Рішення № 81213844, 09.04.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4741/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

судді – Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лисака С.В.,

представника позивача – адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача за довіреністю – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/4741/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

28 грудня 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 13.11.2018 №Ф-2368-53 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 15 819,54 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на обставини порушення його прав через безпідставну, як на його думку, вимогу відповідача сплатити борг з єдиного внеску, обов'язок зі сплати якого на позивача не поширюється. Наголошував, що підприємницька діяльність була припинена ним ще у 1999 році згідно діючого на той час законодавства, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - Реєстр), відповідно до якого за критерієм пошуку по реєстраційному номеру його облікової картки платника податків записів не знайдено.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.01.2019 (ухвала про виправлення описки від 04.01.2019, а.с. 29) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2019 заперечення представника відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

24.01.2019 відповідач подав до суду письмовий відзив (а.с. 52-54), у якому висловив свої заперечення проти позову. Зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а податкова вимога - такою, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки згідно баз даних ГУ ДФС у Полтавській області фізична особа-підприємець ОСОБА_3 фактично не припинив підприємницьку діяльність.

31.01.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач стверджує, що наявність відомостей у базі даних АІС "Податковий блок" не підтверджує наявності у останнього статусу фізичної особи-підприємця (а.с. 61-63).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників.

08.02.2019 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких представник відповідача наполягає на правомірності спірної податкової вимоги з підстав перебування ОСОБА_3 на податковому обліку у статусі фізичної особи-підприємця. Наголосив на тому, що припиняючи підприємницьку діяльність, фізична особа має знятися з податкового обліку і лише після цього державний реєстратор фіксує факт припинення діяльності фізичної особи-підприємця у державному реєстрі (а.с. 70-71).

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Як стверджує позивач, до 1999 року він мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, після чого підприємницька діяльність була припинена відповідно до діючих на той час вимог законодавства України, зокрема, Закону України "Про підприємництво" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740 "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності".

Незважаючи на факт припинення позивачем підприємницької діяльності у 1999 році, Головним управлінням ДФС у Полтавській області була сформована та направлена на адресу ОСОБА_3 податкова вимога №Ф-2368-53 від 13.11.2018 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн (а.с. 17).

У зв'язку з цим 27.12.2018 представник позивача адвокат ОСОБА_1 звернувся до Державного реєстратора сектору з питань надання реєстраційних послуг Карлівської РДА з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію щодо обставин реєстрації та припинення діяльності громадянином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1), в Реєстрі в якості суб'єкта підприємницької діяльності (а.с. 15).

28.12.2018 Державний реєстратор повідомив адвоката про те, що в Реєстрі відомості про припинення гр. ОСОБА_3, як ФОП - відсутні. Сформованої реєстраційної справи також немає (а.с. 16).

Крім цього, представник позивача за своїм запитом отримав витяг з Реєстру від 28.12.2018 за №1004818086, за змістом якого станом на 28.12.2018 відповідно до критерію пошуку за реєстраційним номером облікової картки платника податків: НОМЕР_1 в Реєстрі записів не знайдено (а.с. 11).

Спираючись на зібрані докази, представник позивача стверджує, що ОСОБА_3 не є платником єдиного внеску, оскільки він не є роботодавцем та/або фізичною особою підприємцем, чи іншим визначеним ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" суб'єктом, а тому на позивача не поширюються вимоги вказаного Закону, в тому числі й обов'язок з приводу обчислення, нарахування та сплати єдиного соціального внеску.

Саме з цих підстав позивач і оспорює податкову вимогу у даній справі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.08.2010 №2464 (надалі - Закон №2464).

Відповідно до статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

З 01.10.2013 функції адміністрування єдиного соціального внеску передані від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України, яке перетворено шляхом реорганізації у ДФС України (постанова КМУ від 21.05.2014 №160 "Про утворення Державної фіскальної служби").

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Платники нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.

Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

З прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов'язань платниками єдиного внеску.

Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3 723 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж для кола платників, визначених абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464, у 2017 році становив 2 112,00 грн (3200 х 3 х 22%), у 2018 році - 2457,18 грн (3723 х 3 х 22%).

Статтею 6 Закону №2464 визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пунктів 6, 7 статті13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Статтею 25 цього ж Закону визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464 та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, контролюючим органом було нараховано ФОП ОСОБА_3 недоїмку зі спати єдиного соціального внеску у розмірі 15 819,54 грн, оформлену вимогою №Ф-2368-53 від 13.11.2018 (а.с. 17).

До вимоги увійшли:

- розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 8448 грн;

- єдиний внесок за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;

- єдиний внесок за ІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;

- єдиний внесок за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.

Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще у 1999 році, позаяк відповідач, не спростовуючи дану обставину належними доказами, продовжує нараховувати єдиний внесок.

Надаючи оцінку твердженням позивача з цього приводу, суд виходить з наступного.

В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003 (в редакції чинній станом на момент формування спірної податкової вимоги) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби. Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця (ст. 51 вищезазначеного Закону).

Системний аналіз наведених норм Закону №755-IV свідчить на користь висновку про те, що статус суб'єкта підприємницької діяльності напряму пов'язаний з обставинами державної реєстрації такого статусу та наявністю відповідного запису в Реєстрі.

Повертаючись до встановлених судовим розглядом обставин, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа Державного реєстратора сектору з питань надання реєстраційних послуг Карлівської районної державної адміністрації ОСОБА_4 від 28.12.2018 № 01-17/85 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про реєстрацію та відомості про припинення гр. ОСОБА_5, як ФОП - відсутні. Сформованої реєстраційної справи також немає (а.с. 16).

Вказана обставина підтверджується витягом з Реєстру від 28.12.2018 №1004818086 про відсутність записів за результатами пошуку за реєстраційним номером облікової картки платника податків позивача (а.с. 11).

Аналогічно, за повідомленням начальника Головного управління статистики у Полтавській області від 05.04.2019 №03.3-21/235-19, назване Управління не володіє інформацією щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с. 116).

Встановлені судом обставини щодо відсутності доказів державної реєстрації позивача у відповідному статусі відповідачем не спростовані. Натомість відповідач посилається на обставини подання ОСОБА_3 податкової звітності за 2001 рік (а.с. 56-57), а також на обставини перебування ОСОБА_5 на податковому обліку у базі даних АІС "Податковий блок".

Однак, суд не приймає до уваги такі докази відповідача лише з урахуванням відсутності в матеріалах справи належних доказів щодо наявності у ОСОБА_3 статусу суб'єкта підприємницької діяльності, у зв'язку з чим така особа не охоплюється колом платників єдиного внеску, наведеного у статті 4 Закону №2464 та відповідно ця особа не несе обов'язку, передбаченого абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464, щодо сплати внеску.

За таких обставин суд визнає протиправною спірну вимогу ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2368-53 від 13.11.2018 та скасовує її.

Відтак, позовні вимоги належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 (вул. Лугова, 56, с. Гожули, Полтавський район, Полтавська область, 38713, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-2368-53.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (вул. Лугова, 56, с. Гожули, Полтавський район, Полтавська область, 38713, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 15.04.2019.

Суддя ОСОБА_6