Рішення № 81227812, 29.03.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1218/19

Провадження № 2-о/752/167/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.03.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Павлюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

у січні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися у суд із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2в м. Макіївка Донецької області. ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Макіївка Донецької області. Заявники зареєстровані та проживали у м. Макіївка за адресою: АДРЕСА_1. У лютому 2017 року вони були змушені переміститися з місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до м. Київ, де проживають на АДРЕСА_2. Після переїзду їх матеріальне становище значно погіршилося, вони втратили своє житло, надію на повернення до рідного міста та вільне спілкування з друзями, родичами, налагоджений побут, а отже і можливість планувати свої життя. Заявники вважать, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації та території Донецької області було порушено цілу низку їх прав і свобод, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення заявників з окупованої території Донецької області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, було обумовлено тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

За таких обставин, заявники просять суд встановити факт, що вимушене їх переселення у лютому 2017 році з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року відкрито провадження у даній справі.(а.с.169)

Представник заявників в судовому засіданні вимоги заяви підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заінтересована особа - представник Російської Федерації в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, повно, всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та постанові Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, права людини

На адресу представництва Російської Федерації (посольство) вчасно направлялися листи-повідомлення про розгляд справи, копія ухвали про відкриття провадження з копією заяви та до датками до неї, проте Російська Федерація у судових засіданнях участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення цієї справи, не заявляла.

Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц.

Під час розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій Російська Федерація не посилалась на свій імунітет у національних судах України (стаття 3 Європейської конвенції про імунітет держави, 16 травня 1972 року).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст. 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Макіївка Донецької області України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м. Макіївка Донецької області України були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України.

Заявники звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту того про те, що їх вимушене переселення у лютому 2017 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. Метою встановлення такого факту заявники зазначили визначення їх статусу як особи, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками, у тому числі забезпечення реалізації права на справедливу компенсацію з боку держави-агресора, оскільки іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про точну причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено. Не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

У відповідності до частини шостої статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації громадянам України у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Україна сприяє забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях (стаття 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»).

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1 Конвенції, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території.

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю над відповідною територією, так і заходів для забезпечення особистих прав заявника.

Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої статті 234 ЦПК України, 2004 року, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Подібну норму містить стаття 293 чинного ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України, 2004 року, та частини другої статті 315 чинної редакції ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому, зокрема, вказано, що від початку агресії наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище.

Відповідно до статей 212, 214, 234, 315 ЦПК України, 2004 року, статей 293, 315 чинної редакції ЦПК України суд звертає увагу на те, що встановлення факту, який має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області, що відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між вимушеним переселенням осіб із зони проведення бойових дій, з окупованих територій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.

Таким чином, суд, на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшов висновку про те, що право на судовий захист заявників, яке передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення у правах, підлягає реалізації, а порушені права - захисту у судовому порядку у обраний ним спосіб.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що заявниками доведено юридичний факт, що їх вимушене переселення у лютому 2017 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.

Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 з частини окупованої Російською Федерацією території - міста Макіївка Донецької області, Україна, то суд виходить з такого. ОСОБА_1, ОСОБА_2 є громадянами України, що підтверджується паспортами громадян України, зареєстровані у м. Макіївка Донецької області. До початку окупації м. Макіївка, ОСОБА_1, ОСОБА_2 як повноправні громадяни своєї країни, мали власне майно, налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання у м. Макіївка, а тому в лютому 2017 року внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України ОСОБА_1, ОСОБА_2 змушені були переїхати до м. Києва, залишивши житло у м. Макіївка, змінивши власний побут та спосіб життя.

За встановлених обставин суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки такий юридичний факт має правове значення для виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб у сфері цивільних відносин для вказаних осіб.

Приймаючи до уваги наслідки розгляду справи, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.6 ст. 141 ЦПК України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

Зважаючи на форму судочинства (окреме провадження), те, що заявники звільнені від сплати судового збору при зверненні до суду з даною вимогою відповідно до Закону України «Про судовий збір», судові витрати підлягають компенсуції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, п.5 ч.2 ст. 293, ст. 293 ЦПК України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПКУкраїни,ст.ст., 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у лютому 2017 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у лютому 2017 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: