2001 року, № 301 від 04.12.2001 року, № 340 від 04.12.2001 року, № 368, накладні б/н від 01.12.2001 року, 15.12.2001 року, 21.12.2001 року , 26.12.2001 року, 29.12.2001 року, податковими накладними № 18 від 15.10.2001 року на суму 17563 грн., № 32 від 07.11.2001 року на суму 37266 грн., № 9 від 04.12.2001 року на суму 37175,87 грн., № 28 від 25.12.2001 року на суму 600 грн., № 653 від 26.12.2001 року на суму 896,40 грн., а також авізо № 46 за жовтень 2001 року, № 47 за листопад 2001 року, № 54 за грудень 2001 року.

У той же час, 01.10.2001 року між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу № 86, відповідно до умов якого відповідач-1 зобов’язується поставити та передати у власність відповідача-2 товар, а відповідач-2 зобов’язується прийняти та оплатити товар: кожухи та спецодяг.

На виконання умов договору № 86 від 01.10.2001 року відповідачем-1 поставлено відповідачу-2 товар відповідно договору на загальну суму 172192,90 грн., що підтверджується накладними № 281 від 20.12.2001 року, № 286 від 26.12.2001 року, накладна № 274 від 29.11.2001 року, № 262 від 31.10.2001 року та податковими накладними № 23 від 31.10.2001 року на суму 46368 грн., № 15 від 29.11.2001 року на суму 68011 грн., № 8 від 20.12.2001 року на суму 25557,90 грн., № 14 від 26.12.2001 року на суму 32256 грн.

Відповідно до податкових накладних, виданих відповідачем-1, форма проведення розрахунків визначена як взаємозалік. Тобто, поставкою товару за договором № 85 від 01.10.2001 року відповідач-1 виконав зобов’язання по сплаті вартості товару шляхом взаємозаліку отриманого за договором № 86 від 01.10.2001 року.

Таким чином, матеріалами справи доводиться укладання та виконання між відповідачами договорів купівлі-продажу № 85 від 01.10.2001 року, та № 86 від 01.10.2001 року. Докази неналежного виконання спірної угоди в матеріалах справи відсутні та не надавались податковим органом.

Позивач наполягає на визнанні угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР та як на доказ наявності умислу у відповідача-2 на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, посилається на рішення Ворошиловського місцевого суду м. Донецька від 20.12.2001 року, яким визнані недійсними установчі документи Приватного підприємства “Індустріальна компанія”.

У зазначеному рішенні місцевий суд робить висновки про те, що ПП “Індустріальна компанія” було зареєстровано особою, яка не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність.

Відповідно до ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, то при наявності умислу в обох сторін – у разі виконання угоди обома сторонами – у дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другою сторони стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Позивач стверджує, що спірні договори з боку відповідача-2 були укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. В обґрунтування такого висновку позивач посилався на Ворошиловського місцевого суду м. Донецька від 20.12.2001 року, яким, як зазначалось, визнані недійсними установчі документи Приватного підприємства “Індустріальна компанія”.

Проте, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, посилання позивача на встановлений місцевим судом факт реєстрації відповідача-1 “на підставну особу” суд до уваги не приймає, оскільки, таке у зазначеному рішенні не міститься та є лише домислом позивача. До того ж, законодавством, в тому числі і ст. 49 ЦК Украйни, термін “підставна особа” та правові наслідки його застосування не визначені, а з рішення Ворошиловського місцевого суду м. Донецька від 20.12.2001 року випливає, що ПП “Індустріальна компанія” було зареєстроване саме Гречаною Н.П., а не якоюсь “підставною особою”.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію” юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи спірні договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Самі по собі договори поставки продуктів харчування, шкури овчинної, тканини для пошиття спецодягу, кожухів та спецодягу не є такими, що суперечать інтересам держави і суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Позивачем було надано суду акт від 12.09.2002 року № 23-111-1/15 документальної перевірки дотримання податкового і валютного законодавства відповідача-1. Як вбачається з акту перевірки та було пояснено позивачем, в зазначеному акті перевірки не досліджувались взаємовідносини відповідача-1 з відповідачем-2 та не відбувалося донарахування сум податків за спірними договорами.

Таким чином, акт від 12.09.2002 року № 23-111-1/15 документальної перевірки дотримання податкового і валютного законодавства відповідача-1 не доводить того, що, укладаючи саме спірні договори, відповідач-2 діяв з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Окрім того, з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. Згідно із п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року втратив чинність.

За змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, воли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Чинний Цивільний кодекс України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод, але відсутніх в Цивільному кодексі України на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Разом з тим, слід мати на увазі, що з 01.01.2004 року публічно-правові санкції за вчинення правочину (господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, із сфери цивільно-правового регулювання перенесені у сферу господарсько-правового регулювання. Санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, і їх застосування при вирішенні спору можливо лише у разі звернення до суду з позовом про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, із посиланням, як на матеріально-правову підставу, на ст. 208 Господарського кодексу України.

Позивач в даній справі не посилався на ст. 208 Господарського кодексу України як на матеріально-правову підставу недійсності спірних угод та не просив суд про застосування зазначеної норми.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 49 ЦК Української РСР, п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Кіровської об’єднаної державної податкової інспекції до Підприємства Жданівської виправної колонії №3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області та до Приватного підприємства “Індустріальна компанія” про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 85 та № 86 від 01.10.2001 року, укладеними між Підприємством Жданівської виправної колонії №3 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецької області та ПП “Індустріальна компанія”, стягнення в доход держави з Підприємства Жданівської виправної колонії № 3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області 344385,27 грн., отриманих та належних за зазначеними угодами, стягнення з ПП “Індустріальна компанія” на користь Підприємства Жданівської виправної колонії №3 управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Донецької області 344385,27 грн. – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя