Рішення № 81224403, 16.04.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/1120/2019

Справа № 243/2275/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Ільяшевич О.В.,

за участю

секретаря судового засідання Хміль О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Слов’янського міськрайонного суду Донецької області (вул. Добровольського, 2, м. Слов’янськ, Донецької області) за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Артемвугілля» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2019 року до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ДП «Артемвугілля» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював на СП «Шахта ім. М.І. Калініна» ДП «Артемвугілля», та був звільнений 02 жовтня 2014 року за станом здоров’я на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

На день звільнення відповідач мав перед ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 74556,70 грн.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2016 року з відповідача на його користь присуджено до стягнення заборгованість по заробітній платі у зазначеній сумі 74556,70 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03 жовтня 2014 року по день ухвалення судом рішення 23 лютого 2016 року, в сумі 241571,40 грн.

Однак, зазначені суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку до теперішнього часу відповідачем позивачеві так і не виплачені.

Вважає, що оскільки відповідач неправомірно відмовляється до теперішнього часу виплачувати йому, зокрема заборгованість по заробітній платі, то з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 23 лютого 2016 року по 28 лютого 2019 року, в сумі 358 323,00 грн.

Позивач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Під час розгляду справи, судом приймалися усі передбачені діючим законодавством заходи щодо належного повідомлення представника відповідача про місце, день та час розгляду справи. Судом були спрямовані судові повістки за адресою місцезнаходження ДП «Артемвугілля», що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак представник відповідача, будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з’явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзив, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

З огляду на викладене, оскільки відповідач, будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового засідання не з’явився у судове засідання без повідомлення причин неявки, не подав відзив, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивача, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів із постановленням заочного рішення.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступні обставини та відповідні ним докази.

Позивач ОСОБА_1 працював на СП «Шахта ім. М.І. Калініна» ДП «Артемвугілля», та був звільнений 02 жовтня 2014 року за станом здоров’я на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України, що стверджується відомостями його трудової книжки (а.с. 5-7, 7 з.б.), та наказом про звільнення №1686/к від 02 жовтня 2014 року (а.с. 8).

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2016 року, було встановлено, що при звільненні з підприємства остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем проведений не був, про що свідчить довідка № 1/7-1952-1 від 26 листопада 2014 року, з якої вбачається, що у підприємства перед ОСОБА_1 існує заборгованість по заробітній платі за:

- серпень 2014 року у сумі 10971,85 грн.;

- вересень 2014 року у сумі 13003,91 грн.;

- жовтень 2014 року у сумі 50580,94 грн., в тому числі компенсація за невикористану відпустку у сумі 13239,60 грн., допомога за станом здоров’я у сумі 12430,32 грн., та одноразова допомога у сумі 24860,64 грн., а всього 74556,70 грн.

Зазначеним рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення суми заборгованості по заробітній платі в сумі 74556,70 грн., та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2014 року по день постановлення рішення – 23 лютого 2016 року, в сумі 241571,40 грн., були задоволені у повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати – відмовлено (а.с. 10, 10 з.б.,11-12, 12 з.б.).

Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 32270533 (ДП «Артемвугілля»), станом на 14 березня 2019 року, місцезнаходженням юридичної особи є: 84130, Донецька область, м. Слов’янськ, м. Святогірськ, вул. Куйбишева, буд. 66, відомості про перебування юридичної особи в процесі припинення відсутні (а.с. 25-26 з.б.).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ч.2 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

На підставі ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.5, 6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положення ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, що передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

На підставі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З матеріалів справи видно, що між сторонами виник спір з приводу порушення ДП «Артемвугілля» законодавства про оплату праці з передбачених ст.ст. 116 та 117 КЗпП України підстав.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що рішенням суду від 23 лютого 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «Артемвугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 74556,70 грн. були задоволені у повному обсязі. Зазначене рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі з відповідача набрало законної сили, відомостей про звернення до суду із заявою про його скасування відповідачем не надано.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання, це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, та є видом матеріальної відповідальності роботодавця. Підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника.

Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За специфікою трудових правовідносин, обов’язок щодо доказування у спорах про стягнення сум, які повинні бути сплачені працівникові при звільненні зокрема покладається саме на роботодавця.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивача, а також те, що затримка розрахунку при звільненні позивача відбулася внаслідок істотних обставин, які б виключали винність відповідача.

Таким чином, оскільки відповідач мав перед позивачем заборгованість по заробітній платі на день його звільнення, дана невиплата була спричинена з вини відповідача, та остаточно заборгованість по заробітній платі до теперішнього часу залишається непогашеною, суд приходить до висновку, що відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо встановлення строку звернення до суду, який суд при вирішенні трудового спору зобов’язаний перевірити, що відповідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 р. в частині ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, про застосування тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку та весь час затримки розрахунку та моральної шкоди, суд вважає, що наведений строк обраховується з моменту фактичного розрахунку із працівником. Відповідно до положень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно із яким, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Розрахунок середнього заробітку для таких виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами), виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передували події, з якою пов’язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за період з 23 лютого 2016 року по 28 лютого 2019 року, суд, в межах заявлених позовних вимог, вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь наступну суму, виходячи з таких розрахунків.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2016 року, яким з відповідача на користь позивача було присуджено до стягнення заборгованість по заробітній платі в сумі 74556,70 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2014 року по день постановлення рішення у справі 23 лютого 2016 року, в сумі 241571,40 грн., встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить – 474,60 грн. (а.с. 12).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2016 року по 16 квітня 2019 року включно складає:

474,60 грн. Х 794 дні (кількість днів затримки розрахунку з 24 лютого 2016 року по 16 квітня 2019 року включно) = 376832,40 грн.. Де 794 дні = 21 (середня кількість робочих днів за два останніх місяці роботи:(20 днів + 22 дні) / 2)) Х 12 міс. (середня кількість робочих днів у році) Х 3 роки (період з 24 лютого 2016 року по 24 лютого 2019 року) + (21 день Х 1 місяць) + 17 днів .

Суд зазначає, що у сенсі ст. 117 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про оплату праці» стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є відповідальністю роботодавця та стягується судом саме по день фактичного розрахунку, або по день постановлення рішення суду, у зв’язку із цим, в даному випадку судом розглянути вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах позовних вимог відповідно ст. 13 ЦПК України.

Розв’язуючи питання розподілу судових витрат між сторонами суд виходить з такого.

Відповідно до п. 8 статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає розподіл судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 13 березня 2019 року позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом.

За змістом ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З врахуванням вказаних положень можна дійти висновку, що у поняття судових витрат, вказаних у ч.6 ст. 141 ЦПК включається також і судовий збір. Наведене положення узгоджується також із частиною другою вказаної норми, де на відміну від частини шостої йдеться про «інші судові витрати».

За таких обставин, слід дійти висновку, що у разі звільнення від сплати судових витрат, у тому числі судового збору, сторони, на користь якої ухвалено рішення, то з протилежної сторони стягуються витрати, які були понесені іншими особами, а решта компенсується за рахунок держави.

Таким чином, враховуючи, що позивач був звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом, а позов судом задоволений у повному обсязі, то підстав для стягнення судового збору з відповідача в дохід держави у суду не має, оскільки за вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, він компенсується за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4,76-81,258,259,264,265,268 ЦПК України, ст.ст. 116, 117КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Артемвугілля» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити.

Стягнути з державного підприємства «Артемвугілля» (ЄДРПОУ 32270533) місцезнаходження: 84130, Донецька область, м. Слов’янськ, м. Святогірськ, вул. Куйбишева, буд. 66, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2016 року по 16 квітня 2019 року включно, в сумі – 376 832 (триста сімдесят шість тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 40 коп.

Судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_2