Рішення № 81228539, 21.01.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/11125/18

Провадження № 2/760/3133/19

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі судді Лазаренко В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2018 позивач, ОСОБА_1, звернувся в суд з позовом до відповідача, ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просить стягнути з останнього на свою користь збитки у розмірі 3 905, 03 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування збитків позивач зазначає, що з 06.03.2017 він є клієнтом та користується послугами відповідача на підставі договору банківського рахунку від 06.03.2017 №SAMDNWFC00033482151, відповідно до якого на його ім'я відповідачем відкрито банківський рахунок НОМЕР_1 та видано відповідну платіжну картку. 09.10.2017 відповідачем з рахунку по його картці безпідставно видано готівку в сумі 2 203, 75 грн. та знято 88, 15 грн. комісії, оскільки 09.10.2017 він зазначеної готівки не отримував, свою банківську карту іншим особам не передавав. Відразу після з'ясування факту безпідставного списання коштів з його карткового рахунку, він звернувся із заявою до служби безпеки відповідача, на що відповідач проінформував його, що питання повернення коштів буде вирішено у строк до 120 днів, рекомендував звернутися до правоохоронних органів, що ним і зроблено 06.11.2017. За результатами розгляду його заяви Солом'янське УП ГУНП в м. Києва повідомило його про відсутність ознак кримінального правопорушення, а відповідач тривалий час будь-якої інформації щодо ходу перевірки законності списання з його рахунку грошових коштів не надав. 12.03.2018 він звернувся до відповідача із відповідною заявою, яка залишена відповідачем без реагування. В наступному представник відповідача в телефонній розмові повідомила його, що в ході розгляду письмового звернення вона не вбачає підстав повернути кошти списані з його рахунку, оскільки припускає, що зазначені кошти дійсно отримані ним, або іншою особою, якій він передав свою платіжну картку та PIN-код до неї, в касі одного з відділень «Ощадбанку».

Посилаючись на вказані обставини, позивач зазначає, що відповідач незаконно списав кошти з його карткового рахунку, чим порушив умови договору, а також його права як споживача фінансових послуг, а тому просить стягнути з останнього ці кошти у зазначеному вище розмірі, а також відшкодувати йому інші збитки, пов'язані з порушенням відповідачем зобов'язання: комісію за видачу коштів - 88, 15 грн., комісію за формування і друк довідки (виписки по картці/рахунку) - 200, 00 грн., вимушені обов'язкові платежі за фактично неотриманий кредит - 751,48 грн., страхові платежі за договором страхування кредитного ліміту ( за фактично не отриманий кредит) - 113, 82 грн., списання відсотків за використання кредитного ліміту (за фактично не отриманий кредит) - 543, 83 грн.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що протиправні дії відповідача, які полягали у порушенні умов договору та незаконному, всупереч його волі, списанню коштів з його карткового рахунку, позбавили його засобів до існування, у зв'язку з чим він був змушений позичати гроші на проживання, відмовляти в необхідних речах, чим було порушено його усталений спосіб життя. Тому у результаті протиправних дій позивача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10 000, 00 грн.

Ухвалою судді від 12.06.2018 в справі відкрито провадження, прийнято рішення про проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Ухвала про відкриття провадження, копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів у відповідності до вимог ст. 190 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) надіслані та вручені відповідачу.

У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач відзив на позовну заяву та докази, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомив.

З огляду на неподання відзиву відповідачем, враховуючи положення ст.ст. 178, 191, 279 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази та з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України. Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Згідно ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ч. 1 ст. 1069 ЦК України.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право в т.ч. на належну якість продукції та обслуговування.

Судом встановлено, що 06.03.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір банківського рахунку №SAMDNWFC00033482151, відповідно до якого на ім'я позивача відповідачем відкрито банківський рахунок НОМЕР_1 та надано позивачеві платіжну картку (електронний платіжний засіб).

Як свідчить виписка за вказаним банківським рахунком від 05.04.2018 НОМЕР_2, у період з 09.03.2017 по 05.04.2018 позивачем з використанням коштів карткового рахунку здійснювалось придбання товарів, послуг у кредит, а відповідачем здійснювалось кредитування банківського рахунку позивача, в т.ч., 29.09.2017 збільшено кредитний ліміт до 7 000, 00 грн.

09.10.2017 відповідачем з банківського рахунку позивача НОМЕР_1 здійснено списання коштів у сумі 2 203, 90 грн. у зв'язку із здійсненням банківської операції, - видачі готівки у відділенні, що підтверджуються даними виписки по банківському рахунку.

Вказана банківська операція здійснена відповідачем, незважаючи на відсутність грошових коштів на рахунку позивача (кредитування рахунку). За надання послуги з кредитування рахунку позивача, відповідачем нараховано останньому комісію у розмірі 88, 15 грн.

Після проведення згаданої банківської операції позивач повідомив відповідача про безпідставність списання ним коштів у сумі 2 203, 90 грн. з банківського рахунку НОМЕР_1 та пред'явив вимогу про зарахування відповідної суми на свій рахунок.

Крім цього, 06.11.2017 позивач звернувся до Солом'янського УП ГУ НП в м. Києва із заявою про вчинення відносно нього злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Солом'янське УП ГУ НП в м. Києва листом від 30.11.2017 №84841 повідомило позивача про відсутність ознак кримінального правопорушення за фактом списання 09.10.2017 коштів з його рахунку.

19.04.2018 відповідач повідомив позивача про відсутність можливості повернення коштів, у зв'язку з тим, що кошти було видано за наявності платіжної картки.

Позивач вважає, відмову відповідача незаконною, оскільки списання грошових коштів здійснено відповідачем поза його волею, з порушенням умов договору та за відсутності для того передбачених законом підстав.

Надаючи оцінку аргументам позивача, встановленим обставинам справи суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п.п. 1.24 ст. 1, п.п. 4 п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціювання переказу проводиться шляхом, в т.ч., використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі.

Стаття 1071 ЦК України встановлює, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з п. 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п.п. 1, 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається. Користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Пунктом 9 розділу VI цього Положення передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Пунктами 1, 4 розділу VIІ цього Положення визначено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів та інші документи, що застосовуються в платіжних системах для платіжних операцій з використанням електронних платіжних засобів, можуть бути в паперовій та/або електронній формі. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів і їх оброблення визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, установлених нормативно-правовими актами Національного банку. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Позивач наполягає на тому, що платіжну карту третім особам не передавав, готівки за банківською операцією, яка мала місце 09.10.2017, не отримував.

В розпорядженні суду відсутні докази, які ставлять під сумнів чи спростовують зазначені обставини. Вказані обставини, повністю узгоджуються з іншими обставинами справи, зокрема, поведінкою позивача після виявлення ним факту списання коштів з його рахунку, відомостями вказаними у заяві про вчинення злочину, яка подавалась позивачем до правоохоронних органів.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення суду може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення, на що наголошено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» .

За змістом ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно правил установлених ч. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, в т.ч., змагальність сторін, диспозитивність.

Статтею 12 ЦПК України у ч.ч. 2, 4 визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суд з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою /рішення від 18 вересня 2015 року у справі «Ушаков та Ушакова проти України» п. 78, заява № 10705/12; рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 161, Series А заява №25/.

Відповідач своїм правом на подання відзиву та доказів не скористався, доказів які, спростовують обставини, на які посилається позивач суду не надав. Окрім цього, відповідачем не надано доказів, які підтверджують, що з боку позивача мали місце дії чи бездіяльність, які призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за його платіжною карткою, а також що платіжна операція від 09.10.2017, проведена після належної електронної ідентифікації електронного платіжного засобу і його користувача.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що обставини на які посилається позивач, а саме, здійснення відповідачем 09.10.2017 безпідставного списання коштів з його рахунку НОМЕР_1 поза його волею, належить вважати доведеними.

У відповідності до положень ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 8 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, емітент /у розумінні положення - банк, що є учасником платіжної системи та здійснює емісію електронних платіжних засобів/ у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Як свідчать матеріали справи, відповідач вимоги п. 8 розділу VI зазначеного Положення не виконав, після здійснення безпідставного списання коштів з рахунку позивача поза його волею, здійснив нарахування комісії за здійснення кредитування рахунку, нарахував проценти за користуванням кредитом, та страхові платежі за договором страхування кредитного ліміту.

У розумінні п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Згідно приписів ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що з боку відповідача мало місце порушення права позивача, як споживача фінансових послуг за договором банківського рахунку від 06.03.2017 №SAMDNWFC00033482151, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів»: права на належну якість продукції та обслуговування.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживачів на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Згідно п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином відповідно до змісту наведених норм законодавства в наслідок порушення з боку відповідача права позивача як споживача фінансових послуг на належну якість продукції та обслуговування, останній вправі вимагати відшкодування збитків, які завдані йому внаслідок такого порушення. Відшкодування моральної шкоди у цьому випадку законом не передбачено.

Разом з цим у матеріалах справи відсутні дані, які вказують на те, що відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту права позивача на належну якість продукції та обслуговування, що надається відповідачем, передбачений договором банківського рахунку від 06.03.2017 №SAMDNWFC00033482151.

За цих обставин суд вважає, що у даному випадку порушене право позивача належить захисти шляхом покладання на відповідача обов'язку відшкодувати завдані позивачеві таким порушенням збитки, яким суд визнає понесені та документально підтверджені витрати за формування і друк довідки (виписки по картці/рахунку) у розмірі 200, 00 грн., оскільки зазначені витрати здійснені позивачем з метою захисту свого права у результаті його порушення з боку відповідача.

При вирішенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, які встановлюють, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Від так позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту права позивача як споживача фінансових послуг не передбачений законом, а також укладеним між сторонами договором.

При вирішенні вимог позивача про відшкодування збитків в іншій частині, а саме, про стягнення з відповідача безпідставно списаних коштів в сумі 2 203, 75 грн., нарахування та списання комісії у сумі 88, 15 грн., списання коштів внесених позивачем у рахунок виданого кредиту у сумі 751,48 грн., нарахуванні та списанні страхових платежів за договором страхування кредитного ліміту у сумі 113, 82 грн., нарахування та списання відсотків за використання кредитного ліміту у сумі 543, 83 грн., - суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі збитків за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками.

Суд зазначає, що вказані вище втрати майнового характеру з урахування установлених судом обставин справи не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для покладання на відповідача обов'язку відшкодувати ці витрати на підставі положень ст. 22 ЦК України.

Суд звертає увагу, що правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта, передбачені положеннями ст. 1073 ЦК України, у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта, в т.ч. відшкодування завданих збитків, засовуються у випадку списання банком грошових коштів, що знаходяться на його рахунку.

Однак, як встановлено судом, на момент здійснення банківської операції щодо видачі готівки, грошові кошти на рахунку позивача були відсутні, тому списання коштів з рахунку позивача здійснено відповідачем у зв'язку із видачою кредиту.

Згідно положень ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином факт видачі відповідачем 09.10.2017 кредиту в сумі 2 203, 75 грн. шляхом здійснення кредитування рахунку відповідача дає підстави стверджувати, що з моменту списання вказаних коштів з рахунку між позивачем та відповідачем склались договірні відносини, у яких відповідач виступив кредитодавцем, а позивач позичальником.

За своєю правовою природою кредитний договір є двостороннім правочином. Правочин, при цьому, як вольова дія, являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Свобода волевиявлення учасника правочину та відповідність його внутрішній волі є загальною вимогою, додержання якої згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України є необхідним для чинності правочину.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, в т.ч., ч. 3 ст. 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як стверджував позивач, і це визнано судом доведеним в межах даної справи, видача відповідачем кредиту 09.10.2017 здійснена поза його волею, та за відсутності його волевиявлення, оскільки зняття коштів в сумі 2 203, 75 грн. він не здійснював.

За цих обставин належним способом захисту права позивача суд вважає визнання недійсним кредитного договору, укладеного між сторонами, в частині видачі кредиту 09.10.2017 в сумі 2 203, 75 грн., та застосування до правовідносин сторін двосторонньої реституції.

Разом з цим, у межах даної справи такі позовні вимоги позивачем до відповідача не пред'являлись, а підстави для стягнення з відповідача коштів відповідно до ст. 22 ЦК України, про що просить позивач, - відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про відшкодування збитків в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми виданого кредиту та суми виконаного за кредитним договором не підлягають задоволенню, оскільки виходячи із змісту порушеного права та характеру його порушення, позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

На підставі викладеного, керуючись статями 12, 13, 81, 89, 141, 264, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» /адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; код ЄДРПОУ: 14360570/ на користь ОСОБА_1 /адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: НОМЕР_3/ збитки у розмірі 200, 00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» /адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; код ЄДРПОУ: 14360570/ на користь держави судові витрати у розмірі 704, 80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя В.В. Лазаренко